Статистика telegram channel - @kmnskeparh

Святий Кирил, архієпископ Єрусалимський, народився 315 року в Єрусалимі. Він був вихований у суворому християнському благочесті. Досягнувши повноліття, він прийняв чернецтво, а 346 року став пресвітером. 350 року після смерті архієпископа Максима він став його наступником на Єрусалимській кафедрі.Очолюючи Єрусалимську Церкву, святитель Кирил ревно боровся проти єресей Арія і Македонія. Цим він викликав проти себе ненависть єпископів, які аріанствували. Вони добилися позбавлення його кафедри і вигнання із Єрусалима.Святитель знайшов пристановище у єпископа Сильвана в Тарсі. Після цього в Селевкії зібрався Помісний Собор, на який прибули близько ста п’ятдесяти єпископів. Серед них був і святитель Кирил. Митрополит Кесарійський Акакій, єретик, хотів не допустити святого Кирила на засідання, проте Собор не погодився. Тоді Акакій залишив Собор і перед аріанами імператором Констанцієм (351–363) та патріархом Євдоксієм звів наклеп і на Собор, і на святителя Кирила. Імператор звелів ув’язнити святителя.Коли зацарював імператор Юліан Відступник (361–363), він, начебто з благочестя, відмінив усі постанови Констанція, спрямовані проти православних. Святитель Кирил повернувся до своєї пастви. Проте через деякий час архієпископа Кирила знову було вигнано, а Єрусалимську кафедру посів святий Киріак. Але невдовзі святий Киріак прийняв мученицьку кончину.Після загибелі імператора Юліана святитель Кирил повернувся на кафедру. Однак за часів імператора Валента (364–378) він втретє був відправлений в заслання. Лише під час правління святого благовірного царя Феодосія Великого (379–395) святий Кирил остаточно поверувся до своєї архіпастирської діяльності. 381 року він брав участь у Другому Вселенському Соборі, який засудив єресь Македонія і утвердив Нікео-Царгородський Символ віри.Святитель Кирил залишив по собі багато творів. Із них особливо відомі двадцять три повчання (вісімнадцять огласительних для тих, хто готується прийняти Хрещення, і п’ять для новоохрещених) та дві бесіди на євангельські теми: “Про розслабленого” і “Про перетворення води на вино в Кані”.Помер архієпископ Кирил 386 року.#календар #свято_дня

Преподобний Олексій народився в Римі у сім’ї благочестивих Євфиміана й Аглаїди. Подружжя тривалий час було бездітним і безперестанно молило Бога, щоб Він зглянувся на їхнє прохання й подарував їм дитину. Молитва була почута, Аглаїда народила сина, якого назвали Олексієм.Хлопчику легко давалися науки, але особливо старанно він читав Святе Письмо. За прикладом своїх батьків Олексій постував, роздавав милостиню й під багатим одягом носив волосяницю.Бажання служити Церкві було в юнакові настільки великим, що відразу після одруження, навіть не торкнувшись шлюбного ложа, він таємно пішов із дому. На кораблі святий потрапив до Едесси, де зберігався Нерукотворний образ Господа, відбитий на плащаниці.Олексій роздав усе, що в нього було, нужденним і почав жити при церкві Пресвятої Богородиці на паперті. Їжею преподобного були лише хліб і вода. Милостиню ж, яку йому подавали парафіяни, віддавав немічним і пристарілим. Кожної неділі святий муж причащався Святих Тайн.Від суворого посту тіло Олексія висохло, з обличчя зійшла краса, зір став слабким. Навіть слуги його батька, яких Євфиміан послав розшукувати зниклого сина, не впізнали свого молодого господаря. Блаженний же їх впізнав і дякував Богу за те, що отримав від них милостиню.Преподобний прожив в Едессі сімнадцять років. Одного разу Матір Божа через Свою святу ікону повеліла паламарю церкви, де подвизався Олексій, ввести в Її храм «чоловіка Божого, гідного Царства Небесного». Цим праведником виявився убогий, який сидів на паперті. Паламар виконав веління Матері Божої – увів святого Олексія в церкву.Люди дізналися про блаженного й стали його шанувати. Але слава була не для нього. Олексій знову, як і сімнадцять років тому, зійшов на палубу корабля, який Промислом Божим прибило до рідної землі святого. Тоді чоловік Божий прийшов у батьківський дім і невпізнаним попросив притулку. Євфиміан поселив блукача в спеціально обставленому приміщенні при вході до будинку й наказав годувати його зі свого столу.Святий зі смиренням зносив образи й глузування від слуг, які навіть гадки не мали, над ким потішаються. Велика любов до Бога допомагала йому терпіти страждання, зроджене сльозами його дружини. Сімнадцять літ провів блаженний в домі своїх батьків.Коли Господь сповістив Олексію день його кончини, святий описав у хартії своє життя, вимолюючи прощення у рідних.Того дня, коли преподобний спочив, у соборній церкві служив літургію Римський Папа Інокентій. Під час служби з вівтаря прозвучав чудесний Голос, який велів найти чоловіка Божого, щоб той помолився за місто. Коли святого знайшли в домі Євфиміана, він вже був мертвий. Його обличчя світилося як лик ангела, а в руках була зажата хартія. Прочитавши сповідь Олексія, батько, мати і його дружина з плачем поклонилися померлому.Тіло праведника поставили посеред площі. Тут зібрався весь Рим. Імператор і Папа самі внесли тіло преподобного в церкву. Від святих мощей стало витікати благоуханне миро, від якого немічним можна було отримати зцілення.Олексій, чоловік Божий, був похований у церкві святого Воніфатія.У 1216 році відбулося обрітення його мощей. Житіє святого преподобного Олексія завжди було одним із найулюбленіших на Русі.#календар #свято_дня

Потім знову преподобна звернулася до старця і сказала: “Прости, аввo, виконай ще одне моє бажання. Йди тепер у свій монастир, а наступного року приходь до того висохлого потоку, де ми перший раз розмовляли з тобою”. “Якби міг я, – відповів авва Зосима, – постійно за тобою ходив би, щоби бачити твою святість!” Преподобна знову просила старця: “Молися, заради Господа, молися за мене і згадуй моє окаянство”. І, хресним знаменням осінивши Йордан, вона, як і перед тим, пройшла по водах та зникла в темряві пустелі. А старець Зосима повернувся в монастир у духовній радості та трепеті, в одному картаючи себе, що не запитав імені преподобної. Але він сподівався наступного року довідатися нарешті її ім’я.Минув рік, і авва Зосима знову вирушив у пустелю. Молячись, він дійшов до висохлого потоку, на східному боці якого побачив святу подвижницю. Вона лежала мертва, зі складеними, як і належить, на грудях руками, обличчям звернена до сходу. Авва Зосима омив сльозами її стопи, не відважуючись торкатися тіла, довго плакав над покійною подвижницею і почав співати псалми, які належить співати після смерті праведних, і читати похоронні молитви. Але він сумнівався, чи угодно буде преподобній, щоб він поховав її. Тільки він це подумав, як побачив, що біля її голови написано: “Поховай, аввo Зосимo, на цьому місці тіло смиренної Марії. Моли Господа за мене, котра преставилася в перший день місяця квітня, в саму ніч спасительних страждань Христових, після причастя Божественної Тайної Вечері”.Прочитавши цей напис, авва Зосима здивувався спочатку, хто міг написати це, тому що сама подвижниця не знала грамоти. Але він був радий нарешті довідатися її ім’я. Зрозумів авва Зосима, що преподобна Марія, причастившись Святих Таїн на Йордані з його рук, в одну мить пройшла свій далекий пустельний шлях, яким він, Зосима, прямував 20 днів, й одразу відійшла до Господа.Прославивши Бога та омочивши сльозами землю й тіло преподобної Марії, авва Зосима сказав собі: “Пора вже тобі, старче Зосимо, виконати звелене тобі. Але як зможеш ти, окаянний, викопати могилу, нічого не маючи в руках?” Сказавши це, він побачив неподалік у пустелі повалене дерево, що лежало, взяв його й почав копати. Та занадто суха була земля: скільки не копав він, обливаючись потом, нічого не міг зробити. Випроставшись, авва Зосима побачив біля тіла преподобної Марії величезного лева, що лизав її стопи. Старця опанував страх, але він осінив себе хресним знаменням, віруючи, що залишиться неушкодженим молитвами святої подвижниці. Тоді лев почав лащитися до старця, і авва Зосима, запалюючись духом, наказав левові викопати могилу, щоб віддати землі тіло святої Марії. За його словом лев лапами викопав рів, у якому й було поховане тіло преподобної. Виконавши заповідане, кожен пішов своєю дорогою: лев – у пустелю, а авва Зосима – в монастир, благословляючи і хвалячи Христа, Бога нашого.Прийшовши в обитель, авва Зосима розповів монахам та ігуменові, що бачив і чув від преподобної Марії. Усі дивувалися, слухаючи про велич Божу, й зі страхом, вірою та любов’ю постановили творити пам’ять преподобної Марії та вшановувати день її смерті. Авва Іоанн, ігумен обителі, за словом преподобної, з Божою допомогою виправив у обителі те, що належало. Авва Зосима, проживши ще богоугодно в тому ж монастирі й майже доживши до 100 років, закінчив тут своє тимчасове життя, перейшовши в життя вічне.Так передали нам чудову повість про життя преподобної Марії Єгипетської древні подвижники славної обителі святого всехвального Предтечі Господнього Іоанна, розташованої на Йордані. Повість ця спочатку не була ними записана, а передавалася благоговійно святими старцями від наставників до учнів.“Я ж, – каже святитель Софроній, архієпископ Єрусалимський, перший, хто описав її життя, – що прийняв своєю чергою від святих отців, усе записав”.

Завтра субота п'ятої седмиці Великого посту, яка в церковному календарі позачена святом Похвали Пресвятої Богородиці. Зазвичай у всіх храмах напередодні ввечері звершується особливе богослужіння, що дійшло до нас з грецької традиції – Утеня Акафіста до Пресвятої Богородиці. За цим богослужінням прочитується акафіст «Взбранной Воєводі» який розбивається на декілька частин, і служиться з особливою похвалою до Тієї, що вмістила в своєму лоні Невмістимого Бога.Святитель Феогност, за походженням грек, був возведений на Київську кафедру в 1328 році. Святитель Феогност брав діяльну участь у вирішенні важливих церковних і державних питань.У 1342 році святитель Феогност відвідав Золоту Орду. Хан Чанібек вимагав, щоб Церква сплачувала татарам данину. Святитель стійко зніс погрози та знущання, опираючись безпідставним вимогам хана. Зрештою митрополиту вдалося переконати хана у неправомірності його наказу. Сплативши ординцям одноразову незначну суму, святитель Феогност повернувся. Із Орди він привіз ханську грамоту про скасування данини з Церкви.Багато клопоту завдавали святителю Феогносту церковні справи у західноруських землях, де Польща і Литва намагалися створити окрему митрополію, не пов’язану з митрополією Києвською. Благословляючи народ і утверджуючи його в Православ’ї, Святитель відвідав Перемишль, Галич і Холм.Святитель Феогност увійшов в історію як видатний церковний та державний діяч. Літописи називали його “великим наставником”. Помер святитель Феогност 14 березня 1353 року.#календар #свято_дня

Святитель Никифор Сповідник народився у Константинополі у другій половині VIII століття. Глибока віра та готовність до подвигу сповідництва були закладені у ньому його батьками, Феодором та Євдокією. Вони дали синові справжнє християнське виховання, підкріплене прикладом їхнього власного життя. Його батько постраждав як сповідник православ’я від імператора-іконоборця Костянтина Копроніма (740–775). Мати, що розділяла всі випробування свого чоловіка, пішла за ним у вигнання, а після його смерті повернулася до Константинополя і закінчила життя у чернецтві. Святий Никифор отримав гарну світську освіту, але найбільше вивчав Писання та читав духовні книги.За царювання Лева IV (775–780) святий Никифор отримав звання царського радника. Перебуваючи при царському дворі, він продовжував вести суворе, доброчесне життя, твердо зберігав чистоту православної віри та ревно захищав шанування святих ікон. Після смерті Лева IV, за царювання Костянтина VI (780-797) та його матері святої Ірини, в 787 році в Нікеї був скликаний VII Вселенський Собор, який засудив іконоборчу єресь. Глибоко знаючи Святе Письмо, святий Никифор від імені імператора виступив на Соборі на захист православ’я, чим надав велику допомогу святим отцям Собору.Після Собору святитель Никифор кілька років залишався при дворі, але повне суєти життя все більше і більше обтяжувало святого. Він залишив службу і оселився на самоті, при Босфорі, проводячи життя в наукових працях, безмовності, пості та молитві. Святий Никифор збудував церкву, заснував монастир і вів строге чернече життя ще до прийняття чернечого постригу.У царювання імператора Никифора I (802-811), після смерті святого патріарха Тарасія (784-806), святого Никифора було обрано на його місце, прийняв чернечий постриг і священничий сан і був зведений на патріарший престол 12 квітня 806 року, на Великдень.При імператорі Леві V Вірменині (813–820), ярому прихильнику іконоборчої єресі, для Церкви знову почався період смут і гонінь. Імператором було відразу розпочато відкрите гоніння на православ’я, оскільки іконоборство було засуджено VII Вселенським Собором. Святий патріарх продовжував служити у Великій церкві, сміливо переконуючи народ зберігати православну віру, і проводив послідовну боротьбу з єрессю. Імператор почав викликати із заслання єпископів і кліриків, відлучених від Церкви VII Вселенським Собором. Склавши з них єретичний собор, імператор зажадав, щоб патріарх з’явився для дебатів про віру. Патріарх відмовився розмірковувати про віру з єретиками, оскільки вчення іконоборців було віддано анафемі VII Вселенським Собором. Він безбоязно роз’яснював народу вчення про шанування святих ікон, написав умовляння до імператриці та градоначальника Євтихіана, найближчого до імператора сановника, приєднавши наприкінці пророче слово про швидку загибель. Тоді єретичний собор відлучив від Церкви святого патріарха Никифора та його попередників – блаженно покійних патріархів Тарасія та Германа. Святий Никифор був засланий спочатку до монастиря в Хрисополь, а потім – на острів Проконніс у Мармуровому морі. Після 13 років поневірянь та скорбот 2 червня 828 року святий патріарх Никифор помер у вигнанні.13 березня 847 року нетлінні мощі святого патріарха Никифора, що пролежали в землі 19 років, з урочистістю були перенесені до Константинополя до соборної церкви Святої Софії.Святитель Никифор був видатним церковним діячем свого часу, багато послуживши Церкві, залишив велику духовну спадщину – численні праці історичного, догматичного та канонічного змісту.#календар #свято_дня

Святитель Григорій Двоєслов народився в Римі близько 540 року. Належав до стародавнього патриціанського роду, в якому були християни, навіть святі.Майбутній святитель здобув блискучу світську освіту, і його чекала блискуча світська кар’єра. Але він відчував духовне покликання. Григорій вів скромне богоугодне життя і всією душею прагнув до монашества. Після смерті батька за його майно він побудував шість монастирів в Сицилії, а в Римі заснував монастир в ім’я Андрія Первозванного, де і прийняв чернечий сан.Прагнення до духовного просвітлення язичницьких народів надихали свт. Григорія протягом всього його життя і знайшли гідне відображення в його богословських творіннях.У 577 р. свт. Григорій був рукоположений в сан диякона. За дорученням папи Римського довго трудився у Візантії, де вивчав грецьку мову і творіння святих отців Сходу, написав «Тлумачення на книгу Іова», яке зробило вплив на творіння багатьох найбільших богословів і поетів середньовіччя.У 590 р. свт. Григорій був вибраний на Римську кафедру. В цей час Італія страждала від нашестя варварів. Свт. Григорій проявив себе ревностним архипастирем і видатним державним і суспільним діячем. В 602 р. він отримав визнання верховенства Риму над всією Західною Церквою.Святитель Григорій склав на латинській мові чин Літургії Передосвячених Дарів, яка до нього була відома лише в усному переказі. Цей чин був затверджений на VI Вселенському Соборі в 680 р. і прийнятий всією Християнською Церквою.Помер святий Папа Григорій в 604 р. Мощі його знаходяться в соборі святого апостола Петра у Ватикані.#календар #свято_дня

Преподобний Олексій Голосіївський народився 14 квітня 1840 року, у багатодітній дворянській родині. Хлопчик народився німим.Сім’ї покровительствував Київський митрополит Філарет (Амфітеатров). На Великдень 1853 року він благословив матері прийти з сином на вечірню службу до його домової церкви. На третє привітання владики “Христос Воскрес!” дитина відповіла: “Воістину Воскрес!”Після зцілення хлопчика віддали на виховання в Києво-Печерську Лавру. До цього часу він залишився сиротою. Усі турботи про його виховання владика Філарет узяв на себе. Послушник здобув прекрасну духовну і світську освіту. Його духівник – преподобний Парфеній Київський – навчав отрока молитви.1872 року його постригли в чернецтво з ім’ям Олексій.У Києво-Печерській Лаврі отець Олексій прожив понад 38 років, але змушений був її покинути.У Голосієвій пустині преподобний Олексій прожив на самоті понад 20 років, несучи послух духівника і ризничого. У пустині настав розквіт його діяльності. Господь удостоїв його дару прозорливості. Серед духовних чад старця були Київські митрополити і намісники монастирів, ченці і миряни, дворяни і інтелігенти, студенти і селяни.1896 року відбулося знайдення мощей і прославлення святителя Феодосія Чернігівського. Голосіївський духівник був запрошений для участі в урочистостях як людина, досвідчена у поводженні з мощами. Під час переоблачення мощей святителя Феодосія отець Олексій удостоївся побачити угодника Божого, який заповідав йому поминати своїх батьків. Коли ж старець заперечив: “Святителю! Ти ж сам прославлений!”, – святий Феодосій відповів: “Поминай на проскомидії, вона вища за мою молитву!”Келійника не було, старець сам носив дрова, і топив піч, і ставив самовар, і підмітав кімнати. Лише за кілька років до смерті, коли отець Олексій почав слабшати, йому став прислуговувати монах, майбутній старець-духівник і новомученик Азарія.Преподобний Олексій приймав людей навіть будучи хворим. Він говорив: “Я б міг піти від цієї суєти, але не можу я кинути стражденних, які приходять до мене по допомогу”.На початку 1916 року отець Олексій став серйозно хворіти. Його звільнили від чергового богослужіння, яке він ніс до того часу протягом 43 років. Духовні чада старалися, як могли, щоб полегшити його страждання, але батюшка мало покладався на медичні засоби й людську допомогу, а більше сподівався на допомогу Божу.За вісім днів до смерті сповідався у свого духівника. За день до кончини і в день смерті старець роздав своє мізерне майно. Увечері 11/24 березня 1917 року підготувався до священнослужіння і збирався служити, але вкрай занеміг. Із церкви його винесли на руках і віднесли до келії, де тихо і мирно він віддав дух свій у руки Божі. Преподобного Олексія Голосіївського було прославлено 1994 року як місцешанованого святого, відбулося знайдення його мощей, які відкриті для поклоніння в Голосіївському монастирі.30 листопада 2017 року відбулось загальноцерковне прославлення преподобного Олексія зі встановленням дати пам’яті 24 березня.#календар #свято_дня

313 року імператор Константин Великий підписав закон про свободу віросповідання. Його співправитель імператор Лікіній теж підписав цей закон, проте в підвладних йому областях гоніння на християн тривали.Близько 320 року в місті Севастії, у Вірменії, стояло римське військо. У війську перебували сорок воїнів-християн родом із Каппадокії (нині на території Туреччини). Воєначальник Агриколай примушував їх принести жертву ідолам, але воїни відмовилися.Тоді їх арештували і зв’язаними повели до озера поблизу міста Севастії. Стояла зима, вечоріло. Воїнів роздягнутими поставили у вкрите льодом озеро. Страшний мороз скував тіла святих мучеників, і вони стали замерзати. Мука ця для них була особливо тяжкою, бо на березі озера для спокуси було поставлено теплу лазню. Хто хотів врятувати своє життя, той мав заявити в’язничному сторожеві, що він зрікся Христа, і тоді можна було увійти до теплої лазні й відігрітися. Усю ніч воїни мужньо переносили лютий мороз, підбадьорюючи один одного і співаючи священні гімни Богу.Рано-вранці один із воїнів не витримав страждань. Він вийшов із озера і поспішив до лазні. Однак щойно тепле повітря торкнулося його тіла, він упав мертвим.Невдовзі після цього в’язничний сторож Аглаїй побачив, як над мучениками, котрі залишалися в озері, заблищало неземне світло. Аглаїй був так вражений цим дивом, що, оголосивши себе християнином, скинув з себе одяг і приєднався до тридцять дев’яти мучеників.Мучителі, які прийшли трохи згодом, побачили, що воїни-християни не лише не замерзли, а й, схоже, навіть відігрілися. Тоді мучителі молотами перебили їм коліна і покидали святих мучеників у вогонь. Після цього обвуглені кістки мучеників скинули в річку.Три дні потому мученики зявилися єпископу Севастійському Петру і розповіли про свій подвиг. Єпископ Петро зібрав їхні кістки і з честю поховав. Імена мучеників збереглися: Киріон, Кандид, Домн, Ісихій, Іраклій, Смарагд, Євноїк, Уалент (Валент), Вівіан, Клавдій, Приск, Феодул, Євтихій, Іоанн, Ксанфій, Іліан, Сисиній, Ангій, Аєтій, Флавій, Акакій, Єкдикій (Єкдит), Лисимах, Олексндр, Ілій, Горгоній, Феофіл, Дометіан, Гаїй, Леонтій, Афанасій, Кирил, Сакердон, Миколай, Уалерій (Валерій), Філоктимон, Северіан, Худіон, Мелітон і Аглаїй.#календар #свято_дня

ВЕЛИКОПІСНЕ ЧИТАННЯ ПСАЛТИРІ ПРИ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОМУ СОБОРІ МІСТА КАМ'ЯНСЬКЕ 17 березня 2026 року, у вівторок четвертої седмиці Великого посту, в храмі на честь Тихвінської ікони Божої Матері, що при Свято-Миколаївському Соборі м. Кам'янське, відбулося традиційне великопісне читання Псалтирі з молитвами про мир в Україні, за воїнів та за Святу Церкву.З благословення митрополита Кам'янського і Царичанського Володимира, в період Великого посту парафіяни збираються в храмі для спільної молитви, разом прочитуючи Псалтир.«Псалом — це тиша душі, податель миру; він приборкує хвилювання думок… Псалом є служіння ангелів, небесне громадянство, духовний фіміам» — святитель Василій Великий.Запрошуємо на спільні молитовні читання до Свято-Миколаївського собору всіх, хто хоче разом з ближніми розділити радість великопісної молитви.❗Дати читання Псалтирі на Великий піст 2026:3 березня, 18:00;10 березня, 18:00;17 березня, 18:00;27 березня, 18:00.🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==Фото 👇

Святитель Лука народився 27 квітня 1877 року в місті Керчі в родині аптекаря. У дитинстві захопився малюванням, проте художником не став. Він вирішив, що зобов'язаний займатися тільки тим, що корисно для страждаючих людей і вибрав медицину.У 1898 році Валентин вступив до Київського університету на медичний факультет. Після закінчення університету збирався стати дільничним земським лікарем, щоб допомагати бідним людям. Але саме в той час почалася Російсько-Японська війна, і Валентин (в миру) Войно-Ясенецький в 1904 році відправляється на Далекий Схід. Там почалася практична діяльність молодого хірурга. Тут же він зустрічає Ганну Василівну Ланську - свою майбутню дружину.У 1915 році Валентин Войно-Ясенецький випускає монографію «Місцева анестезія», яка була відзначена премією Варшавського університету.Щоб утримувати родину Войно-Ясенецький поєднував наукову діяльність із лікарською практикою в різних селах і містах.У 1917 році родина майбутнього Святителя переїжджає в Ташкент, у зв'язку з тим, що в дружини вченого був виявлений туберкульоз легень. Через деякий час вона померла, залишивши чотирьох дітей на виховання Валентина Феліксовича.Після смерті дружини Войно-Ясенецький повністю поринув у роботу, але при цьому постійно відвідував церкву, виступав на богословських зборах.У той же час Валентин прийняв священицький сан. Згодом отець Валентин вдало поєднував священство з діяльністю вченого та хірурга.У 1923 році священик Валентин прийняв важливе рішення стати ченцем. Постриг було звершено з ім'ям Апостола, Євангелиста, лікаря і художника Луки. У тому ж році він приймає архієрейський сан.За свою віру Святитель тричі заарештовувався і відбував заслання, проте й там не переставав лікувати хворих. У 1934 році побачила світ його наукова праця, “Нариси гнійної хірургії”, яка є актуальною і до нашого часу.На Кримську землю Архієпископ прибув в 1946 році. Тут його зустріли різні проблеми: післявоєнна розруха, закриті храми, відсутність священиків. Багато сил доклав Владика, щоб навести порядок в єпархії: перешкоджав закриттю старих храмів, відкривав нові, від священиків вимагав суворого дотримання церковних правил, постійно боровся з єрессю сектантства. При цьому Cвятитель не залишав медичної практики, консультуючи та оперуючи в Сімферопольському військовому госпіталі.Авторитет Владики був такий високий, що хворі під час богослужіння намагалися доторкнутися до його облачення, вірячи, що лише дотик допоможе їм подолати недугу.Земне життя Архієпископа Луки закінчилося 11 червня 1961 року, в День Всіх Святих. Він був похований в Сімферополі на цвинтарі біля храму Всіх Святих.#календар #свято_дня