Про в’язницю непрощення

«Ми прощаємо не заради людини, яка нас скривдила. Ми прощаємо заради самих себе, щоб більше не бути жертвами чи ув’язненими минулого, щоб скинути з себе тягар, що містить наш біль».«Пробачити не означає дозволити й далі завдавати вам болю. У кривді немає нічого нормального. Але що сталося, те сталося. І ніхто крім вас не може зцілити вашу рану».«Без гніву не буває прощення».

«Придушений гнів руйнує вас ізсередини. Якщо ви не робите активних, свідомих, навмисних дій, щоб позбутися гніву, то утримуєте його в собі. І це не доведе вас до добра».«Ви маєте право відчувати лють… Тож коли ми не в змозі вивільнити лють, то заперечуємо або те, що нас скривдили, або те, що ми люди».«Лють — це другорядне почуття, захист, броня, під якою ми ховаємо первинне почуття. Ми маємо спалити лють дотла, щоб дістатися того, що вона ховає, — страху чи смутку. Лише тоді ми зможемо розпочати найважчу роботу. Простити себе».#ЕдітЕґер_ДарУсе. Дочитала. До кожного розділу авторка дає кілька завдань. Завтра викладу в коментарях, а то щось забувала.