Статистика telegram каналу - @ilatanka
2021-07-17
ilatanka 📚
Кількість підписників
Середній перегляд на повідомлення
Історія змін лого
Історія змін назви
Історія зміни типу аккаунта
Історія зміни статуса
Стіна канала ilatanka 📚 - @ilatanka
Однак Амазон наполегливо мені його радив. Зрештою я здалася.
«Завтра, завтра, завтра» — це історія про роботу та любов. Тільки не подумайте, що це черговий любовний роман. Ні. Тут не обійшлося без романтичного кохання, але значно-значно іншої любові. Любові до відеоігор. Любові до спільної творчості. І найголовніше — любові між друзями, яка об’єднує на понад 30 років попри всі образи й непорозуміння.
А починається все з лікарні. Там знайомляться Сем (хлопчик, який відновлюється після страшної аварії) і Сейді (дівчинка, сестра якої лікується від страшної хвороби). Вони відразу зближуються через спільне захоплення відеоіграми. Пройдуть роки — вони знову зустрінуться й почнуть разом створювати відеоігри. До них приєднається Маркс — той рідкісний випадок, коли третій точно не зайвий.
«Що таке [відео]гра?», — запитує Маркс. — «Це завтра, і завтра, і завтра. Це можливість нескінченного переродження, нескінченного порятунку. Ідея про те, що якщо ви продовжите грати, то зможете виграти. Жодна втрата не є постійною, тому що ніщо не буває вічним».
На жаль, таке буває лише у вигаданому світі.
Мені цікаво було спостерігати, як герої цілковито віддаються створенню ідеального світу, коли в реальному — часто все летить шкереберть. Перевірка шаленим успіхом і поразки, закоханість, нерозділене кохання і втрати, самотність через приналежність до двох рас, фізичний біль і складність прийняття себе через інвалідність, непроговорені очікування-підозри-образи — це далеко не все, що чекає на героїв.
Один із героїв видався мені майже ідеальним, чого не скажеш про Сема й Сейді. Ці двоє максимально нагадували живих людей — з тягарем минулого й тарганами в голові. Часом вони викликали в мене співчуття, часом — захоплення, часом — бісили.
Але головне — я до останньої сторінки не могла відірватися!
Це той роман, що викликає багато роздумів, який хочеться обговорювати, який запам’ятовується. 😌
P. S. Читала англійською, тому про особливості українського перекладу не знаю.
Трумен Капоте «Сніданок у «Тіффані»».
Дочитала. Така маленька книжечка, але особлива. 💔 Тепер хочу ще фільм передивитися.
Буває 😏
«У тебе бувають дні, коли тобі аж душу вивертає й вона ніби рветься на клапті?
— З нудьги, чи що?
— Ні, нудьга, це коли ти гладшаєш або дуже довго іде дощ. Тобі сумно, от і все. Але це — жахіття, коли тобі вивертає душу. Тебе охоплює страх, ти вмиваєшся потом, але так і не знаєш, чого ти боїшся. Ніби от-от має щось статися, але ти не знаєш, що саме. З тобою таке буває?»
Трумен Капоте «Сніданок у «Тіффані»»
провокативні цитати, які дуже хочеться обговорити… 😈«Ні, я думаю про те, що я страшенно самотній. Самотній же тому, що нікого не люблю. Найпевніща ознака самотніх та, що вони нічого й нікого не люблять. І коли я слухаю людей, що жаліються на самотність і запевняють, що вони люблять, я думаю про себе: бідолахо, тобі для чогось хочеться переконати мене, що в тебе в гаманці одночасно порожнеча й цілі скарби».
«"Як дивно: я люблю світ, я люблю людей так, як ніколи не любила. Від чого ця жалість у мене, і зворушення, і така хороша печаль? Я вже не боюсь загубити тебе, бо це ж неможливо, правда? Ми так вросли одне в одного, що я вже не розумію слова "загубити". Кого загубити? Себе?" Тоді я бачу, що вона знає, що таке любов. Тепер ми не можемо ні загубити, ні звязати себе».
«Соня — женщина гарна, розумна, чесна, але… але, коли чесна женщина не любить, то життя з нею в тисячу раз тяжче, ніж з дурною й підлою».
«Та не може ж бути, щоб ви ніколи не думали про це, щоб ви не мали цеї плачучої туги матері, щоб ви не любили цею чудною, незрозумілою, прекрасною любов'ю ці крихітні руки, голівки, ці здивовано розплющені на світ оченята. Та не каліка ж ви! Подивіться, що найтісніще, найдужче в'яже людей! Ідеї? Наука? Професія? Ні! Родина, діти — от ця незрозуміла, могутня сила, яка часто ламає всі закони нашої логіки, всі розуміння розумного, цільного, гарного. Боже мій, як ви не розумієте цього?!»
«Що ж таке моральність? Моральність — це рожева пудра на законах природи».
«Через те припудрені так гаряче й боронять пудру, яка помагає їм тримати дурнів у руках.
Моральність — це стіна, яку вивели припудрені між основними законами життя й вищим його проявом — розумом. Увесь моральний поступ людськости є в тому, що люде по камінчику стараються знищити цю свою власну стіну. Але припудрені, зі свого боку, дбайливо бережуть її, причому їм ретельно допомагають дурні, яких вони доять. У моральному змислі соціалізм є скасування стіни, приведення людини до вищої, природної одности, є поєднання законів природи з розумом».
«Все дурниця: і мораль, і кохання, й життя, є тільки один біль. Та ще хіба смерть. Через кілька десятків літ і я, й Шапочка, й мільйони чесних і нечесних, розумних і дурних, рабів і панів — усі будемо лежати в землі і гнити. Чи варто ж ради такої коротенької хвилини хвилюватися, стидатись, виправдуватись? Рятуйся, хто може! От єдиний справедливий закон! Навіщо мені якісь Шапочки з їхньою чесністю? Навіщо якісь там гармонії? Бути мерзотником з дужими пазурами теж не кожний зможе. Та й к чорту, і це неважно. Тільки б не було цього болю. Ладен навіть моральним стати, аби спинилася ця мука».
«Треба творити шлюб, Ганно Пилипівно. От у чому вся причина. Творити свою любов. Закоханість не є любов. Любиш те, що знаєш, чого прагнеш, про що мрієш. А любов приходить тоді, як одходить закоханість. І приходить не сама, а з нами, з нашим хотінням, волею, впертостю, гордістю. От ви закохані в кого-небудь. Вас тягне до тої людини, ваше тіло співзвучне з нею. Хіба це є підстава для шлюбу, для народження нових людей? Ні, ви пізнайте людину в цім тілі, полюбіть її! Пізнайте у дрібничках, у звичках, у найменших і найбільших проявах її, сплетіть себе з нею неподільно. І тільки тоді, як це буде, ви матимете маленьке право сказати, що ви дещо зробили для творення шлюбу, справжнього, гідного теперішньої людини».
Жауме Кабре «Голоси Памано»
Не варто водити дружбу з головним героєм... Чому? 😅 «В історіях і піснях, книжках і фільмах немає переконливішої причини для помсти чи гніву, немає ефективнішого поштовху до дії, ніж убивство найкращого друга (чи його нащадка)».
Персонажі є витвором уяви письменника й читача. Письменник окреслює обриси персонажа, а читач — сприймає й заповнює прогалини.
Основні і другорядні, об’ємні і пласкі герої.
«Літературний твір — це не демократія… персонажі далеко не рівні. Перемогу здобудуть один чи двоє, а решта існує виключно для того, щоб дотягнути їх до фіналу».
«Мешканці вигаданого світу поділяються на об’ємних і пласких. Об’ємних персонажів можна назвати тривимірними, вони наділені різними рисами й внутрішніми суперечностями, сильними і слабкими сторонами; вони здатні рости й розвиватися. А пласкі персонажі — не дуже. Ці мешканці оповіді чи п’єси недостатньо розвинені й залишаються двовимірними, як умовні витинанки».
Чому не всі персонажі об’ємні?
▪️Щоб читач міг зосередитися на головному
▪️Щоб автор не виконував зайвої роботи
▪️Щоб не було плутанини з зайвими деталями
▪️Щоб не перетворювати кожен текст на довжелезний трактат
#НаПодумати 👇
За Арістотелем, сюжет — це особистість персонажа, що розкривається в дії.
За сучасним трактування, сюжет — це персонаж у дії; персонажі розкриваються й формуються в сюжеті.
«Я не знаю ні душі, здатної цінувати й любити літературу більше, ніж критики, що вміють розібрати твір на запчастини. Як ви думаєте, чого ми взагалі надумали стати експертами? Бо любили читати. Розумні читачі можуть і насолоджуватися, й аналізувати водночас».
#читайякпрофесор
«Читання — контактний вид спорту; ми врізаємося у хвилю слів усіма доступними нам ресурсами інтелекту, уяви й емоцій. Результат є плодом діяльності не лише письменника чи драматурга, а й — не меншою мірою — читачів».
Про міфи в літературі
«Міф — це корпус справді важливих історій».
«Упізнавання (міфів) збагачує і розширює наш читацький досвід і робить його змістовнішим: значить, наші сучасні історії теж важливі й теж несуть у собі силу міфу».
Про погоду
«Якщо дощ чи сніг сипле, то це чомусь потрібно…»
Я тепер буду уважніше з погодою в книжках! Бо, як пише автор, погодні умови майже завжди щось символізують. І найцікавіше — коли письменники підходять з іронією і перевертають усе з ніг на голову.
Веселка — символізує божественну обіцянку й мир неба з землею.
Туман — майже завжди символізує плутанину, так письменники натякають, що зір героїв затуманений, а справи непевні.
Дощ — очищає («якщо ви хочете, щоб ваш герой символічно очистився, то хай кудись прогуляється під дощем»), повертає сили (коли асоціюється з весною), може дарувати життя, зростання, а може бути джерелом застуди, нежитю, пневмонії і смерті.
Завдання собі:
🎯 Перечитати давньогрецькі міфи
🎯 Прочитати Тоні Моррісон «Кохана» і «Пісня Соломона»
#читайякпрофесор
Відновлюю читання книжки «Читай як професор» 😎
«Які паралелі, аналогії, сюжетні структури й покликання може використати письменник, щоб їх упізнала більшість читачів?
«І з усіх казок, доступних письменникові, одна приваблює більше творців, ніж усі інші, принаймні під кінець ХХ століття, —
«Ми хочемо, щоб прочитане нас дивувало, але водночас хочемо впізнаваності. Ми хочемо, щоб новий роман був не схожим на все прочитане досі. А водночас хочемо, щоб він був настільки схожим на прочитане раніше, щоб ми могли його витлумачити в контексті цих творів. І якщо текстові вдається водночас створити ефект незнаності та впізнаваності, то він запускає вібрації й гармонії, суголосні мелодії основного сюжету. І саме ці гармонії породжують відчуття глибини, солідності, резонансу. Ці гармонії можуть плинути з Біблії, з Шекспіра, з Данте й Мілтона, а також зі скромніших, упізнаваніших текстів».
Попередні дописи: #читайякпрофесор
«Ми прощаємо не заради людини, яка нас скривдила. Ми прощаємо заради самих себе, щоб більше не бути жертвами чи ув’язненими минулого, щоб скинути з себе тягар, що містить наш біль».
«Пробачити не означає дозволити й далі завдавати вам болю. У кривді немає нічого нормального. Але що сталося, те сталося. І ніхто крім вас не може зцілити вашу рану».
«Без гніву не буває прощення».
«Придушений гнів руйнує вас ізсередини. Якщо ви не робите активних, свідомих, навмисних дій, щоб позбутися гніву, то утримуєте його в собі. І це не доведе вас до добра».
«Ви маєте право відчувати лють… Тож коли ми не в змозі вивільнити лють, то заперечуємо або те, що нас скривдили, або те, що ми люди».
«Лють — це другорядне почуття, захист, броня, під якою ми ховаємо первинне почуття. Ми маємо спалити лють дотла, щоб дістатися того, що вона ховає, — страху чи смутку.
Лише тоді ми зможемо розпочати найважчу роботу.
Простити себе».
#ЕдітЕґер_Дар
Усе. Дочитала.
До кожного розділу авторка дає кілька завдань. Завтра викладу в коментарях, а то щось забувала.
«Щоб придушити нацизм, потрібно почати з себе. Відпустити осуд та обрати співчуття».
«Внутрішній нацист — це та ваша частина, що здатна судити та відмовляти у співчутті, що не дозволяє вам бути вільними та завдає кривди іншим, коли щось відбувається не за вашим планом».
«Найнестерпніша людина — ваш найліпший учитель. Він показує, що вам не подобається в ньому, щоб перевірити вас саму. Тож подумайте, скільки часу ви витрачаєте на самоосуд? На залякування себе?»
«Ми народилися, щоб любити, а вчимося ненавидіти. Вибір за нами». 💔
#ЕдітЕґер_Дар