Статистика telegram channel - @maketexts

У ті часи, коли я ще пила алкоголь, занесло мене якось у турецький Мармарис. На відпочинок. Чудове місце. Кажуть, колись дуже давно там проходили тектонічні зсуви чи то навіть сходив льодовик — сили природи добряче попрацювали над суходолом. Відтоді він такий мальовничий. Весь у маленьких бухтах, ніби якийсь велетенський різьбяр вирізав берег, як діти викроюють сніжинки з паперу.Там можна було лежати на пляжі, а навколо спека і така краса! Парадиз: сонце, море, зелень… А офіціанти підносили красивезні коктейлі — тільки давай гроші. Популярних напоїв було три: зелено-білий «Мохіто», полуничний «Дайкірі» у келиху із зацукрованим краєм і також легендарний «Секс на пляжі». Останній особливо запам’ятався, адже його подавали у бокалі у формі оголеної жіночої натури. Він був яскравого кольору, помаранчево-вогняний, із купою парасольок, соломинок і ще бозна-чого. Звичайно, всі вони — кожен по-своєму — вдаряли по смакових рецепторах і в голову.Пройшло багато років, і навряд чи я б про ті коктейлі згадала, якби не взялася читати книжку, яка за відчуттями — ну копія тих напоїв, тільки у текстовій формі! Напевно, це дуже дивне порівняння, але воно дуже точне — на мій погляд. Я саме так відчуваю.Книжка називається....(далі у коментах)

Не про мову і не про книжки, але я все одно напишу. Раптом когось із вас або ваших рідних це виручить.Є такий спосіб заробітку: створювати авторські в’язані речі. Ви розробляєте модель (одяг, аксесуари, іграшки, пледи тощо), фотографуєте зразок, створюєте опис-інструкцію — і продаєте її.У середньому одна така інструкція коштує 5–6 доларів, але бувають і по 20.Скільки можна заробити?Залежить від оригінальності ідей та вашої активності. На початках, мабуть, доларів 30 на місяць (після всіх комісій). Кажуть, що розкручені акаунти заробляють по 1000 доларів на місяць і більше.Чи це працемістка робота?Так.Чи це класна робота?О, так!Ніякого начальника, ніякої бюрократії. Тільки ви і творчість — і за це платять гроші.Де так можна працювати?Є спеціальна платформа Ravelry (Равелрі) — це невелика сімейна компанія зі Штатів. Там можна зареєструватися — і погнали. Наскільки мені відомо, Україну вони підтримують. Акаунти самі знаєте кого поприкривали (крім поодиноких випадків, коли ті знайшли обхідні шляхи).Які мови треба знати?Що більше, то краще.Інструкцію можна робити різними мовами: що більше варіантів, то більше продажів.Але!Знати треба навіть не так саму мову, як в’язальну термінологію конкретної країни та розуміти стандарти в’язальних інструкцій. Можна подивитися, як це роблять відомі журнали, наприклад, Interweave або Vogue Knitting, і орієнтуватися на них.Чат ГПТ і подібні сервіси наразі нічого не тямлять у в’язальних термінах.Якщо мову не знаєте, можна наймати перекладачів-в’язальниць. Втім, прибутком доведеться ділитися.===ВисновкиЯ знаю, що серед українок дуже багато творчих людей, які вміють створювати красу.Також у багатьох зараз складна фінансова ситуація.Не скажу, що в’язальними схемами можна заробити на триповерховий маєток із басейном. Мабуть, ні.Але.Можна отримати дохід — і це вже підтримка бюджету.Це заняття, а мати собі діло — це краще, ніж мати відчай чи депресію.Це натхненна робота, від якої іншим людям теж стає світліше.Це те, що можна робити майже з будь-якої точки.Це те, що можна робити у декреті, на пенсії, у період між роботами.Або, можливо, тому, що це і є ваше покликання. І треба почати з Равелрі, почати йти і шлях з'явиться під ногами.

Сюжет про Нільса та диких гусей знайомий багатьом завдяки ряданському мультфільму з дитинства. Принаймні так було в мене. Я дивилася його багато разів, але те, що ця історія починалася з книжки шведської письменниці Сельми Лагерлеф, дізналася вже дорослою. Будь ласка, не подумайте, що я сумую за «ковбасою по 2.20». Зовсім ні. Я занадто молода для такої ностальгії й занадто мало вірю у дешеве і безкоштовне. Але сам мультфільм я дуже любила.Мені здається, він дуже відрізнявся від усього, що тоді показували дітям. По-перше, він був повнометражним, і його крутили рідко, лише на особливі свята. По-друге, він був весь змістовний. Хоча пригоди персонажів подекуди перегукувалися з нашим Івасиком-Телесиком, загалом вони сприймалися як несподівані сюжетні повороти. По-третє — темна кольорова гама. Холодні північні відтінки, усе таке не по-дитячому серйозне. Це мені лестило: діти ж понад усе хочуть, щоб їх сприймали як дорослих.Моя улюблена сцена — про статуї-велетні, що оживають. Мене заворожували пряжки на їхньому взутті. Через багато років я приїхала до Праги й довго розглядала фігури на Карловому мосту. Мені здавалося, що вони дуже схожі на тих героїв і теж потенційно могли б ожити. Принаймні в уяві.Книжку я взяла до рук ще пізніше, коли несподівано для себе опинилася...(продовження у коментарях)

Кажуть, що абсолютно усе у цьому світі мінливе й тимчасове. Постійні лише самі зміни. Навколо так багато незрозумілого, що складно бути у чомусь впевненими. З усіх екранів нам транслюють суперечливі істини: то їжте авокадо, бо це суперфуд, то не їжте, бо воно небезпечне. То мажте вітрянку зеленкою, то в жодному разі цього не робіть. То мочіть манту, то не мочіть…Втім принаймні одне відомо точно: кожен з нас є чиєюсь дитиною. Наші батьки — хоча у це часом складно віриться — колись були дітьми. Маленькими, тендітними і дуже вразливими. Наші бабусі й дідусі теж колись були дітлахами. І їхні батьки також.Бути чиєюсь дитиною — це єдиний спосіб з’явитися на цій планеті. Іншого наразі немає.У когось стосунки з рідними теплі, у когось — складні чи болючі. Хтось своїх батьків не знав ніколи. Втім, ми живемо лише тому, що хтось нас народив. Від біологічних батьків ми отримали тіло, у якому живемо. І це вже величезний привід для вдячності, навіть якщо далі не склалося.Знання свого роду — це точка опори. Це центр кола, який залишається нерухомим, навіть коли все навколо летить шкереберть. Ланцюжок цих народжень тягнеться у таку глибину віків, яку важко осягнути.Нам дісталася непроста епоха: війна, пандемії, кризи. Але вона ж дала нам і неймовірні цифрові можливості для дослідження свого минулого. Сьогодні знайти свій рід можна не виходячи з дому. Багато методів є. Серед них чимало безкоштовних, потрібні лише...(далі у коментарях)

Я встаю з-за столу, за яким працюю, і йду на кухню. Кухня звичайна. У ній немає нічого, що кардинально відрізняло б її від кухонь у сусідніх квартирах чи офісах: плита, витяжка, мийка, чайник. Шафки.В одній з моїх шафок стоять спеції. Баночки з різними перцями, травами… Тут і бад’ян, і шафран, і куркума, і орегано, і лавровий лист. Коштовний із них хіба що шафран, а всі інші — копійчані. Куплені у звичайних супермаркетах. Можливо, у вас вдома теж є така або подібна шафка. Мабуть, вам усе в ній здається цілком звичним. Утім, моя бабуся ніколи не мала такого набору спецій і навіть не знала про існування більшості з них. А кілька століть тому така шафка у наших краях коштувала б цілий статок.На іншій стіні є ще одна шафка. Її ручка потерта, бо відчиняю і зачиняю я ці дверцята дуже часто. У ній — усе, що стосується приготування гарячих напоїв: чай кількох сортів, кава. Какао і цукор. Звичайний набір, правда? У вас теж такий є? Але так було не завжди. Це порівняно недавно — в історичній перспективі — люди придумали бадьорити себе цукром, чаєм, кавою та шоколадом.Є й ще одна шафка. Майже порожня тепер. Колись у мене в ній стояли келихи для різних напоїв.“Смаки раю” — це дуже цікава книжка, і я дуже рада, що її переклали та видали українською, тож її можуть прочитати усі, хто шукає коротку стежку до раю. Ми всі хотіли б знати, де ця стежка, правда?…Дивіться коментарі.

Гостинці від зайчика запам’ятовуються та залишаються в серці затишними спогадами. Якими б простими не були подарунки. Я здогадуюся, що другий різновид зайчиків приносив залишки їжі (а не щось нове та ефектне) через бідність. Але приносив. Тому що головне не вартість подарунка, а тепло, вкладене в нього.Є українська народна казка. У ній два сусіди довго дружать та допомагають одне одному. Аж поки порося одного не заскочило на город іншого та не зіпсувало там весь врожай. Сусіди посварилися та деякий час не спілкувались, аж поки не прийшла зима. Потім один із них вирішив залагодити ситуацію.— Друже, не будемо сваритися. Маю знайомого чарівного зайця, що вміє виконувати доручення. Варто дати йому торбу з речами та сказати, куди її віднести, — і він побіжить та це зробить. Чи не треба тобі доставити комусь посилку?— О, треба. У мене кум живе за лісом. Я якраз хотів відправити йому подарунок.Чоловіки зібрали торбу: поклали в неї хліб, кільце ковбаски, шматок сала, пиріжки з маком, а потім віддали зайцю.Але зайчик вирішив, що в тих кумів і так усе є: і городи, і поросята, і їжа, і вільний час для сварок. Він не доставив торбу за адресою, а знайшов бідну хатку, де голодувала сім’я з дітками, залишив гостинці під їхніми дверима, постукав та втік до лісу. Коли люди відчинили, вони побачили тільки подарунок та заячі сліди на снігу.На мою думку, подарунки від зайчика, Миколая або інших — це набагато важливіше, ніж здається. Даруйте їх маленьким та дорослим, якщо маєте можливість.====І мені даруйте :)Бо я з Криму і вже 6 років поспіль - щодня! - займаюсь популяризацією українською мови.💳Номер картки банки4874 1000 2813 [email protected]🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/74GizqirJm

Ай, розповім вам сімейну історію.Працювала моя родичка вчителькою фізики. Довго-довго. Змінювались епохи, соціальні тренди, економічна ситуація. Відповідно до них — і популярність її предмета. Вона вже була на пенсії і продовжувала працювати, коли рівень зацікавленості до фізики впав майже до нуля.Старші класи. Когось треба відправити на олімпіаду, а ніхто не хоче йти. Відмінники всі такі: «Ой, ні, ми не можемо, у нас підготовка до вступу, репетитори, курси… Уся субота розпланована, ніяк». Ті, які звикли вчитися середньо, їх не впіймаєш… Кого відправляти? Треба хоч когось…Моя родичка знайшла рішення. Впіймала двієчника, який не ходив майже пів року і у нього все погано. Запропонувала йому угоду: просто номінально сходи на олімпіаду, а я тобі за це пробачу всі прогули і нездані роботи. Йому сподобалося. Ударили по руках.Понеділок. Моя родичка приходить на роботу, наливає собі каву… — Чуєш, а твій-то! Друге місце на олімпіаді посів! — гукають її колеги.— Хто? Мій? Друге місце? Та бути не може!— Та чесно.— Та ну що ви жартуєте…— Та серйозно. Ось дивись: твій набрав 4 бали з 50 можливих. А той, що на першому місці, з іншої школи, набрав 6.==== Це я до чого?Приходить мені сьогодні сповіщення. Наталю, ви зірка. Увійшли у рейтинг найбільш популярних користувачів на Goodreads. Це тому, що на вас цього тижня підписалось двоє людей, а на Кідрука шестеро.

Навіщо шукати свій рід?На мій погляд, є чотири основні причини.1. ЦікавістьЯ допитлива людина, мені багато чого цікаво, тож усі ці питання до мене часом приходять: чому я така? На кого я схожа? Звідки це в мене взялося? Які риси мені дісталися у спадок, а які я набула сама? Хто жив до мене? Якими вони були? Що їм подобалось, яке у них було життя?Якщо ви теж допитливі, то, гадаю, і вам цікаво зануритись в історію свого роду.2. Майнові питанняІнколи так буває, що у цілої родини є невирішені питання з майно. Щось колись несправедливо поділили — приблизно такого плану. Інколи люди досліджують рід, кому і що належало, у пошуках справедливості.3. Візові питанняУ деяких випадках знання історії свого роду і документальне її підтвердження дає змогу отримати дозвіл на проживання або громадянство у певних країнах.4. Терапевтичні питання Ось це, думаю, стосується абсолютно всіх. Незнання, що і як відбувалось насправді, буває, каменем лежить на серці. Хочеться дізнатись, щоб стало легше. Також образи… У всіх людей є такий досвід: хтось колись зі старших щось нам таке сказав… Чи зробив… І ми не можемо зрозуміти: за що? Чому?..Коли занурюєшся у пошуки роду, бачиш свідчення про життя пращурів, то багато стає на свої місця. Багато розумієш. Вони чинили так, як могли. Їм було тяжко, часто було. І все ж завдяки їм зараз живемо ми.Мене штовхала переважно цікавість.Я знаю, що є люди, які набагато професійніше, ніж я, можуть розказати про генеалогію. Втім, все одно вирішила провести онлайн-зустріч і по-простому, по-домашньому розповісти, як шукала свій рід і як багато знайшла. Фішка події якраз у тому, що я звичайна людина без особливих знань і навичок — і все ж дуже-дуже багато мені вдалося. Не все, але багато. Значить, вдасться і вам.Приходьте. У суботу, 22 листопада, о 20:00 за київським часом. Участь за донат на будь-яку суму.

Коли я сіла писати книжку про свою прабабусю, то зрозуміла, як багато не знаю про свою родину. Тож почала досліджувати. Мої пошуки інформації привели мене до неймовірних відкриттів. Я здобула набагато більше, ніж могла мріяти. Зокрема, змогла відновити одну з гілок свого роду аж до 1736 року, знайшла родичів і друзів. А також відповіді на складні питання. І навіть отримую посилки з кабачками :)Мені хочеться поділитися досвідом, тому я роблю онлайн-зустріч, щоб розказати, як і ви можете шукати і досліджувати свій рід.Хочу наголосити, що я не історик, не політолог і не генеалог. Фішка цієї зустрічі у тому, що я розкажу, як звичайна людина без особливих знань і вмінь змогла знайти так багато. Значить, зможете і ви.ВИ ДІЗНАЄТЕСЬ:+ Як шукати рід, якщо ви ВЗАГАЛІ нічого не знаєте,+ Як шукати, якщо трошки щось знаєте,+ Де знайти архіви і як працювати з ними,+ Що можна дізнатися з фотографій,+ Як опитувати знайомих,+ Що робити зі знайденою інформацією,+ Чому після цих пошуків на душі стає світліше і легше.ЯК ВЗЯТИ УЧАСТЬ: Зробити донат на будь-яку суму. У коментарі до донату вказати свій мейл. Протягом доби на нього прийде запрошення на зустріч у Google Meet.🔗Посилання на банкуhttps://send.monobank.ua/jar/4onPEVWWRE💳Номер картки банки4874 1000 2255 [email protected]КОЛИ: у суботу 22 листопада 2025 о 20:00 (такий час, щоб з інших країн теж могли доєднатись)Тривалість зустрічі: приблизно 60 хвилин. Чи можна буде поставити питання: так, можна. Чи буде запис: буде для тих, хто вніс донат за участь.ПРО МЕНЕ: Наталя Місюк, кримчанка з полтавсько-чернігівським корінням. Українська письменниця, блогерка, авторка проєкту “Давай займемось текстом” і книжкового блогу “Приказка”.БОНУС: Можливо, у кадр прийдуть мої коти-директори з натхнення.

Я пропоную, щоб зараз ми з вами разом порахували, скільки книжок ви могли б прочитати, якби не скролили соцмережі так багато. Зауважте: я не кажу, що треба відмовитися від стрічки новин зовсім. Насправді корисно бути в курсі новин, також соцмережі інколи підкидають дуже дотепні меми і ролики. Але ж багато і сміття.Припустімо, ви витрачаєте на соцмережі годину на день. Це я так скромно рахую, гадаю, кожен із нас сидить набагато більше. Але нехай буде година на день. 15 хвилин перед сном і три рази по 15 хвилин під час їжі, кави або поїздок у громадському транспорті.Припустімо, ви НЕ подивитеся три дурних ролики по 10 хвилин про крафт з епоксидної смоли. Або щось інше, що конкретно для вас беззмістовне. Отже, уявімо, що ці 30 хвилин ви читатимете книжки.Щоб прочитати середню дорослу книжку із середньою швидкістю потрібно приблизно 6 годин. Отже, ви б могли в абсолютно спокійному режимі читати 1 книжку за 12 днів. Це 2,5 книжки на місяць. 30 книжок на рік!Зверніть увагу, що це без особливих змін у житті. Просто відмовитись від трьох дурнуватих роликів на день — і все. А книжки можуть бути як корисні й розумні, так і суто розважальні. Українські чи закордонні. От там, де ви скролите соцмережі (за столом, на дивані, у ліжку, у тролейбусі), в принципі абсолютно реально і навіть нескладно читати книжку.Соцмережі увійшли в широкий вжиток десь років з 10 тому. Це 300 книжок, які ви могли б прочитати, вони у вас уже відняли. А скільки ви ще дозволите їм забрати у вас?Не треба казати, що ви просто легше сприймаєте інформацію з відео, ніж зі рядків тексту. Ми ж говоримо тут про дурні беззмістовні ролики або дурне беззмістовне гортання стрічки, яке лише виснажує марною надією, що ось-ось, ще трохи прокрутити, і там вже точно буде ну щось таке важливе, ну таке… Ну, життєзмінне просто. А його все немає… А в стрічці все, як було: епоксидна смола; крафти, які ви ніколи не будете робити; поради психологів, які ви вже чули.Цим дописом я не кажу, що люди, які читають книжки, кращі за тих, хто не читає. Не кажу, що ви мусите кардинально змінити своє життя. Просто кажу, що ви замість трьох безглуздих відео на день могли б прочитати 300 змістовних книжок за 10 років.У вас над книжками більше влади, ніж над соцмережами. Почніть сьогодні.