Статистика telegram channel - @maketexts

Вперше жіноче ім’я Синхлитикія мені трапилось зовсім недавно, приблизно з рік тому. Тоді я активно займалась дослідженням історії свого роду, тож копирсалась у метричних книгах. Шукала у них дані про своїх прямих родичів і про їхні родинні зв’язки. Ось так я й знайшла це ім’я. Його носила жінка, народжена у 1864 році, вона мешкала на теренах сучасної Чернігівщини.Звісно, що не тільки її так звали. Не можу сказати, що ім’я було дуже поширеним, але інколи траплялось. Правда, вимовити «Синхлитикія» не так просто, тому це – більше для церкви і документів. А у побуті, по-домашньому, кажуть «Секлета».Це не лише наше ім’я, воно є і в інших народів: польською це Synkletyka, італійською – Sincletica, іспанською – Sinclética тощо.Ім’я має грецьке походження, від слова, що означало «Сенат», «сенаторка» або «та, що належить до вищого зібрання».Мого прадіда, чоловіка баби Усті, звали Михайло Кузьмич. Не так легко було знайти записи про його батька, мого прапрадіда, у метричних книгах. Мені довелось добряче попотіти. Ніяк не вдавалося знайти чоловіка, народженого у підхожий проміжок часу на ім’я «Кузьма». Але я наполеглива і чого-чого, а цікавості мені не бракує, то я все ж змогла знайти його. Косма. Його звали Косма. Це вже у пізніших записах переінакшили по-батькові його дітей на «Кузьмич».Мій прапрадід Косма народився 1844 року на теренах сучасної Полтавщини. Тоді його так назвали. Це ім’я теж має грецьке походження, і означає «порядок», «лад», «Всесвіт». Подумайте, наскільки далеко ще було до перших космічних місій людства!Це ім’я теж присутнє у інших мовах. Наприклад, англійською кажуть Cosmo.У мене був прапрадід Космос :) Космічний прапрадід! 🚀Я знайшла неймовірну кількість дивовижного, поки досліджувала родовід.А ви? Чи колись пробували шукати свій рід?

«Ой, мамо, люблю Гриця,Гриць на конику вертиться,Грицю шапка до лиця,Люблю Гриця-молодця!»Мене все ще непокоїть ця пісня. Якщо пригадаєте текст, то там усі, крім Гриця та співачки, працюють:«Роман косить, Гапка в’яже,Катерина загріба,Роман волей напуває,Ганна воду витяга.»Що ми знаємо про Гриця? Що він вертиться на конику тому, що може собі це дозволити. Має коня. Можливо, це його родинний. Можливо, Гриць — наглядач, і тому він їздить конем та спостерігає, чи добре працюють інші. Шапка в нього мала б була гарною. Навряд чи комусь до лиця стара обідрана шапка, правда? Події пісні мали б відбуватися в серпні. Це мала б бути ну дуже особлива шапка, щоб носити її в серпні. Вона демонструє високий статус Гриця?Що ми знаємо про того, хто співає цю пісню? Співачка закохана в Гриця. Працьовитий Роман якось її не приваблює. Про свої почуття вона розповідає мамі. Не часто так роблять залюблені дівчата, еге ж?.. Хіба б співачка знала, що мама схвалить цей вибір. Гриць мав би бути тим, кого називають «популярний хлопчик».Життя — цікава річ. Доля популярних хлопчиків та дівчаток часто складається за однією схемою. Ми не знаємо, що відбулося з героями пісні через 20 років. Але ймовірний такий варіант:Роман — одружений, збудував хату, має господарство. Далі активно працює.Гапка — одружена, двоє дітей, керує збором пшениці, пече найсмачніший хліб.Катерина — відповідає за заготівлю та зберігання соломи, допомогла батькам виростити та вивчити п’ятеро молодших братів та сестер.Ганна — реалізувала проєкт «Криниця в кожному подвір’ї», всиновила та виростила четверо дітей.Гриць — усе ще крутиться на конику в тій самій шапці.

Є така українська страва, про яку вам не розкаже Джеймі Олівер та інші. А я розкажу. Бо в нас із вами відверті стосунки.Страва називається «порскана бульба». Що таке бульба, ви вже в мене знаєте. Це діалектне слово, яким позначають картоплю. Рецепт простий, але вимагає специфічної навички, яку здобути можна тільки практикою.Картоплю треба почистити та відварити в кількості, достатньої для того, щоби нагодувати усю сім’ю та гостей, якщо такі є або очікуються. Картопля гарно викладається в одну велику миску. Потім господиня — якщо вона пройшла відповідне тренування — набирає в рот сметану й робить «пфффф» на картоплю. Результат залежить від рівня майстерності. В ідеалі страва має вкритися дрібними бризками. Подавати вже.Є схожий рецепт — «порскані піроги». Це вареники, відварені та покладені в миску. Порскають їх теплим розтопленим маслом.Якщо ви думаєте, що гірше вже бути не може, то я вас здивую: може! Ще є “зазубрений борщ”. Принцип той самий, тільки борщ порскають пережованим зубчиком часнику.Тепер можете ригати.І переходимо до добрих новин:1. Ми живемо в часи, коли можна вибирати, які традиції ми хочемо зберігати, а які мусять лишитися в минулому.2. Ви, поки це читали, на хвильку відволіклися від думок про складнощі життя.3. Все буде добре. Тільки страви не порскайте.

3. Чи була якась фраза у книжці, яка «розблокувала» забуті спогади з твого дитинства? 🔑Абсолютно вся книжка. Поки верстала, я ніби повернулася у своє дитинство на Волині у період, коли я була 100% безтурботно щаслива. Тоді світ здавався безмежно великим і наповнений суцільним теплом і любов’ю, які створювали для мене дорослі. Особливо бабуся і дідусь по татовій лінії. Я досі люблю Волинь, її соснові ліси, стави і щоразу коли я там, мені здається що мій дід десь поряд, невидимо тримає мене за руку і ми йдемо в ліс шукати нору лисиці, чи побачити родину лосів, і він робить для мене гойдалку з ліщинових гілок. І як ми вдвох спимо на вулиці на соломі, а бабця свариться на нього — “Старий дурень, дитину комарі закусають”. А що мені ті комарі, якщо поряд безмежне щастя для мене, дитини яка виросла в місті і поїздка в село -— це було як величезне свято, просто парад планет якийсь.====📙 АНАСТАСІЯ МУЗИЧЕНКО, головна редакторка:1. Якби ця книжка була ліками, у яких випадках ви б її призначали? 💊Однозначно призначала б цю книжку усім дорослим для налагодження контакту з внутрішньою дитиною та лікування серйозності й зарозумілості. Коли ми дорослішаємо, то перетворюємось на страшенних зануд. Так, усі дорослі — дивакии, а ще говорять одне, а роблять інше. Саме так вважає Наталочка, і я з нею абсолютно згодна. Ми забуваємо про власні капості, переживання і пригоди, а вони ж колись були для нас важливими і так чи інакше вплинули на те, ким ми є тепер. Тому цю книжку призначала б, щоб поринути в дитинство або спогади про нього, а також для кращого розуміння дорослих дітьми та дітьми своїх дорослих. Адже дитячі капості та пригоди це те, що зближує і зміцнює стосунки між поколіннями.2. Назвіть кілька слів з книжки, які передають її атмосферу. ☀️Крим, гостинчик від зайчика, шарлотка, лялька Сінді, родина.3. Чи було щось нове для вас про Крим, що ви дізналися з тексту? ⛱Своє дитинство я провела на Київщині, тому, працюючи на книжкою, дуже дивувалась, наскільки побут моїх бабусь і дідусів був схожий на побут дорослих, які оточували маленьку Наталочку. Хіба що моря в моєму дитинстві не було, але відмовки поїхати бодай на озеро були такі самісінькі. Текст «Це я така у бабу Устю» теплий і ароматний, як достиглий інжир. Він нагадує обійми дорогої людини.====Книжку чекаємо з друкарні найближчими днями.

Український інститут книги опублікував базу книжок українських авторів, книжки яких існують у перекладах мовами світу. База доступна безкоштовно для всіх.У чому суть?Щоразу, коли ви у формальних чи неформальних колах презентуєте Україну, вам стануть у пригоді саме перекладені книжки. Беріть з бази назву або IBSN, забивайте у пошуковик — і відразу побачите, у яких книгарях чи бібліотеках вона є. Знаходьте, рекомендуйте або купуйте на подарунки.Кожна прочитана іноземцем українська книжка — це місточок до порозуміння.Я у команді волонтерів працювала над цією базою. Частина даних про частину книжек з грантових програм була, але усі інші книжки треба було відшуковувати по одній. От як хочеш, так і шукай. Я розпитувала друзів, годинами і днями копирсалась у сайтах бібліотек, у книжках на Амазоні і ГудРідз і ще випробувала багато інших спроб знайти твори.Зараз у базі 800+ книжок. До неї увійшли переважно книжки, видані за останні 15 років. Тому що це свіжі і їх можна знайти у продажу.База не повна і не досконала. Але вона є. Буде доповнюватися. Кожен з вас може долучитися до команди волонтерів. Особливо актуально, якщо у вас є можливість фізично піти у бібліотеку за кордоном і там пошукати книжки українських авторів.А поки ось вам ще трошки статистики за наявною базою.

Життя в мене складне, але вельми цікаве :) Ходіть, розкажу.Пам’ятаєте, я розповідала про мої казочки тайською мовою?Я тоді шукала, чи хтось до мене втілив переклади з української на тайську (і навпаки) і не знаходила. Хоч якісь. Тоді я пішла питати в Українського Інститути Книги.Закінчилося тим, що я як волонтерка долучилася до створення бази-каталогу сучасних книжок, які є в перекладах іноземними мовами 😆Насправді, дуже потрібна річ. Це про імідж України у світі.Хочу подякувати Олені Харгелії, Оксані Борис, Ользі Карі й багатьом-багатьом іншим, хто допоміг мені зібрати інформацію.Сьогодні ми раді презентувати результат роботи.Користуватися дуже просто, кожен із вас може:1. Відкриваєте, знаходите книжки мовами, якими говорять ваші друзі з інших країн.2. Купуєте їм на подарунки.3. Радьте, щоб купили вони.4. Їдете у відрядження, на конференцію, у гості — везіть із собою українські книжки.Україною і українським пишаймося.https://docs.google.com/spreadsheets/d/1xCOhtkqN65WMMxf1oZTB3PElUXFgonp2FyBPySh3GUg/edit?usp=sharing====ПС: мені довелося також працювати з прізвищами і творами людей, яким я нічого не зробила, а вони по всіх інтернетах мене тягали за колготки і за інші моменти. Вас теж додала. Так само дбайливо, як і всіх інших.

Є у моєму життя така чудова людина - Daria Zawyalowa. Вона художниця у Першому театрі у Львові. Хоча для мене вона насамперед та, кого я завжди слухаю з відкритим ротом. Вона дуже цікаво розповідає про роботу над костюмами і декораціями, про живопис і львівські вілли, про ткацтво і орнаменти. Також ми обов'язково говоримо про котів.Для мене велика честь, що Дара Анатоліївна прочитала мою книжку "Паралельне життя безпритульних котів" і написала відгук. Ось він:"Ця книжка мала з’явитись... і вона з’явилась... бо треба було весело (і не дуже), просто (і не дуже) розповісти про зовсім невеселу проблему безпритульних тварин...От останнім часом буваю в Європі - і бачу багато собак (на повідках і з господарями), а котів не бачу зовсім... їх нема.Бо вони всі вдома... нема там безпритульних котів. І це , подобається нам це чи ні, говорить про рівень цивілізації.І так неймовірно хотілось би, щоб так було і в нас... така от у мене мрія.А зараз, під час повномасштабної війни, це просто проблема з проблем.І беруться вирішувати її люди, просто люди, такі, як героїня книжки, добрі до самозречення, милосердні до сліз...І ще ця добра і мила книга промовляє до дітей і підлітків - це свого роду настанова, інструкція по рятуванню і прилаштовуванню безпритульних котів.Візьміть її в руки, розкрийте - почніть читати...і обіцяю, відірватись ви не зможете...І, я впевнена, добра в світі трохи побільшає"

Якщо вже підняли тему з культурним ділогом між Україною та Таїландом, розкажу про книжку, тайського автора яку я читала. Поговорімо про те, що знають про Україну в світі і що ми знаємо про інші кульутри.Почну з того, чому я взагалі взялася читати книжку тайського автора. Тому, що в мене є тайські друзі. Ми спілкуємося, вони часто дуже цікаві речі розповідають. Інколи дають мені несподіваний погляд на ситуації — і це для мене помічне, завдяки цьому я часто знаходжу якесь рішення. Часом друзі просто розповідають про свій досвід, про своє життя, і це теж цікаво. Наприклад, років із 45 тому, одна з моїх подруг була маленькою, і у них був голод. Не було що їсти. Вони тоді палили деревину і їли це вугілля. Це не корисно й не поживно, але давало якесь відчуття ситості. Лікарі їх за це сварили, але вони все одно їли… Бо інколи це було єдине їстівне. Це не тільки в нас є досвід Голодомору. Іншим народам теж часто тяжко ведеться.Мені захотілося більше дізнатися про країну, з якої походять мої друзі. І я зрозуміла, що ніколи нічого не чула ані про їхніх митців, ані про якісь твори… Я полізла шукати. Знайшла, мабуть, найвідомішу книжку. Вона називається «Син Північного Сходу» (йдеться про один з регіонів Таїланду). Твір перекладено на купу різних мов (але не українську), за нею є фільм і її вивчають у школах.Книжка величезна, там під 1000 сторінок, втім я прочитала її дня за три. Вона написана по-простому, по-домашньому. Описує сільське життя. Там немає сюжету як такого, немає головного конфлікту як такого — а у вас загалом вважється, що мусять бути й без них ніяк. А от тайський автор пішов іншим шляхом, і вийшло суперово. І я зрозуміла, що так теж можна. Потім я взялася до активної фази роботи над своєю «Це я така в бабу Устю» — і в принципі, трохи запозичила цей тайський підхід до написання. У моїй книжці теж немає сюжету й немає конфлікту (у класичному розумінні), вона просто про родину, про дитинство, про Крим і Україну. І бачите як, книжка грант виграла і я її сама дуже люблю. А свої взагалі складно любити.Так от, про тайську книжку. Там є село, люди в ньому. Затяжна посуха, немає що їсти. Історія крутиться навколо хлопчика (автора в дитинстві). Люди переважно зайняті пошуком їжі і їдою. Описується, що їдять і як їдять. Як для українського читача, місцями це може здатися м’яко кажучі дуже дивним, бо їдять комах, жаб, мангуст, хамелеонів і ще всяке-всяке-всяке… Але знову ж таки, згадаємо Голодомор. У нас теж і таке, і ще й не таке їли…Щоправда, тайці в книжці дуже винахідливо то все комбінують, присмачують.Також там описуються різні курйозні побутові ситуації. Позашлюбний секс, лікування, татуювання, розподіл грошей у спільноті, навчання тощо. Цікаво, що всі проблеми, які виникають, люди намагаються швидко, мирно й доброзичливо залагодити. Потім відсвяткувати, що залагодили, і знову їсти 🙂Оця, певною мірою, обсесивність їжею, нагадує мені наші традиції переїдання у свята, надмірні запаси гречки, надмірні закрутки… Мабуть, це все травми, пов’язані з голодуванням.Я не знаю, чи вам треба ця книжка. Якщо цікавитеся Таїландом або хочете краще розуміти тайців, то так. Якщо хочете дослідити іноземний літературних досвід, то теж так. В інших випадках, мабуть, ні. Зрештою, я вам уже у двох словах розповіла основне. Основне це те, що наші культури різні. Є спільне, є відмінності. Діалог — це добре.Я помітила, що коли, скажімо, у школі кажуть «зарубіжна література», то мається на увазі європейська або штатівська. А світ набагато більший. Нам хочеться, щоби України усюди знали, чули, підтримували. Думаю, зі свого боку нам теж пасує проявляти цікавість до інших культур.

Немає жодної — жодної! — української книжки, перекладеною тайською мовою. Немає жодної тайської книжки, перекладеною українською.Шукала я, шукав гугл, шукав чат гпт — ми нічогісінько не знайшли. Крім розмовників і туристичних брошур.Таїланд — це велика країна. За площею майже як Україна. Як кількістю населення — значно більша. Приблизно 72 мільйона людей.Я там ніколи не була, але Таїланд привніс у моє життя багато чудового. Зокрема тайських друзів і котів (сіамські, тайські, балінезійські породи — це всі корінням звідти). Їхні монахи мені свого часу повправляли мозок, а масажисти — кістки, так що маю багато причин бути вдячною. Я за культурний діалог.Ой. Ви ж щойно прочитали застарілу інформацію!Уже є українські книжки тайською мовою! Чотири штучки. Мої. Для дітей. Казки, які розповідала моя прабаба Устя.Було як. Моя тайська подруга знала, що я в Україні зробилася письменниця. І вона все просила: ну хоч сторіночку переклади, мені ж цікаво. Й ось я нарешті сіла перекладати — а сама думаю: «Стоп. Якщо вже перекладати, то чому б і не тайською?»Проблематично знайти людину, яка б працювала з мовною парою «українська — тайська». Тому я спочатку переклала англійською, а потім знайшла перекладача з англійською на тайську.Чому я думаю, що ці казки будуть цікаві тайським дітям?Тому що в української і у тайської культури є спільне, і є відмінності.1. Тайцям зрозуміла домашня теплота, сімейність, оце во дружити, поїсти разом, комусь допомогти, потішитися разом — і важливість цього всього. Це в нас із ними спільне, хоча, на мою думку, загалом у них сильніше проявляється.2. Чотири пори року — для них це незвично, це нове.3. Для чого потрібна в хаті піч — це теж нова несподівана інформація.4. Набір тварин і рослин — щось співпадає, щось ні.5. Сюжети наших казок відрізняються від традиційних тайських.6. Оця ідея виживання, боротьби з природою, необхідності постійно готуватися до наступних сезонів — це більше наше, ніж їхнє. Тому для тайців це цікавинка.Гадаю, черед вас є люди, які набагато краще від мене знають тайську культуру, можливо, ви більше розкажете про те, як українське сприймається там.Я потім детальніше розповім, як ми працювали над перекладами, і як одна з казок набула нового сенсу, а поки що скажіть мені таке. Невже і правда ніколи не було таких перекладів? Здається неймовірним. Може, я погано шукала? Може, хтось вміє шукати краще?

Чом ти не прийшов?Вистава. Дійові особи:Дівчина — дівчина.Хлопець — парубок.Старша сестра — старша сестра хлопця.Менша сестра — менша сестра хлопця. Ранок. Базар.Дівчина: А ну йди сюди. Шо, думав, сховаєшся? Чом не прийшов учора? Я кого то чекала, га? Мені робити нема шо, у садку ніччю вештатися?.. Замерзла, не виспалася, комарі згризли. Чом не прийшов?.. Зараз знову почнеш свої галімі відмазки: коня не мав, стежки не знав, мати не пускала… Хлопець: Та нє, та ну шо ти починаєш… Мав я коня, знав стежку, мати пускала. Цей, тойво… Сестра мала сідло сховала. Весь вечір шукали. Поки знайшли, уже пізно було їхати. Вечір попереднього дня. Хата хлопця.Старша сестра: Ти чого вдома? Казав же, що до дівчини поїдеш?Хлопець: Сідла нема.Старша сестра: Як нема?Хлопець: Ну нема. Було й нема.Старша сестра: А в стайні дивився?Хлопець: Та ясно, шо дивився. Нема.Старша сестра: Добре дивився?Хлопець: Та нема.Старша сестра: Не дай тобі Бог, щоби я його там знайшла.(Йдуть до стайні)Старша сестра: Це шо таке?Хлопець: О, сідло.Старша сестра: Ото ти так дивився.Хлопець: Та не було. То менша, напевно, була сховала.Старша сестра: (гукає меншу)Старша сестра: Ти сідло ховала?Менша сестра: Шо?Старша сестра: Сідло ховала, питаю?Менша сестра: Воно мені всралося! Сідло 10 кілограмів важить, де я б його підняла?.. Мені п’ять років!Старша сестра (до хлопця): Як ти мене задовбав! То він сідло знайти не може, то сметану в коморі, то онучі на лавці… Коли ти вже одружишся, щоби дружина з тобою цяцькалася, га?.. Маєш сідло, жени вже до дівчини. Може, пощастить мені, дадуть її за тебе.Хлопець: Та я щось спати хочу.Старша сестра: Вона ж тебе чекає… Що ти їй потім скажеш?Хлопець: Що мала сідло сховала.Менша сестра: Та я не чіпала взагалі!Старша сестра: Ой, лишенько! Стрілочник у хаті — горе в сім’ї. Розходяться.Завіса. (Тлумачення української народної пісні за версією Наталі Місюк)