Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ

Історія чудотворної ікони Божої Матері «Троєручиця» пов’язана з долею великого церковного піснеписця і автора догматичних трактатів преподобного Іоанна Дамаскіна. У VIII столітті, в часи іконоборчої єресі, преподобний Іоанн палко викривав єретиків і цим викликав гнів візантійського імператора Льва III Ісавра. Щоб зганьбити ім’я святого, який проживав у Дамаску та обіймав високу посаду при дворі дамаського халіфа, імператор наказав виготовити підробний лист, в якому преподобний Іоанн нібито запропонував йому напасти на Дамаск, обіцяючи свою допомогу.Прочитавши лист, халіф наказав відрубати у преподобного кисть правої руки і повісити її на площі. Тільки ввечері святий Іоанн випросив віддати йому свою руку. Приклавши кисть до відсіченої руки, Божий угодник впав на коліна перед іконою Божої Матері й довго зі сльозами просив у Неї зцілення руки, яка писала на захист православ’я.Після сердечної молитви піснетворець задрімав і побачив у сонному видінні Саму Пресвяту Богородицю, Яка сказала преподобному, що йому дарується зцілення, та наказала без ліності трудитися цією рукою на славу Господню. Прокинувшись, святий Іоанн побачив, що кисть його приросла до пораненого місця і рука стала здоровою.Сповнений глибокої вдячності до Небесної Владичиці за Її милість, святий Іоанн створив хвалебну пісню Матері Божій «О Тебі радується, Благодатная, всякая тварь», котра в богослужінні стала використовуватися як задостойник на літургії святителя Василія Великого.Бажаючи залишити пам’ять про чудесне зцілення, преподобний Іоанн Дамаскін приклав до нижньої частини ікони руку, виготовлену зі срібла, і від цього ікона отримала назву «Троєручиця». Згідно ж з іншими джерелами, преподобний сам домалював третю руку на іконі. Роздавши своє значне майно бідним, Іоанн як простий послушник вступив до Лаври преподобного Савви Освященного, яка знаходилася поблизу Єрусалима, і взяв з собою туди чудотворну ікону Богородиці. Там «Троєручиця» перебувала близько п’яти століть.На початку XIII століття з особливої милості Пречистої Діви чудотворна ікона була подарована Лаврою святителю Сербському Савві і перенесена ним до себе на батьківщину. Під час нападу турків на Сербію (XIV століття) християни, бажаючи захистити святиню, ввірили піклування про неї Самій Цариці Небесній. Вони поклали святий образ на віслюка, який без наглядача дійшов до Святої Гори Афон і зупинився біля воріт сербського Хіландарського монастиря. З великою духовною радістю ченці прийняли ікону і поставили її у вівтарі соборного храму.Наприкінці XVIII століття, коли в обителі помер ігумен, обрання нового супроводжувалося суперечками. Зібравшись за звичаєм на утреню, братія помітила, що ікона «Троєручиця» стоїть не на своєму місці у вівтарі, а на ігуменському. Ченці повернули її до вівтаря, але чудотворний образ знову і знову повертався на ігуменське місце. Братія нічого не розуміла, доки до обителі не прийшов всіма шанований старець-затворник, який відкрив монахам волю Божої Матері. Небесна Владичиця, щоб припинити чвари, побажала Сама зайняти ігуменське місце і керувати монастирем.Відтоді й донині в Хіландарській обителі незмінно виконується свята воля Цариці Небесної: тут обирається не ігумен, а тільки намісник, який керує монастирськими справами. Під час богослужіння він стоїть біля ігуменського місця, де знаходиться чудотворна ікона «Троєручиця». Прикладаючись до ікони, братія свято вірять, що отримують благословення від Самої Богородиці, їхньої Небесної Ігумені.Під час набігу турків на Афон Божа Мати неодноразово охороняла обитель від нападників. Загарбники не раз були налякані видінням таємничої Жінки, Яка обходила навколо стін обителі, охороняючи хіландарських ченців.Перед іконою Божої Матері «Троєручиця» моляться під час душевного неспокою, хвороби рук, ніг, а також під час пожежі.#календар #свято_дня

Преподобний Сампсон странноприїмець є зразком істинного християнського милосердя і живої та дієвої любові до людей, що доходить до повної самовідданості.Святий Сампсон народився в Римі у багатій і знатній сім’ї. Він отримав хорошу освіту, особливо ґрунтовно вивчив лікарське мистецтво й використовував його для того, аби лікувати безкоштовно, переважно вбогих і бідних. Розуміючи, що діла благодійності можна робити тільки за умови християнського виховання душі, преподобний Сампсон старанно займався вивченням Святого Письма, багато молився.Після смерті батьків святий Сампсон роздав усе майно, яке залишилося йому в спадок, виконуючи на ділі пораду про досконалість, дану Спасителем багатому юнакові (Мф. 19:21). Преподобний обрав подвижницький спосіб життя, відпустив всіх рабів на волю і, бажаючи стяжати собі духовний скарб, вирушив у пустелю з наміром проводити суворе життя аскета.За Промислом Божим святий Сампсон прибув до Константинополя. Тут він оселився в невеликому будинку й став приймати мандрівників, хворих, злиденних і старанно служив їм. Преподобний з любов’ю ставився до людей, робив діла милосердя.Господь прославив Свого угодника. Сталося так, що візантійський імператор Юстиніан І (527–565) тяжко захворів. Не отримавши полегшення від допомоги найвправніших придворних лікарів, імператор став старанно молитися Богу. Невдовзі Юстиніан побачив уві сні людину, про котру йому було сказано, що він-то і може зцілити імператора.У пошуках цього лікаря слуги імператора обійшли весь Константинополь. Нарешті, преподобний Сампсон був знайдений і приведений до палацу. Одним дотиком руки до хворого місця святий зцілив Юстиніана. Вдячний імператор став пропонувати йому багато золота і срібла. Проте преподобний відмовився від дарів, а натомість попросив імператора побудувати будинок для мандрівників та лікарню. Імператор охоче виконав це прохання.До глибокої старості продовжував преподобний Сампсон своє служіння. Кончина його, котра настала близько 530 року, була безболісною і мирною. Тіло святого поховали у храмі в ім’я священномученика Мокія.Господь прославив Свого угодника після смерті даром чудотворінь. Одного разу, коли в Константинополі була сильна пожежа, полум’я сягнуло й Сампсонового будинку для мандрівників. Однак будівля залишилася непошкодженою, бо по молитвам преподобного раптом полив сильний дощ. Якийсь придворний на ім’я Феодорит, спіткнувшись, отримав серйозне ушкодження ноги, так що не лише не міг ходити, а від сильних страждань втратив навіть сон і апетит. Хворий став старанно молитися преподобному Сампсону і через три дні одержав дивовижне зцілення: преподобний сам з’явився йому, доторкнувся до ушкодженої ноги й сказав Феодоритові: «Встань, бо ти вже більше не хворітимеш».Преподобний і після смерті не залишив свій будинок для мандрівників. Коли начальник будинку на ім’я Єнесій став допускати недбалості у виконанні своїх обов’язків, преподобний Сампсон сам з’явився йому і грізно докоряв за нестаранність. Напоумлення подіяло, невдовзі Єнесій виправився.#календар #свято_дня

БОГОСЛУЖІННЯ У РІЧНИЦЮ З ДНЯ СМЕРТІ БЛАГОЧИННОГО ПЕТРИКІВСЬКОГО ОКРУГУ ПРОТОІЄРЕЯ ІГОРЯ ДІДОВЦЯ6 липня 2026 року, у третю річницю з дня смерті благочинного Петриківського округу протоієрея Ігоря Дідовця, у Свято-Ігорівському храмі м. Камʼянське було звершено заупокійну Божественну літургію за спочилим.З благословення Високопреосвященнішого Володимира, митрополита Камʼянського і Царичанського, очолив Богослужіння духівник Кам’янської єпархії, протоієрей Вадим Шкляренко у співслужінні духовенства міста.Під час богослужіння, були виголошені заупокійні молитви за приснопамʼятним протоієреєм Ігорем.7 липня 2023 року, на 60 році життя, після важкої тривалої хвороби, відійшов до Господа клірик Кам’янської єпархії, Благочинний Петриківського округу, голова єпархіального відділу взаємодії із збройними силами, козацтвом та МНС, настоятель храму на честь святого благовірного князя Ігоря Чернігівського м. Кам’янське - протоієрей Ігор Анатолійович Дідовець.Після Літургії було завершено заупокійну літію на могилі спочилого протоієрея Ігоря Дідовця.🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==

Вишгородська ікона Матері Божої відома вже не перше століття. Протягом багатьох віків християни з усього світу звертаються до неї зі своїми печалями та скорботами, чекаючи захисту та підтримки. Якщо зазирнути до історичних першоджерел, то стає зрозумілим, чому їй надається таке велике значення. За переданнями це перше прижиттєве зображення Діви Марії, написане апостолом-євангелістом Лукою. Ікона була створена на липовій дошці від стола, за яким в свій час приймав трапезу сам Спаситель в товаристві Святої Діви й праведного Йосипа. Зображення на іконі було схвалено Богородицею, і з того часу більшість православних іконописців і католицьких скульпторів орієнтувалися на нього при відображенні образу Богородиці в іконах та скульптурах.В 450 році, під час правління імператора Феодосія-молодшого, ікону роботи святого Луки перенесли з Єрусалиму до Константинополя. В XII столітті Царгородський патріарх Лука Хризоверх надіслав святий образ до Києва князю Юрію Долгорукому. Князь з великою вдячністю прийняв цінний дар і поставив її у Дівочому монастирі Вишгорода, який на той час був місцем частого перебування київських князів і центром паломництва християн. Згодом для святого образу був споруджений храм.Та не судилося іконі надовго залишатися в цьому місті. Чвари між князями, безперервна боротьба за київський престол призвело до того, що у 1155 році син Юрія Долгорукого князь Андрій Боголюбський вивіз її до Володимира-на-Клязьмі, де розмістив в Успенському соборі. З того часу в історичних джерелах про неї згадують як про Володимирську ікону Божої Матері.У 1237 році монголо-татарське військо на чолі з ханом Батиєм руйнівною хвилею пройшло через Суздаль, Рязань, Володимир. Для дикої орди не існувало поваги до християнських святинь, тому всі дорогоцінні оздоблення з храмів, що не встигли приховати служителі, ставали здобиччю для загарбників. Не оминула зла доля й ікону Вишгородської Богородиці: під час набігу кочівників було викрадено золоту ризу, оздоблену коштовностями. Тому у 1395 році, рятуючи святий образ від можливої небезпеки з боку ординців, його перевозять до Москви. Через деякий час ікону повертають до Володимира, але у 1480 році вона остаточно залишається в Москві.На початку XX століття, у 1930 році, ікону Богоматері Володимирської (Вишгородської) переносять до Державного історичного музею. Сьогодні вона є видатним експонатом Третьяковської галереї. За даними дослідників-реставраторів всі деталі сюжету ікони пережили неодноразове перемальовування. У первозданному вигляді залишилися лише обличчя Святої Діви й Немовляти.#календар #свято_дня

5 липня 2014 року, на 79 році життя відійшов до Господа Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Володимир після тривалої і виснажливої хвороби.Блаженніший Владика народився 23 листопада 1935 року у селі Марківці Хмельницької області в селянській родині. І цей зв’язок з простим українським народом він не втрачав ніколи у своєму житті. У всіх ситуаціях він залишався людиною з великим, люблячим та вірним серцем, завжди близьким до кожного.З самого дитинства майбутній Первосвятитель пов’язав своє життя з Церквою, прислуговуючи у храмі рідного села. Після закінчення школи у 19-річному віці він вступив до Одеської духовної семінарії, далі – продовжив здобувати богословську освіту в Ленінградській духовній академії, яку закінчив 1962 року зі ступенем кандидата богослов’я.Митрополит Володимир був видатним ієрархом, якого добре знали і цінували у всьому православному світі. Він був ректором Одеської духовної семінарії (1965–1966 рр.), заступником начальника Руської духовної місії в Єрусалимі (1966 р.), представником Церкви у Всесвітній Раді Церков (1966–1968 рр.), ректором Московської духовної академії (1973–1982 рр.), Патріаршим екзархом Західної Європи (1984–1987 рр.), Керуючим справами Московської Патріархії (1987–1992 рр.). Але головним послухом його життя стало Первосвятительське служіння Українській Православній Церкві. У найскладніший для Українського Православ'я час він врятував ситуацію, не допустивши релігійної війни.Не дивлячись на важке становище, в якому опинилася Українська Православна Церква в 1992 році, Митрополит Володимир зумів вивести її з ізоляції у відносинах з державою та налагодити конструктивний діалог у справі пастирської опіки військовослужбовців, соціального служіння знедоленим, хворим, ув’язненим, а також встановити партнерські стосунки з діячами освіти, науки і культури, громадськими організаціями.Ставши Митрополитом Київським, Його Блаженство ствердив авторитет принципу соборності, приймаючи доленосні для Церкви рішення завжди зі згоди всього єпископату, намагаючись робити все не простою більшістю голосів, а досягнувши загального консенсусу. Він не нав’язував себе Церкві і не розбудовував її за власним образом і подобою. До нього цілком можна віднести слова Святого Письма: Очеретини надломленої не доломить, і льону тліючого не погасить (Іс. 42:3). Таким чином, Блаженніший дозволяв проявляти Церкві свій універсальний і всеохоплюючий характер. А Вона, у відповідь, огортала його своєю любов’ю та дійсно народним шануванням.Офіційний титул Предстоятеля – Блаженніший – став власним іменем Митрополита Володимира, яке було виправдане його життям і служінням Богові і людям. Він легко міг вступати у діалог з цілим світом у всій його різноманітності, проте завжди пам’ятав про його принципову відмінність від Церкви. Будучи чутливим до суспільних процесів, він утримував Церкву від змішування з ними, що дозволило зберегти такий Її образ, який був би однаково прийнятним для людей з різними політичними поглядами та ідеологічними вподобаннями. Він без перебільшення був всім для всіх (див. 1 Кор. 9:22).Визнання авторитету Блаженнішого у православному світі промовисто засвідчують найвищі нагороди усіх Помісних Православних Церков. Видатні заслуги були відзначені також і численними високими державними нагородами, серед яких орден Дружби Народів (СРСР), орден великого князя Ярослава Мудрого усіх ступенів (Україна). Найвищим ж визнанням Предстоятеля з боку Української держави стало нагородження Митрополита Володимира орденом Держави та званням «Героя України» у 2011 році.Блаженніший Владика став і залишиться обличчям Української Православної Церкви. За роки його Предстоятельства виросло нове покоління, яке не пам’ятає своєї Церкви без нього. Живим словом, сповненим духовною мудрістю та художніми образами, він торкався самої душі людини, спонукаючи її переглянути своє життя та намагатися йти у слід за Христом. Золотим правилом Його Блаженства були слова: нічого для себе не просити і ні від чого не відмовлятися.

❤️‍🩹 ПАРАФІЯНИ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОГО СОБОРУ М. КАМ'ЯНСЬКЕ ТРАДИЦІЙНО ПЕРЕДАЛИ ПОРАНЕНИМ ВОЇНАМ ЩОЧЕТВЕРГОВИЙ ОБІДВ четвер, 2 липня 2026 року, при Свято-Миколаївському соборі м. Кам'янське приготували 174-й обід для поранених військових, які проходять реабілітацію в одній із лікарень міста. Небайдужі парафіяни, з благословення Високопреосвященнішого Володимира, митрополита Кам'янського і Царичанського, вже 174 тижні готують смачний борщ на дровах, салати, випічку і багато смаколиків, та передають нашим пораненим солдатам.🙏 Дякуємо всім хто трудиться над цією доброю справою!❗Підтримати і долучитися до справи милосердя може кожен як молитовно, так фізично і матеріально!Як можна допомогти❓❗Можна прийти і допомогти на кухні щочетверга о 8:00. Допомога чоловіків також актуальна.❗Принести продукти❗Допомогти фінансово на закупівлю продуктів 🟢Карта ПриватБанк:5168 7521 2652 7459🟢Банка:https://send.monobank.ua/jar/3yYSqD2aCr#добро #УПЦ #ЗСУ #Центр_інформації_УПЦ🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==Фото 👇

❤️‍🩹 ПАРАФІЯНИ СВЯТО-МИКОЛАЇВСЬКОГО СОБОРУ М. КАМ'ЯНСЬКЕ ТРАДИЦІЙНО ПЕРЕДАЛИ ПОРАНЕНИМ ВОЇНАМ ЩОЧЕТВЕРГОВИЙ ОБІДВ четвер, 25 червня 2026 року, при Свято-Миколаївському соборі м. Кам'янське приготували 173-й обід для поранених військових, які проходять реабілітацію в одній із лікарень міста. Небайдужі парафіяни, з благословення Високопреосвященнішого Володимира, митрополита Кам'янського і Царичанського, вже 173 тижні готують смачний борщ на дровах, салати, випічку і багато смаколиків, та передають нашим пораненим солдатам.🙏 Дякуємо всім хто трудиться над цією доброю справою!❗Підтримати і долучитися до справи милосердя може кожен як молитовно, так фізично і матеріально!Як можна допомогти❓❗Можна прийти і допомогти на кухні щочетверга о 8:00. Допомога чоловіків також актуальна.❗Принести продукти❗Допомогти фінансово на закупівлю продуктів 🟢Карта ПриватБанк:5168 7521 2652 7459🟢Банка:https://send.monobank.ua/jar/3yYSqD2aCr#добро #УПЦ #ЗСУ #Центр_інформації_УПЦ🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==Фото 👇

Святий апостол Варфоломій, із лику дванадцяти апостолів Христових, був родом із Кани Галілейської. Після Зішестя Святого Духа в день Пʼятидесятниці йому й апостолу Филипу випав жереб проповіді Євангелія в Сирії та Малій Азії. Благовіствуючи, вони то розходилися по різних містах, то сходилися знову.Святі апостоли Варфоломій і Филип свою проповідь підтверджували багатьма знаменнями. Зокрема, в Ієраполі вони зцілили чоловіка на імʼя Стахій, який сорок років був сліпим. Коли він одержав зцілення, то увірував у Христа і хрестився. Чутка про це рознеслася містом, і до будинку, де жили апостоли, зійшлося безліч народу. Хворі й біснуваті звільнялися від своїх недуг, багато хто хрестився.Начальник міста наказав схопити проповідників і кинути в темницю, а будинок Стахія спалити. На суді язичницькі жерці виступили зі скаргою, що чужинці відвертають народ від поклоніння рідним богам. Вважаючи, що чарівна сила полягає в одязі апостолів, правитель наказав зірвати його.Святих засудили до розпʼяття. Апостола Филипа підняли на хрест вниз головою. Почався землетрус, і земля, що розкололася, поглинула правителя міста, жерців і безліч народу. Інші злякалися і кинулися знімати апостолів із хреста. Оскільки апостол Варфоломій був підвішений невисоко, то його зняли скоро. Апостол же Филип помер. Поставивши Стахія єпископом Ієраполя, апостол Варфоломій вирушив до Індії, де переклав з єврейської на місцеву мову Євангеліє від Матфея і навернув до Христа багато язичників. Він відвідав також Велику Вірменію, де звершив багато чудес і зцілив одержиму дияволом дочку царя Полімія. На знак подяки цар послав апостолу дари, але той відмовився прийняти їх, сказавши, що шукає тільки спасіння душ людських. Тоді Полімій з царицею, зціленою царівною і багатьма наближеними прийняли Хрещення. Їхній приклад наслідували жителі десяти міст Великої Вірменії.Через підступи язичницьких жерців брат царя Астіаг схопив апостола в місті Альбані (нині місто Баку) і розіпʼяв вниз головою. Але він і з хреста не переставав сповіщати людям благу звістку про Христа Спасителя. Тоді за наказом Астіага з апостола здерли шкіру і відсікли йому голову. Віряни поклали його останки до оловʼяної раки і поховали.Близько 508 року святі мощі апостола Варфоломія перенесли до Месопотамії, у місто Дари. Коли 574 року містом заволоділи перси, християни взяли мощі апостола і пішли до берегів Чорного моря. Але оскільки їх наздогнали вороги, вони були змушені опустити раку в море. Силою Божою рака чудесно припливла до острова Липару. У IX столітті, після взяття острова арабами, святі мощі було перенесено до неаполітанського міста Беневент, а в Х столітті частину їх було перенесено до Рима.Святителі Іоанн Златоуст, Кирил Олександрійський, Єпіфаній Кіпрський і деякі інші вчителі Церкви вважають апостола Варфоломія однією особою з Нафанаїлом (Ін. 1:45-51, 21:2).Апостол Варнава (Іосія) народився на острові Кіпр і здобув освіту в Єрусалимі. Господь обрав його до лику семидесяти Своїх учнів.Разом зі святим апостолом Павлом апостол Варнава тривалий час проповідував Євангеліє в Малій Азії, потім на острові Кіпр, і першим із апостолів вирушив для проповіді до Італії, був у Римі і заснував єпископський престол у Медіолані. Був у Дусі Святому і звершував багато чудес.Після повернення на Кіпр апостол Варнава продовжував проповідь про Христа Спасителя і цим збурив проти себе іудеїв, які побили його камінням. Помер апостол Варнава близько 62 року, на сімдесят шостому році життя.У 448 році апостол Варнава тричі являвся у сновидінні архієпископу Кіпру Анфиму і показав місце поховання своїх мощей. У зазначеному місці християни знайшли нетлінне тіло апостола, і відтоді Кіпрську Церкву почали іменувати апостольською і вона отримала право самостійного обрання предстоятеля.#календар #свято_дня

14 серпня 1711 р. святитель Іоанн після зведення в сан митрополита прибув на кафедру Тобольську і всього Сибіру. Святитель невпинно дбав про просвітництво своєї єпархії. Там він продовжив справу, розпочату в Чернігові: удосконалив школу, відкриту його попередником, знаменитим місіонером митрополитом Філофеєм, продовжив апостольську проповідь серед язичників Сибіру, навернувши до Христа багато тисяч людей. У 1714 році святитель Іоанн відправив до Пекіна місію на чолі з архімандритом Іларіоном (Лежайським). У Тобольську він знову приступив до видавничої справи, використавши створену ним у Чернігові друкарню. До того часу належить видання митрополита Іоанна “Іліотропіон”.Про життя святителя в Сибіру літописець каже: “Був тихий, скромний, розсудливий, до бідних співчутливий, милостивий”.Часто він допомагав людям. Таємно, а іноді в одязі простого ченця приносив у будинки нужденних щедру милостиню зі словами: “Прийміть в Ім’я Іісуса Христа”. Його будинок у Тобольську завжди був відкритий для всіх, хто потребував допомоги і слова розради. Навіть у день преставлення, 10 червня 1715 року, святитель Іоанн після Божественної літургії, як це було за звичаєм у нього і раніше, влаштував у своєму домі трапезу для духовенства і бідняків і сам прислуговував за столом. Потім, попрощавшись з усіма, святитель пішов у свої покої і під час благовісту до вечірні помер у молитві, стоячи на колінах. Святитель Іоанн здавна шанується в Сибіру. Зважаючи на численні чудеса і давнє місцеве вшанування пам’яті святителя Іоанна, 1916 року Церква встановила загальне святкування.Пам’ять про святителя Іоанна дбайливо зберігають всі віруючі люди. Мощі були знайдені 29 жовтня 1914 році.#календар #свято_дня

Святий Кирил походив зі знатної й благочестивої християнської сім’ї. Він вивчив світські науки, у тому числі філософію, але найбільше прагнув знання Святого Письма та істин християнської віри. В юності Кирил вступив до скиту святого Макарія в Нітрійських горах, де пробув шість років. Патріарх Александрійський Феофіл (385–412 рр.) висвятив його в сан диякона, причислив до кліру і, побачивши його обдарованість, доручив виголошувати проповіді.Після смерті Феофіла Кирил однодушно був обраний на патріарший престол Александрійської Церкви. Він дбав про утвердження своєї пастви у благочесті. Його непохитна твердість у захисті віри особливо виявилася в боротьбі з Несторієм. На III Вселенському Соборі, скликаному у 431 році в місті Ефесі, святитель Кирил був головою.Радикалізм і категоричність Кирила легко пояснюються його способом життя і ворожістю до всього нехристиянського нітрійських монахів, у яких він виховувався сім років. Посеред пустелі, у печерах, що залишилися від фараонівських содових копалень, котрі були перетворені на чернечі келії, провів своє отроцтво Кирил, так само як інші його родичі. Втім, якраз його максималізм і допоміг в обґрунтуванні Боголюдської природи Іісуса. У його роботах синтезовано христологічні ідеї Афанасія Александрійського й антіохійської школи. У дискусії з антіохійцями йому вдалося знайти порозуміння в основному богословському питанні про незлитність і неподільність Божественної і людської природи Христа.За темпераментом Кирил Александрійський був людиною борні. І на єпископській кафедрі він проявляв себе як владна, імпульсивна людина. Архієпископ боровся з єрессю новаціан, що відмовилися повертати у лоно Християнської Церкви тих, хто покинув її у часи гонінь. Він, користуючись підтримкою александрійської бідноти і нітрійських монахів, закрив усі новаціанські храми, позабирав усе їхнє церковне начиння. Дуже жорсткий він був і до іудеїв.Святитель Кирил також свого часу писав повчальне послання до Несторія й листи імператору Феодосію Молодшому, папі Римському Келестину І та до різних монастирів, заперечуючи вчення Несторія і викладаючи істинне християнське вчення про воплочення Сина Божого.Помер архієпископ Кирил у 444 році.#календар #свято_дня