Свята Ніна була племінницею Єрусалимського патріарха Ювеналія. Вона з юності всім серцем полюбила Бога і глибоко шкодувала людей, які не вірують у Нього. Після того, як батько її Завулон пішов у пустельники, а мати пішла в диякониси, святу Ніну віддали на виховання одній благочестивій стариці. Часті розповіді цієї стариці про Іверію (нинішню Грузію), тоді ще язичницьку країну, збудили в Ніні сильне бажання відвідати цю країну і просвітити її жителів світлом Євангелія.Бажання це ще більше посилилося, коли вона одного разу побачила у видіннях Матір Божу, Котра вручає їй хрест із виноградної лози. І бажання її збулося, коли їй довелося тікати в Іверію, рятуючись від гоніння, розпочатого імператором Діоклітіаном (284-305 рр.).В Іверії свята Ніна оселилася в однієї жінки в царських виноградниках і дуже скоро стала відомою в околицях, тому що надавала допомогу багатьом стражденним. Дізнавшись про силу її молитов, безліч хворих стали приходити до неї. Прикликаючи ім’я Христове, свята Ніна зцілювала їх і розповідала їм про Бога, Котрий створив небо і землю, і про Христа Спасителя.Проповідь про Христа, чудеса, які звершувала свята Ніна, і її доброчесне життя благотворно діяли на жителів Іверії, і багато хто з них увірував в істинного Бога і прийняв Хрещення. Вона навернула до Христа в Грузії і самого царя Маріана (Мероя), який був до цього язичником. Тоді було викликано з Константинополя єпископа і священників та побудовано перший в Іверії храм в ім’я св. апостолів. Поступово майже вся Іверія прийняла християнство.Свята Ніна, яка не любила почестей і слави, віддалилася на одну гору, там на самоті дякувала Господу за навернення до християнства ідолопоклонників. Через кілька років вона залишила своє усамітнення і вирушила в Кахетію, де навернула до християнства царицю Софію. Після тридцятип’ятирічних подвигів свята Ніна мирно померла 14 січня 335 року. На місці її смерті цар Маріан спорудив храм в ім’я великомученика Георгія, далекого родича святої Ніни.З пам’яттю святої Ніни пов’язано знайдення хітона Христового. Під час розп’яття Спасителя цей хітон дістався за жеребом одному римському воїну і після різних подій потрапив до Грузії.
Свята Татіана була дочкою багатого римлянина і була вихована ним у християнській вірі. Коли Татіана досягла повноліття, вона стала байдужою до багатства та інших благ і полюбила всім серцем духовний спосіб життя. Вона назавжди відмовилася від подружнього життя і за доброчесне життя її призначили дияконисою Римської церкви. На цій посаді вона старанно доглядала хворих, відвідувала в’язниці, допомагала незаможним, намагаючись постійно догодити Богові молитвами і добрими справами.За імператора Александра Севера (222-235 рр.) свята Татіана за сповідування Іісуса Христа прийняла мученицькі страждання від римського градоправителя Ульпіана (близько 225 р.). Згідно з давньою розповіддю, святу Татіану після різних тортур кинули на арену цирку (Колізею), щоб лютий лев розірвав її для забави глядачів. Але замість цього лев став лагідно пеститися до неї. Тоді святу Татіану усікли мечем. Вісім слуг градоправителя, які мучили святу, увірували в Іісуса Христа, бачачи над нею силу Божу, – і вони теж були після мук усічені мечем.
Родом преподобний Феодосій Великий із Каппадокії. Вихований батьками в благочесті. Прагнучи відлюдницького життя, оселився в Палестині в пустельній печері, в якій, за переказами, ночували три волхви, котрі прийшли вклонитися народженому Спасителю світу. У ній він прожив 30 років у великій стриманості та безперестанній молитві.До подвижника поступово почали приходити охочі жити під його керівництвом. Коли церква вже не вміщала ченців, що зібралися, святитель після молитви, взявши кадило з холодним вугіллям, пішов пустелею. На одному місці вугілля раптово розгорілося і запалився фіміам. Тут преподобний і заснував перший спільножительний монастир, або Лавру. У монастирі святий Феодосій влаштував будинки для приймання гостей, окремі лікарні для ченців і мирян, притулки для людей похилого віку. За його молитвою багато разів з’являлося чудо примноження хлібів, необхідних для харчування жебраків, які зібралися до обителі.Коли виникла єресь Євтихія, православні були гнані від імператора Анастасія (491-518). Преподобний Феодосій спочатку написав послання імператорові, потім пішов до Єрусалима і у Великій церкві виголосив привселюдно: “Хто не шанує чотирьох Вселенських Соборів, нехай буде анафема”. За цей вчинок його утримували в ув’язненні. Ще за життя сподобився дару зцілення та інших чудес. Мирно помер у віці 105 років.
1 червня 1859 року він був рукопокладений у сан єпископа Тамбовського і Шацького. Рішенням Священного Синоду від 22 липня 1863 року святитель Феофан був переведений на Володимирську кафедру. Для підсилення проповідницької діяльності парафіяльних священників святитель видав 27 листопада 1864 року “Інструкцію для проповідування Слова Божого”.Але обширна практична діяльність в управлінні єпархією не була близька душі архіпастиря. У ньому все більше і більше посилювалось релігійне прагнення до високоподвижницького життя, де він міг би повністю віддатися духовному спогляданню і молитві. Місцем для усамітнення святитель вибрав Вишенську пустинь “про яку часто згадував в Тамбові і у Володимирі і не раз говорив, що немає місця кращого, ніж Виша”.12 березня 1866 року владика послав до Синоду своє прохання про переведення на спокій. Пояснюючи своє рішення, він писав митрополиту Санкт-Петербурзькому Ісидору: “Бажаю служити Церкві Божій, але іншим чином служити. Даруй, Господи, щоб не зникло це бажання, коли удостоюся спокою”.Незабаром він був направленим настоятелем Вишенської пустині. Але недовго управляв монастирем, бо його душа прагнула до усамітнення, у яке він і занурився на 28 років. Владика, як рядовий інок, виконував усі монаші устави і порядки.Після Пасхи 1872 року святитель остаточно віддалився у затвор, припинив комунікацію з людьми, впускаючи до себе лише настоятеля монастиря, духівника і келійника, але і тих дуже рідко. Про своє перебування у затворі він писав своїм духовним чадам: “Вишу можна проміняти тільки на Царство Небесне”. Головним заняттям єпископа Феофана в цей час були молитва і богослужіння.Час затвору був найважливішим періодом, можна сказати, духовним центром життя святителя Феофана, бо в цей час проявилися з усією силою його великі подвижницькі праці і подвиги, а перш за все молитовний подвиг.Живучи чеснотним, святим і богоугодним життям, святитель задумувався про схиму і готувався до цього подвигу рівноангельського життя, але раптова смерть не дала йому можливості дійти до цього. Свою смерть святий владика зустрів спокійно. Вона настала 1894 року в день Богоявлення Господнього.
Преподобний Іона Київський був видатним подвижником XIX – початку XX століть.Сподобившись особливого видіння Спасителя й Божої Матері, він, за Їхнім благословенням, заснував у Києві Свято-Троїцький монастир, який вже за життя старця стали називати ще й Іонинським. Святий Іона отримав дар прозорливості, був духівником численних мирян.У Києві, колисці чернецтва Русі, він відроджував ті чернечі традиції, які з певних історичних обставин були порушені у багатьох київських монастирях.Прожив преподобний Іона понад сто років і спочив 1902 року. Поховали подвижника в усипальниці під Свято-Троїцьким храмом.Коли у радянські роки обитель стояла закритою і храм монастиря збиралися перебудувати під павільйон Ботанічного саду, мощі святого Іони у 1966 році перенесли на міське Звіринецьке кладовище, розташоване неподалік.На початку 1990-х років у зв’язку з відродженням обителі мощі було повернуто до попередньої усипальниці в Свято-Троїцькому храмі. Цей день був особливо радісним для монастиря.4 жовтня 1993 року з благословення Митрополита Київського й всієї України Володимира святі й нетлінні мощі преподобного Іони були перенесені зі Звіринецького кладовища до соборного храму. З поверненням головної святині обителі повернулася в серця її насельників упевненість, що відродиться монастир старця Іони Київського й здійсниться обітниця Цариці Небесної, Яка обіцяла преподобному, що «багато монахів буде тут, в пошле Господь Бог благодать на це місце».І знову стали відбуватися чудеса по молитві преподобного. Одне із них сталося відразу після знайдення його мощей.На могилі, звідки було перенесене тіло старця, залишилося багато друзок від його гробу. Уночі в сонному видінні з’явився преподобний одній благочестивій жінці, яка напередодні сильно обпекла кислотою руки. Він велів зібрати ці друзки, щоб не залишилися для попрання. Незважаючи на важку травму, жінка одразу вирішила виконати цей наказ. Терплячи сильний біль, вона ретельно прибрала місце, де спочивав преподобний Іона, а друзки від гробу принесла до монастиря. Наступного дня, рано вранці, здивована жінка прийшла до настоятеля показати повністю зцілені кисті рук зі здоровим рожевим кольором шкіри.З огляду на широке шанування старця Іони Київського й велику кількість чудес, що відбуваються по його молитвам, 22 листопада 1995 року рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви він був причислений до лику святих.
Він вийшов і велів зняти висячого. Побачивши його товаришів, які прийшли разом з іншими подивитися на мерця, сказав їм: «Дивіться, як окаянна ваша неправда стала правдою. «Бог зневаженим не буває» (Гал. 6:7). Якби ви не зачинили мене, то я б прийшов допомогти нещасному, щоб він не помер. Але, позаяк ворог привчив вас до обману і брехні, ви позбавлені тепер милосердя». І хулителі, бачачи, що збулися слова блаженного, впали до ніг його, просячи прощення. Григорій же засудив їх працювати Печерському монастирю, щоб відтоді, в поту лиця працюючи, вони їли хліб, і навіть годували інших своїми трудами.Сталося одного разу, що монастирський сосуд був осквернений тим, що в нього потрапила нечиста тварина. Щоб очистити його, блаженний спустився до Дніпра набрати води. Князь Ростислав Всеволодович опинився там в той же час. Він прямував до Печерського монастиря для молитви і благословення, так як ішов зі своїм братом Володимиром Мономахом в похід проти половців. І Ростиславові зброєносці, побачивши старця, почали знущатися над ним і докучати йому сороміцькими словами за намовою споконвічного ворога. Старець же, зрозумівши пророчим духом, що вони близькі до смерті, сказав, що вони потонуть. Почувши це, князь Ростислав прийняв слова преподобного як докори, а не пророцтво, сильно розгнівався і, не маючи страху Божого, він наказав зв’язати старцю руки і ноги, повісити йому камінь на шию і кинути його в воду; і так він був потоплений. Братія ж шукала його два дні і не знаходила. На третій день прийшли в його келію, щоб взяти, якщо залишилося щось корисне після святого; і преподобний опинився в келії мертвим, зв’язаним по рукам і ногам, з каменем, підвішеними до шиї; одяг його був ще мокрий, обличчя світле і тіло, як живе. Дивувалися ченці, як і ким він внесений, адже келія була зачинена. І віддали вони хвалу Богові, який сотворив дивне чудо над святим Своїм, з честю винесли чудотворні мощі і поклали в печері, де і донині перебувають вони нетлінно.Ростислав же, не відчуваючи провини в своєму гріху і дихаючи люттю, навіть не увійшов в монастир, як обіцяв, не захотів прийняти благословення і відійшов. Тільки Володимир Мономах, брат його, побував в монастирі, випросивши молитов і благословення. У Трипіллі князі перейшли річку Стугну і вступили з полками своїми в битву з половцями і не здолали їх, а бігли від ворогів. Тоді Володимир під час втечі, завдяки молитвам і благословенню Печерських святих, переправився через річку Стугну, а Ростислав з усім своїм військом потонув у ній.Преподобний Григорій, затворник Києво-Печерський, жив у XIV столітті. У «Сказанні про житія святих, які в печері преподобного Феодосія спочивають» зазначено, що їжею для преподобного Григорія все життя слугувала неварена трава. Він давав цю траву тим, хто приходив до нього, і хворі зцілялися.
Подія Хрещення Господнього описана в усіх чотирьох Євангеліях (Мф. 3:13-17; Мк. 1:9-11; Лк. 3:21-23; Ін. 1:33,34).Останній пророк Старого Заповіту Іоанн, званий Предтечею, прийшов до берега річки Йордан, у якій іудеї зазвичай здійснювали релігійні обмивання. Майбутній пророк виріс у пустелі, вів аскетичне життя, носив грубий одяг із верблюжої вовни і харчувався сараною та диким медом. Господь покликав його з пустелі для проповіді єврейському народу. Тут, на Йордані, він почав говорити людям про покаяння і хрещення на відпущення гріхів. Тих, хто каявся у своїх гріхах, він хрестив у Йорданських водах. Це ще не було те таїнство Хрещення, яким ми його знаємо сьогодні, а був лише прообраз майбутнього таїнства – духовне приготування до прийняття Хрещення водою і Духом у майбутньому.І ось до вод Йордану прийшов тридцятирічний Іісус Христос, Який сказав святому Іоанну хрестити Його. Здивований пророк, який дізнався за одкровенням згори, що перед ним стоїть не проста людина, а Син Божий, відповів Йому: “Мені треба хреститися від Тебе, і чи Ти приходиш до мене?” (Мф. 3:14) Але Спаситель сказав: “Так належить нам виконати всяку правду” (Мф. 3:15). У такий спосіб Христос показав людям приклад смирення і послуху Богові. Тоді Іоанн звершив Хрещення Спасителя, в момент якого була явлена Пресвята Трійця: Господь Іісус Своєю плоттю занурився у воду, Дух Святий у вигляді голуба зійшов на Іісуса, а голос Бога Отця промовляв з небес: “Цей є Син Мій Улюблений, в Котрому Моє благовоління” (Мф. 3:17).Після Свого Хрещення Спаситель пішов у пустелю для приготування до служіння людям – відкритої проповіді Євангелія.Хрещення Господнє як святкова подія згадується вже в “Апостольських постановах і правилах”. Але на самому початку Хрещення і Різдво Христове були одним святом – Богоявленням.Приблизно з кінця IV століття Хрещення Господнє стає окремим святом. Хоча в богослужінні й зараз можна побачити деяку єдність цих днів – обом святам передує Святвечір (суворо пісний день).У перші століття християнства на свято Богоявлення існувала традиція хрестити новонавернених (оглашених), і цей день називали “днем Просвіщення” або “святом Світла” на знак того, що таїнство Хрещення очищає від гріха й просвіщає Світлом Христовим. З другої половини V століття свято Хрещення вже відзначають як окреме, а слово “Богоявлення” стає його синонімом, не торкаючись уже свята Різдва.
Пророк Михей жив у IX столітті до Різдва Христового і походив із коліна Єфремова, був сучасником пророка Іллі. Святий пророк Михей викривав ізраїльського царя Ахава за відпадання від Бога в ідолопоклонство і передбачив йому загибель у війні з ассирійцями, за що його посадили до в’язниці, де годували його тільки хлібом і водою. Цар же Ахав вирушив на війну, де і був убитий згідно з пророцтвом святого Михея (1Царів. 22:8-35).Про смерть святого пророка Михея нічого не говориться у Священному Писанні. Однак досить імовірно, що святий пророк Михей помер мученицькою смертю від когось із мучителів, тому що дружина Ахава Єзавель, що залишилася після чоловіка вдовою, і син його Охозія, який прийняв після батька царство, і зять, цар Єрусалимський Іорам, – усі вони не могли відчувати прихильності до пророка, що передрік загибель Ахава. В інших джерелах ідеться про те, що за викриття беззаконня святого пророка Михея вбили і кинули в прірву; близькі святого Михея витягли його чесне тіло звідти і поховали у своїй землі. Помер він у IX столітті до Різдва Христового.
РОЗПОЧАЛАСЬ РІЗДВЯНА ХРЕСНА ХОДА «МИРУ ТА ЛЮБОВІ»11 січня 2025 року, у суботу після Різдва Христового, з благословення Високопреосвященнішого Володимира, митрополита Камʼянського і Царичанського, розпочалась Різдвяна хресна хода «Миру та любові».Почалась хресна хода зі Свято-Миколаївського кафедрального собору м. Камʼянське, де зранку, митрополитом Володимиром було відслужено соборний акафіст до святителя Спиридона.Цього ж дня святині відвідали такі храми міста: - храм на честь святої рівноапостольної княгині Ольги;- храм на честь святого рівноапостольного князя Володимира;- храм на честь ікони Божої Матері «Призри на Смирення»;- храм на честь преподобного Серафима Саровського;- храм на честь 12-ти апостолів;- храм на честь ікони Божої Матері «Спорительниця хлібів» що поблизу міста в с. Українка;- храм на честь Почаївської ікони Божої Матері.В кожному храмі перед святинями особливо помолились щоб Господь зберіг місто та містян, за міську владу, воїнів, за родини що постраждали від війни та за нашу державу.У хресній ході приймають участь святині повʼязані з Різдвом Христовим а також ковчег з мощами святих цілителів. 🖥Слідкуйте за нами також на офіційних сторінкахFacebook: https://www.facebook.com/kmnskeparhInstagram: https://instagram.com/kamyanska_eparchia_upc?igshid=OGQ5ZDc2ODk2ZA==ФОТОРЕПОРТАЖ ⬇️
Ігуменя Смарагда (Іуліанія Авраамівна Онищенко) народилася 2 (15) січня 1858 року в селі Марківці Бобровицького району Чернігівської області. З семи років вона проживала в жіночому Введенському монастирі міста Ніжина. У 18 років матушка прийняла постриг з іменем Смарагда. Після смерті ігумені Анни в 1914 році стала настоятелькою обителі.У 1922 році під час більшовицької кампанії з вилучення церковних цінностей ігуменю Смарагду було засуджено на 3 роки позбавлення волі. Після закриття монастиря у 1927 році девʼяносто насельниць на чолі з ігуменею Смарагдою було переведено до Козелецького Георгіївського монастиря.У 1930 році матушку вдруге було заарештовано «за антирадянську агітацію». Ігуменю Смарагду три роки утримували під вартою у Ніжинській в’язниці, що остаточно підірвало її здоров’я. Оскільки попереднім слідством склад злочину не було встановлено, матушку звільнили. Та невдовзі, у 1935 році ігуменя Смарагда померла й була похована в Чернігові.16 листопада 2011 року з благословення Преосвященнішого Іринея, єпископа Ніжинського і Прилуцького, відбулося перепоховання останків колишньої настоятельки Ніжинського Введенського жіночого монастиря ігумені Смарагди з міського кладовища «Ялівщина» Чернігова на територію Введенського монастиря.
TGLIST.COM.UA
2024-07-14