гриб з юґґота

🖤 24 січня 1911 року народилася Кетрін Люсіль Мур, одна з найбільш знакових жінок наукової фантастики, несправедливої забутої ще за свого життя під цілою лавиною псевдонімів та колаборацій зі своїм чоловіком. Кетрін мало ділилася подробицями свого життя, за виключенням невеличких автобіографічних довідок на початку своєї кар’єри й нечисленних інтерв’ю наприкінці свого життя, з яких, насправді, важко вичленувати щось конкретне про неї, бо переважно там або розповідається про її творчість, або ж Мур, як і Генрі, вдається до якихось кумедних містифікацій про себе. Однак у 1984 році, за кілька років до смерті, Кетрін поділилася дечим про себе для книжки The Faces of Science Fiction. Ось, що вона писала👇 «Я народилася на капустяній грядці. Запах бензину видається мені чарівним. Тільки що я розповіла найважливіші факти з мого життя, однак мені здається невдячною справою вносити в цю книжку заледве заповнену сторінку, тож я продовжу й розкажу ще кілька речей про себе. А точніше, про своє письмо. З самого початку я була орієнтована на часі. Alendar з’явився від calendar; Ednes було вирвано з Wednesday; Julhi виник «четвертого» у місяці з подібною назвою. Yarol утворився інакше: він — буквально — "королівського" [Кетрін грається зі словом Royal] походження, що є анаграмою назви друкарської машинки, яку я використовувала, коли писала Shambleau. Шамбло та Джирель перебувають у тісному зв’язку одна з одною, й обидві, я вірю, несвідомо відображають жінку, якою б я хотіла стати. Своїм літературним виливам я багато в чому завдячую Йому, Моєму Несвідомому. Якщо ви хочете дізнатися про мене ще щось, то будь ласка, надсилайте це у відділ нерозданих листів, тому що я ненавиджу писати про себе». 📍 А якщо ж без іронії, то крім письменництва, Кетрін також була талановитою сценаристкою та художницею, а також першою лавреаткою Gandalf Award, яку було обрану не через голосування. Минулого Дня Народження Кетрін я також готувала допис, в якому є ще більше інформації про неї, зібраної з різних матеріалів. 🤫 І, звичайно ж, не можу не нагадати, що в анонсованій Жупанським збірці Каттнера, що я перекладаю, низка творів написана у співавторстві Мур, включно з твором Vintage Season, який майже повністю належить перу Кетрін. Сподіваюсь, що колись вдасться попрацювати й суто над її строкатим доробком 🤪

📍 Одна з моїх улюблених тем у житті Лавкрафта — його сутичка з Форрестом Акерманом, яка зав’язалася на тлі того, що останній мав сміливість розкритикувати твори Кларка Ештона Сміта. У 1932 році, коли Акерман був всього лишень старшокласником, у журналі Wonder Stories Сміт опублікував оповідку, яка називалася Dweller in Martian Depths. Затятий прихильник фантастики, Акерман заявив, що химерній історії не місце в журналі, присвяченому нф. Лавкрафт на це заявив: «Стосовно того, як закипає Акерман, я побоююсь, що його навряд можна сприймати серйозно в питаннях, що пов’язані з критикою фантастичної літератури. Історія Сміта була дивовижною, за виключенням, хіба що, дешевого кінця, на якому наполягав редактор журналу Wonder Stories. Акерман колись написав мені листа, в якому дуже по-дитячому нападав на мої роботи, — він, здається, насолоджується словесною піротехнікою виключно заради неї самої, тож він видається абсолютно бездушним у питаннях образних вражень». 📍 Сутичка тривала цілих шість випусків журналу. Акерман настільки остогид Лавкрафту, що наступні три роки він відгукувався про нього як про «малу вошу», «розумаху-дилетанта», «придуркуватого бовдура», «юного нахабного шибеника» тощо. Однак у 1937 році Лавкрафт неочікувано змінив свою думку про Форреста, зробивши ось таку заяву: «Я переконаний, що під своєю оболонкою він, певне, чудова й талановита дитина!...що дозріла до чогось зовсім інакшого, ніж те жахливе маля трирічної давнини…Я до нього не маю абсолютно ніяких зауваг!» 🌚 На світлині: Форрест Акерман, якого «душить» актор Вінсент Прайс.

Учора, 13 січня, був День Народження Кларка Ештона Сміта — культового письменника, поета, художника й скульптора, якого справедливо в літературних колах називали одним з «мушкетерів Weird Tales» 🦇На минулі роковини ми ознайомилися з тим, що про творчість письменника казали його колеги Марґарет Сент-Клер та Кетрін Люсіль Мур, тож на цей раз пропоную читнути автобіографічну нотатку, опубліковану в 1934 році у фензіні The Fantasy Fan 👇«Я схильний думати, що моє життя, — це хороший приклад теоріям, запропонованим Лестером Андерсоном у його цікавій та провокативний статті про забобони. Хай там як, я народився у п’ятницю 13-го під знаком Козерога й Сатурна, і з того часу частенько заграю з більшістю ортодоксальних прикмет. Я не свищу в темряві, ніколи не поринав у сонники чи психоаналіз, і маю звичку ходити під сходами, якщо в певних обставинах це більш зручно, ніж обходити перешкоду. Щодо чорних котів — що ж, у мене був один протягом багатьох років, — це була надзвичайно лиховісна на вигляд істота, що володіла всіма якостями фамільяра древнього чаклуна. Можливо, це дасть змогу пояснити, як у кокосі з’явився кумис, і може бути причиною моєї здатності читати надзвичайно жаскі історії, не здригнувши при цьому ані вією. До того ж (бо ж існують як сучасні, так і древні забобони), це може пролити світло на мою повну зневіру в п’ятирічку, EPIC [тут, скоріше за все, про End Poverty in California — політичну кампанію Аптона Сінклера] та інші абсурдні утопічні ідеї. Крім того, це може обґрунтували мою відкритість до багатьох абсурдних та незрозумілих явищ, а також той факт, що я можу сприймати теорії Айнштайна, як і всю сучасну науку в цілому, зі спасенною дрібкою солоної приправи».І, принагідно нагадую, що Сміт один із небагатьох химерних класиків, яких можна прочитати українською. Більше, сподіваюсь, ніякі натяки не потрібні!

🎠 У 1955 році вийшла «темна» збірка оповідань Рея Бредбері The October Country. Серед оповідок була історія The Dwarf (в українських збірках видавалася під назвою «Карлик»), про, власне, карлика, який, працюючи на карнавалі, полюбляє приходити до дзеркального лабіринту, де особливо довго проводить час біля дзеркала, що збільшує його відображення. Трагічно-метафорична історія з класичними для Бредбері темами людської підступності та ницості, яка, між іншим, з’явилася завдяки Едмонду Гамільтону 👇 Згідно зі спогадами Рея, сталося це, коли йому трохи перевалило за двадцять. Він та його друзі-письменники, Едмонд Гамільтон і Лі Брекетт, разом відвідували дзеркальний лабіринт. Через деякий час свого перебування там, Гамільтон не витримав і закричав: «Вшиваймося звідси, поки Рей не написав історію про карлика, який платить щоночі за те, аби ввійти сюди, й стояти біля дзеркала, що розтягує його зображення, завдяки чому він здається вищим!». Бредбері відгукнувся, що ця ідея йому до вподоби, побіг додому й написав оповідку. Коли ж Едмонд прочитав історію наступного тижня, то лишень гірко відказав: «Це навчить мене тримати свого язика за зубами». На світлині зліва направо: Лі Брекетт, Рей Бредбері, і, з самого краєчку, Едмонд Гамільтон 👇

💖 31 грудня 1946 року Едмонд Гамільтон та Лі Брекетт побралися. На їхньому весіллі був присутній Рей Бредбері — їх спільний друг та «учень», який був на церемонії дружбою. Цікавий факт, який мені траплявся, але я не можу його ані спростувати, ані підтвердити, та подейкують, що якась частина святкування навіть відбувалася у Рея вдома. Якось Лі та Ед дали інтерв’ю для фензіну Luna Monthly, в якому є цілі шматки їхніх розмов, присвячених одне одному. Ось що, наприклад, Брекетт розповідала про свого чоловіка 👇 «Який Едмонд Гамільтон насправді? Геніальний, беззаперечно, та ще й з надзвичайно широким спектром інтересів. Навдивовижу обізнаний бібліофіл, який може назвати напам'ять кожнісіньке видання будь-якої книги, не важливо, наскільки маловідомої, або ж опублікованої ще з тих часів, як Ґутенберґ започаткував усю цю справу». «До мого відома, він ніколи не втрачав друзів. Він надзвичайно прискіпливий до своєї роботи. Я бачила, як він викидав результати кількаденної наполегливої праці, тому що думав, що вони недостатньо хороші». «Він так і не навчився зав’язувати шнурки. Він абсолютно невибагливий у своєму вбранні (коричневі костюми, коричневі штани, коричневий блейзер, світло-коричневі сорочки й білі, для особливих випадків, а також один чорний костюм для банкетів), але він надзвичайно перебірливий в незвичайних обставинах. Виряджати його, аби він кудись вийшов, ще гірше, ніж готувати сімнадцятирічку до її першого випускного. Він, мов кіт, істота звички. Якщо він розставив меблі, то пересувати їх не можна. Він терпіти не може хатнє прибирання й не має нічого проти невеликої кількості пилу, але все ж вимагає охайності. Жодних тобі жакетів на стільцях тощо». «Він любить подорожувати, але це має бути зроблено з певною метою: побачити когось чи відвідати певне місце. У звичайних коротких поїздках цим місцем, як правило, є книгарні. Він не любить їсти у закладах. Без коментарів. Він має надзвичайний чар і чудове почуття гумору. Життя з ним не буває нудним». 📍 А ось, що Ед розповідав про дружину: «Я познайомився з Лі Брекетт влітку 1940 року. Ми з Джеком Вільямсоном поїхали до Беверлі-Гіллз, щоб побачити Джуліуса Шварца та Морта Вайзінґера, Морт тоді був редактором журналу Standard Magazines. Джуліус Шварц був моїм агентом, а також агентом Лі, й поки ми там були, Лі заскочила, аби побачити Джулі, тож він нас познайомив. Того літа я бачив її кілька разів. Наступного ж літа, у 1941 році, Джулі та я поїхали до Лос-Анджелеса й провели там літо, орендувавши у дворі бунгало. До нас по вечорах навідувалася ціла банда людей, пов’язаних з нф… Бредбері в ті дні продавав газеті на розі вулиці й до нас забігали Генрі Каттнер, Арт Барнз та інші. Лі часом приходила до нас по обіді й я краще з нею роззнайомився. Потім, тієї осені, я поїхав до Пенсильванії й втратив з нею зв'язок у повоєнні часи. Повернувся ж я до Каліфорнії влітку 1946 року, де Лі та Рей Бредбері зустріли мене в барі готелю Roosevelt у Голлівуді та привітали з поверненням на узбережжя. Я одразу ж закохався в неї і з тих пір так і залишився закоханим!».

📍 Учора абсолютно випадково дізналася про італійську серію коміксів «Dampyr», новий випуск якої оригінально обігрує маловідомий, але дуже цікавий епізод із життя Кетрін Люсіль Мур, Генрі Каттнера, Едмонда Гамільтона та Лі Брекетт — їхню подорож, яка відбулася в 1949 році.Сюжет розгортається навколо Мур, котра володіє таємними щоденниками Говарда Філіпса Лавкрафта та Роберта Ірвіна Говарда й, аби з’ясувати, що ж ті приховують, двом подружжям потрібно вирушити до невадських печер, всередині яких на них чекає чимало позаземного й страшного. Що ж воно таке й які секрети мали Лавкрафт і Говард — стане відомо з самого коміксу.📍 Люблю, коли роблять такі цікаві переосмислення творчості фантастичних і химерних письменників, а тут, тим паче, ще й багато загравань з фактажем їхніх біографій: від того, що Каттнер деякий час думав, що Мур — це чоловік, і до співпраці Брекетт з Говардом Гоксом.А ще весь комікс стилізовано як оповідку, написану Льюїсом Педжеттом (псевдонім Каттнера і Мур), тому має бути цікаво 👀

🖤 Вчора я офіційно стала дипломованою спеціалісткою, а сьогодні святкую те, що мені двадцять два роки. Хочеться спитати: що взагалі таке відбувається?! 🌚 Це, між іншим, мій третій День Народження в ролі адмінки «гриба…» — третє свято, яке я відзначаю з приємною думкою на душі, що займаюся тим, що мені подобається, й розповідаю про те, що так щиро й палко люблю. 🖤 Нагадую, що нічого так не гріє митцеві душу, як репост та приємне слово про його діяльність. Тому найкращим подарунком для мене буде, якщо ви поділитеся цим каналом із друзями й зазирнете до інших соцмереж, де я показую свої малюночки й просто ділюся різними цікавинками. А ще, традиційно, збираю вкупі десять своїх найулюбленіших дописів на цей рік: 1. допис, присвячений Дню Народження Кетрін Люсіль Мур; 2. історія про карколомну пригоду Джека Вільямсона й Едмонда Гамільтона; 3. матеріал про Лі Брекетт та її роботу над сценарієм однієї з частин «Star Wars»; 4. аналіз поеми Рея Бредбері «The Nefertiti-Tut Express»; 5. розлогий допис про фемінізм, Лі Брекетт та інших видатних фантасток; 6. аналіз оповідання «Exile» Едмонда Гамільтона; 7. історія про те, як через жарт з’явилося одне з оповідань Брекетт; 8. допис про вплив Кетрін Люсіль Мур на створення Гана Соло; 9. матеріал про кількох надзвичайно цікавих жінок, із якими співпрацював Говард Філіпс Лавкрафт; 10. розлогий допис про промови Брекетт і Гамільтона на Pacificon III. 🖤 І, звичайно ж, у цей день дякую вам від усього серця за те, що ви мене читаєте. Якщо б не ви, то цього всього б ніколи не було!