Офіційний канал Кам'янської єпархії УПЦ

Історія чудотворної ікони Божої Матері «Троєручиця» пов’язана з долею великого церковного піснеписця і автора догматичних трактатів преподобного Іоанна Дамаскіна. У VIII столітті, в часи іконоборчої єресі, преподобний Іоанн палко викривав єретиків і цим викликав гнів візантійського імператора Льва III Ісавра. Щоб зганьбити ім’я святого, який проживав у Дамаску та обіймав високу посаду при дворі дамаського халіфа, імператор наказав виготовити підробний лист, в якому преподобний Іоанн нібито запропонував йому напасти на Дамаск, обіцяючи свою допомогу.Прочитавши лист, халіф наказав відрубати у преподобного кисть правої руки і повісити її на площі. Тільки ввечері святий Іоанн випросив віддати йому свою руку. Приклавши кисть до відсіченої руки, Божий угодник впав на коліна перед іконою Божої Матері й довго зі сльозами просив у Неї зцілення руки, яка писала на захист православ’я.Після сердечної молитви піснетворець задрімав і побачив у сонному видінні Саму Пресвяту Богородицю, Яка сказала преподобному, що йому дарується зцілення, та наказала без ліності трудитися цією рукою на славу Господню. Прокинувшись, святий Іоанн побачив, що кисть його приросла до пораненого місця і рука стала здоровою.Сповнений глибокої вдячності до Небесної Владичиці за Її милість, святий Іоанн створив хвалебну пісню Матері Божій «О Тебе радуется, Благодатная, всякая тварь», котра в богослужінні стала використовуватися як задостойник на літургії святителя Василія Великого.Бажаючи залишити пам’ять про чудесне зцілення, преподобний Іоанн Дамаскін приклав до нижньої частини ікони руку, виготовлену зі срібла, і від цього ікона отримала назву «Троєручиця». Згідно ж з іншими джерелами, преподобний сам домалював третю руку на іконі. Роздавши своє значне майно бідним, Іоанн як простий послушник вступив до Лаври преподобного Савви Освященного, яка знаходилася поблизу Єрусалима, і взяв з собою туди чудотворну ікону Богородиці. Там «Троєручиця» перебувала близько п’яти століть.На початку XIII століття з особливої милості Пречистої Діви чудотворна ікона була подарована Лаврою святителю Сербському Савві і перенесена ним до себе на батьківщину. Під час нападу турків на Сербію (XIV століття) християни, бажаючи захистити святиню, ввірили піклування про неї Самій Цариці Небесній. Вони поклали святий образ на віслюка, який без наглядача дійшов до Святої Гори Афон і зупинився біля воріт сербського Хіландарського монастиря. З великою духовною радістю ченці прийняли ікону і поставили її у вівтарі соборного храму.Наприкінці XVIII століття, коли в обителі помер ігумен, обрання нового супроводжувалося суперечками. Зібравшись за звичаєм на утреню, братія помітила, що ікона «Троєручиця» стоїть не на своєму місці у вівтарі, а на ігуменському. Ченці повернули її до вівтаря, але чудотворний образ знову і знову повертався на ігуменське місце. Братія нічого не розуміла, доки до обителі не прийшов всіма шанований старець-затворник, який відкрив монахам волю Божої Матері. Небесна Владичиця, щоб припинити чвари, побажала Сама зайняти ігуменське місце і керувати монастирем.Відтоді й донині в Хіландарській обителі незмінно виконується свята воля Цариці Небесної: тут обирається не ігумен, а тільки намісник, який керує монастирськими справами. Під час богослужіння він стоїть біля ігуменського місця, де знаходиться чудотворна ікона «Троєручиця». Прикладаючись до ікони, братія свято вірять, що отримують благословення від Самої Богородиці, їхньої Небесної Ігумені.Під час набігу турків на Афон Божа Мати неодноразово охороняла обитель від нападників. Загарбники не раз були налякані видінням таємничої Жінки, Яка обходила навколо стін обителі, охороняючи хіландарських ченців.Перед іконою Божої Матері «Троєручиця» моляться під час душевного неспокою, хвороби рук, ніг, а також під час пожежі.

Преподобний Антоній є засновником Києво-Печерського монастиря і одним з основоположників руського чернецтва.Великий світильник Православ’я був родом з міста Любеча, прийняв чернечий постриг в одному з афонських монастирів і через деякий час отримав благословення повернутися на Русь. Прийшовши в місто Київ, знаходився в пошуках монастиря, в якому зміг би служити Богу. Але за Промислом Божим він вибрав гору поблизу села Берестове, що нагадувала йому Афон, і оселився у варязькій печері на березі Дніпра.Але ще раз преподобний Антоній пішов жити на Святу гору Афон, рятуючись від князя Святополка. Ігумену монастиря, де перебував преподобний Антоній, була звістка від Бога, щоб він благословив повернутися Антонію на Батьківщину, пророкуючи, що багато чорноризців від нього піде.Повернувшись знову на Київські гори, Антоній оселився в печері, яку викопав благочестивий пресвітер Іларіон, згодом поставлений на Київську кафедру митрополитом. Антоній постійно перебував у молитві, їв сухий хліб і пив воду – через день або два. Іноді перебуваючи без їжі цілий тиждень, він копав своїми руками печеру, більшу за розміром колишньої.Про його доброчесне і аскетичне життя стало багатьом відомо, навколо святого почали збиратися і інші подвижники. Побачив це примноження і прагнучи до чернечого усамітнення, преподобний Антоній зібрав всю братію і сказав: «Ось, братіє, Господь обрав вас, і на вас благодать Святої гори, ігумен якої постриг мене, а я – вас; нехай буде на вас благословення перше від Бога і Пресвятої Богородиці, друге ж – від Святої гори. Живіть самі, без мене; я поставлю вам ігумена, а сам хочу жити один, як звик до того колись».Поставивши ігуменом блаженного Варлаама, він віддалився в іншу печеру, яка тепер носить ім’я прп. Антонія. Формально не будучи настоятелем, він все одно мав незаперечний авторитет для братії, оскільки саме він приніс на Київські гори благословення і аскетичний дух Святого Афона.Коли ж прп. Варлаам був переведений в монастир святого великомученика Димитрія, на прохання братії ігуменом Печерського монастиря став єдинонравний йому преподобний Феодосій.Будучи втягнутий проти своєї волі в міжусобні війни князів, преподобний Антоній був змушений сховатися в Чернігові, де також викопав печери, а згодом на цьому місці був заснований монастир.Після повернення до Києва прп. Антоній взяв участь в закладці кам’яного Успенського собору, збудувати який повеліла Пресвята Богородиця через прибулих Візантійських зодчих. Так з благословення преподобного Антонія вже після його відходу до Господа була споруджена Велика церква.Передбачаючи свою близьку кончину, преподобний попросив пробачення у братії і заповів не обрітати його мощі.Пробувши в другій печері своїй 16 років, прп. Антоній закінчив в ній земний шлях і спочив у 1073 році від Різдва Христового на 90-му році життя. Чесні мощі цього первоначальника руського чернецтва були тоді ж покладені в тій же печері, в якій він помер. І подібно до того, як за своє життя сам преподобний віддалився від очей людських, молячись Богу в таємниці і на самоті, так і мощам своїм попросив те саме дарування, щоб були віддалені від очей людських: багато тих, що осмілилися розкопати місце, на якому покладене чесне тіло преподобного отця нашого Антонія, були покарані.Ще за життя преподобний Антоній прославився тим, що за його молитвами відбувалися чудеса і зцілення. І до цього дня мощі його спочивають у Ближніх печерах Святої Успенської Києво-Печерської Лаври під спудом і випромінюють благодатну силу всім паломникам і «богомольцям», що з вірою прибігають за допомогою до преподобного.

Народився святий 8 січня 1849 року в Київській губернії в бідній родині, при хрещенні був названий Георгієм. У дванадцятирічному віці осиротів. Здобув освіту в сільській школі. У юнацтві здійснив паломництво по святих місцях Київської губернії, виконуючи обітницю, дану під час важкої хвороби. Паломництво сильно вразило Георгія, і він приєднався до братії Феофанівської пустині, що знаходилась під опікою київського Михайлівського Золотоверхого монастиря.У 1867-68 роках Георгій здійснив паломництво в Єрусалим, потім на Афон, де залишився, прийнявши чернечий послух у скиті святого пророка Іллі (Свято-Іллінський скит). У 1869 році після відповідних випробувань прийняв чернечий постриг з ім’ям Гавриїл – на честь Архістратига Гавриїла.У 1887 році святий прийняв управління Свято-Іллінським скитом. У 1891 році був возведений у сан архімандрита Константинопольським патріархом Іоакимом III.Старець Гавриїл сприяв благоустрою Свято-Іллінського скиту. За ініціативою преподобного Гавриїла в 1894-96 роках в Одесі було побудовано подвір’я Свято-Іллінського скиту – Іллінське подвір’я – з трьохпрестольним храмом у візантійському стилі і великими приміщеннями для перебування наших поломників, що прямують на Афон і в Єрусалим. Частина каменів для будівництва храму була привезена архімандритом з Афона на кораблі «Святий пророк Ілля». У 1894-98 роках за вказівкою Гавриїла в Святоільінскому скиту був побудований чернечий корпус, в 1899 році розпочато спорудження нового собору.У 1901 році святий відправився на батьківщину для відвідування подвір’їв Свято-Іллінського скиту в Одесі, Таганрозі і Станиці – Новомиколаївській. У середині жовтня під час перебування в Станиці-Новомиколаївській стан здоров’я преподобного Гавриїла різко погіршився і 19 жовтня він помер. Тіло архімандрита було перевезено до Одеси, де 2 листопада було поховано в склепі храму Свято-Ільїнского подвір’я.

Звернення Блаженнішого Митрополита Онуфрія з нагоди Дня української державності.Дорогі брати і сестри!Шановні українці!Сердечно вітаю всіх вас з Днем української державності!Сьогоднішнє свято хоч є недавнім щодо дати його встановлення, однак історія нашої славної Держави сягає в глибину століть. Древня Київська Русь, спадкоємницею якої є сучасна Україна, закарбувала в нашій пам’яті імена славетних князів та воєначальників, які трудилися над розвитком та захистом нашої держави. Неоціненним скарбом, який здобули і передали нам наші предки є християнська віра, яка освятила душу українського народу та стала для нього благодатною силою в державному, духовному, культурному та освітньому розвитку.Християнин покликаний до здобуття Царства Небесного, але кожний послідовник Христа є також і громадянином своєї земної Батьківщини. Господь подарував нам благословенну українську землю із багатими надрами та родючими ґрунтами, аби сумлінною працею ми могли здобувати достаток плодів земних, проводячи життя мирне. Проте мирне життя це те, чого вже не один рік поспіль не знає наша Батьківщина. Російська військова інтервенція порушила мир і спокій нашого народу, забираючи життя наших співвітчизників.Мужнє українське військо, в рядах якого воюють і віряни Української Православної Церкви, хоробро захищають кордони нашої Держави. Славні нащадки давньокиївських дружинників та запорізьких козаків — наші військовослужбовці — щомиті несуть свій ратний подвиг і відстоюють та боронять нас і нашу землю, дієво являючи приклад жертовного виконання заповіді Христової щодо любові до ближнього (пор. Мф. 22, 39).Сьогодні слід особливо згадати видатного просвітителя нашого рівноапостольного князя Володимира Великого. Саме його зусиллями постала могутня Київська держава, сила якої була в єдності духу, при якому наші предки полюбили Живого Бога і відтоді почали поважно відноситися і один до одного, незважаючи на своє різноманіття. Ми, як нащадки славетного князя, також покликані до єдності, особливо ж в такий доленосний час, коли будь-які розділення в нашому суспільстві ворог воліє використати проти нас.Українська Православна Церква, будучи історичною Церквою українського народу, невідступно перебуває зі своїм народом, звершуючи свою спасительну місію на всіх теренах нашої Батьківщини. В цей день наші серця і молитви є нашим народом і особливо з нашим духовенством, а також братами та сестрами, які перебувають на окупованих територіях, повернення яких ми з нетерпінням очікуємо.Дорогі брати і сестри! Наша сила в єдності! Лише в єдності, любові до Бога та взаємоповазі один до одного, нам під силу здолати противника та відбудувати квітучу Україну мирного майбутнього!Ще раз вітаю вас зі святом і закликаю на всіх Боже благословення!ОнуфрійМитрополит Київський і всієї УкраїниПредстоятель Української Православної Церкви