Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.А знаєте, є такі люди — теплі.Після зустрічі з ними на душі стає світло і тихо. Наче хтось обережно зняв напругу, яку ти носив у собі весь день.З ними не потрібно прикидатися сильними.Не потрібно добирати слова.Можна просто бути — втомленим, мовчазним, справжнім.І саме це — найбільша цінність.Для переселенців, для людей в окупації такі зустрічі — як ковток повітря. У світі, де багато тривоги, невизначеності й болю, поруч раптом з’являється хтось, хто не ранить, не тисне, не зникає.Ти відчуваєш: ці люди не зрадять.Не образять словом.Не підуть у складну хвилину.Вони можуть не мати відповідей на всі питання. Але вони мають серце, яке поруч. І цього іноді достатньо, щоб вистояти.Такі люди не завжди гучні.Вони тихі.Справжні.Ті, хто приходить без зайвих обіцянок — і залишаються.І, можливо, саме завдяки їм ми не втрачаємо віру в людей.Не закриваємося повністю.Не стаємо холодними.Якщо у вашому житті є така людина — бережіть її.Якщо ви самі можете стати для когось такою людиною — будьте.Бо іноді одна тепла людина поруч може змінити дуже багато.І навіть у найтемніші часи подарувати відчуття світла і надії. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!
Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Годинники перевели?Здається, так. Стрілки посунулися, цифри змінилися, ранок прийшов трохи раніше або пізніше — залежно від того, як подивитися.Але чи відчувається цей час інакше?Колись переведення годинників означало більше світла ввечері, довші прогулянки, відчуття змін. Це було про ритм життя, який підлаштовується під пори року.Сьогодні ж ми живемо в іншому вимірі часу.Є календарний час — той, що на годиннику.А є внутрішній — той, що в серці.І цей внутрішній час часто не збігається зі стрілками.Він може тягнутися повільно, коли важко.А може зупинятися на спогадах.А іноді — летіти вперед разом із надією.Ми навчилися рахувати дні інакше.Від новини до новини.Від дзвінка до дзвінка.Від «тримайся» до «все буде добре».І все ж, попри все, життя рухається.Годинники переводять стрілки.А ми — переводимо себе.Вчимося жити в нових обставинах.Звикати до змін.Знаходити світло навіть у складних днях.Тож, можливо, головне питання не в тому, чи перевели годинники.А в тому, чи змогли ми знову знайти свій ритм.Хоч трохи спокою.Хоч маленьке «зараз», у якому можна просто бути.І якщо так — значить, ми рухаємося правильно.Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!
Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Бережіть себе.Ці прості слова сьогодні звучать особливо глибоко.Для тих, хто змушений був залишити дім.Для тих, хто живе в окупації.Для тих, хто щодня тримається, навіть коли сил стає менше.Світ навколо змінився. Змінився різко і боляче. Але серед усього цього важливо не втратити головне — себе.Бережіть себе у думках.Не дозволяйте тривогам забирати весь внутрішній простір. Давайте собі право на тишу, на відпочинок, на короткі моменти спокою.Бережіть себе у словах.Говоріть із собою м’якше. Не вимагайте більше, ніж можете дати сьогодні.Бережіть себе у серці.Там, де живе надія. Там, де зберігається світло, навіть тоді, коли навколо темно.Нехай поруч буде більше спокою.У людях, які вас розуміють.У коротких розмовах, які зігрівають.У тихих ранках, коли можна просто видихнути.Нехай поруч буде більше світла.У добрих новинах.У щирих усмішках.У маленьких речах, які нагадують: життя триває.Ви вже пройшли дуже багато.І продовжуєте йти далі.Тому бережіть себе.Бо ви важливі. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!
СБУ викрила неповнолітнього, який коригував обстріли Дніпра на замовлення свого батька–агента рфКонтррозвідка Служби безпеки затримала у Дніпрі ще одного агента російської воєнної розвідки (більш відомої як гру). Ним виявився завербований ворогом 17-річний місцевий житель, який наводив повітряні атаки рф по місту.У січні цього року співробітники СБУ затримали його батька, який також виявився коригувальником.Як встановило розслідування, неповнолітній син «працював» на рашистів разом з батьком. За інструкціями голови сім’ї він об’їжджав прифронтове місто, намагаючись виявити локації промислових об’єктів, які могли виконувати оборонні замовлення.Після розвідвилазок юнак «звітував» чоловіку про заводи та підприємства, які, на думку неповнолітнього, виробляли озброєння та боєприпаси. Серед іншого, він пересилав йому фото українських об’єктів та їхні координати на гугл-картах.Зібрані відомості «старший» агент узагальнював для подальшої відправки керівнику (резиденту) агентурної групи, який перебуває на тимчасово окупованій території Запорізької області.У разі отримання розвідданих рашисти сподівалися використати їх для підготовки нової серії обстрілів Дніпра.Співробітники СБУ встановили всі обставини розвідувально-підривної діяльності ворожого осередку, убезпечили локації потенційних «цілей» і затримали неповнолітнього агента.Під час обшуків у нього вилучено смартфон та флеш-носій, замаскований у складеному ножі, із доказами роботи на гру рф.Слідчі СБУ повідомили йому про підозру за ч. 2 ст. 28, ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (державна зрада, вчинена за попередньою змовою групою осіб в умовах воєнного стану).Зловмисник перебуває під вартою без права внесення застави. Йому загрожує довічне позбавлення волі з конфіскацією майна.Комплексні заходи проводили співробітники СБУ у Дніпропетровській області за процесуального керівництва обласної прокуратури.
Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Чи чекають мешканці тимчасово окупованого Токмака та Токмацької громади повернення України?Однозначно чекають. Дуже багато прикладів, коли хтось обережно, непомітно, а хтось більш відкрито підтримує, тримає віру, надію в серці про Україну. Є рухи спротиву, які сьогодні діють на всіх окупованих територіях: "Жовта стрічка", "АТЕШ" тощо. Велика вдячність і шана цим організаціям за їхню роботу. Вони є доказом того, що багато людей пам'ятають і роблять зусилля для повернення України.Люди почали частіше виходити на контакт з підконтрольною Україні територією. Зв’язуються зі своїми рідними, обережно вітають зі святами, намагаються налагодити контакт.І ще дуже важливий момент – ситуація на окупованих територіях "розвертає" в бік України тих людей, яким було все одно, яка влада, аби їх не чіпали. Вони починають згадувати і розуміти, що таке свобода, як спокійно ходили містом, вільно спілкуватися телефоном з друзями тощо. А зараз цього немає. Тому люди стають більшими прихильниками повернення України, щоб ці території набули свого законного статусу. Токмак – це Україна.Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!
Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Світ змінюється…І разом із ним змінюємося і ми.Ми стаємо обережнішими з людьми. Не тому, що втратили віру, а тому, що навчилися цінувати себе. Ми відпускаємо тих, хто ранив — без гучних слів, без зайвих пояснень. Просто відпускаємо. І залишаємо поруч лише тих, хто справді близький, хто не руйнує, а тримає.Ми дозволяємо собі помилятися.Бо більше не прагнемо бути ідеальними. Прагнемо бути живими.Ми почали цінувати свій час.Не витрачати його на зайве, на порожні розмови, на людей, які не чують. Іноді обираємо самотність — не як втечу, а як простір для відновлення. Бо вона буває необхідною. Вона — мудра.Ми не заглядаємо далеко в майбутнє.Живемо зараз. Прислухаємося до сьогоднішніх себе — до своїх думок, бажань, мрій. Дозволяємо собі змінюватися, не пояснюючи це нікому.Ми вчимося радіти дрібницям.Теплому світлу у вікні. Тихому ранку. Добрим словам. Тому, що раніше здавалося непомітним, а тепер має значення.Ми вчимося пробачати непробачене.Не для когось — для себе. Щоб не нести цей тягар далі.І попри все — ми віримо в добро.Мабуть, навіть більше, ніж раніше.Бо коли світ змінюється, дуже важливо не втратити головне — світло всередині себе.Згодні?Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!
Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Ми залишаємось тією ниточкою, яка зв’язує токмачан по всьому світові.Тонкою, іноді майже невидимою — але міцною.Бо сьогодні нас розділяють відстані. Різні міста, різні країни, різні обставини. Хтось далеко від дому, хтось — у рідному місті, але в інших реаліях. Та попри це, ми все ще разом.У словах.У повідомленнях.У спогадах і новинах, які передаємо одне одному.Ця ниточка — це наш голос.Голос про те, як насправді живе Токмак.Про те, що відбувається за зачиненими дверима і тихими вулицями.Про людей, які тримаються, чекають, не здаються.Якщо цей голос замовкне — з’явиться інший. Чужий.Той, що перекручує правду, підміняє реальність і малює вигаданий світ.І тоді про життя в окупації світ дізнаватиметься не від тих, хто його проживає, а від тих, хто його спотворює.Саме тому так важливо говорити.Навіть тихо.Навіть коротко.Навіть коли здається, що це нічого не змінює.Кожне слово — це ще одна нитка.Кожна історія — це ще один вузол, який тримає нас разом.Ми — зв’язок.Ми — пам’ять.Ми — правда.Не дайте розірвати цей зв’язок.Бо поки звучить наш голос — живе і Токмак. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!
З 2018 року окупанти збільшили фінансування "молодіжної політики" у 16 разів задля системної мілітаризації українських дітей на ТОТЗгідно з бюджетними даними рф, активна підготовка розпочалася ще до 2022 року: якщо у 2014-му витрати складали 0,7 млрд руб, то до 2021 року вони зросли до 21,1 млрд. А з початком повномасштабного вторгнення фінансування зросло ще в 4 рази.Ці кошти спрямовуються на системну пропаганду через через рухи по типу "двіженіє пєрвих", "юнармія" та "юг молодой" і т.д. Окупанти масштабують створення мережі спеціалізованих кадетських класів під патронатом силових структур, де дітей готують до служби в МВС, росгвардії та слідчому комітеті рф. Влаштовують чемпіонати "Пілоти майбутнього", відкрито навчають тактиці бою та снайпінгу на базі центрів "Воїн". У Маріуполі та Криму активно впроваджується обов’язкова військова підготовка через центри "ДОСААФ" для підлітків від 14 років.Рух "Жовта Стрічка" наголошує: рекордні бюджети є прямим доказом того, що рф розглядає українську молодь виключно як мобілізаційний ресурс і єдиною метою навчання є подальша інтеграція дітей до лав зс рф.🔗 Якщо ти став свідком злочину окупаційної влади, повідомляй нам @yellow_ribbon_zviazok
Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Наше місто Токмак — це не тільки точка на мапі.Це значно більше, ніж назва на дорожньому знаку чи позначка на карті.Це наші люди.Це наше життя.Це вулиці, якими ходили не раз. Двори, де звучав дитячий сміх. Магазини, де продавці знали тебе на ім’я. Сусіди, які віталися щоранку і цікавилися, як справи.Місто — це не лише будинки.Місто — це пам’ять.У ній живуть наші дитячі роки, перші мрії, перші перемоги й поразки. Там залишаються знайомі обличчя, запах весняного повітря, шум літніх дерев і тихі вечори, коли здавалося, що життя просте і зрозуміле.Сьогодні багато хто далеко від рідного Токмака. Когось розкидала доля по різних містах і країнах. Але місто нікуди не зникає з нашого серця.Бо справжнє місто живе у людях.У тих, хто пам’ятає.У тих, хто чекає.У тих, хто вірить, що колись знову можна буде пройти знайомими вулицями і сказати: я вдома.Токмак — це не просто місце на мапі.Це частина нас.І поки ми пам’ятаємо про нього — наше місто живе. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!
Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Окупанти намагаються залякати всіх, хто ще думає допомагати ЗСУ. Гучні «вироки», показові звинувачення, внесення людей до різних списків — усе це подається як нібито «правосуддя». Але насправді це лише ще один інструмент страху.І водночас — це визнання.Визнання того, що допомога українській армії існує.Що вона працює.Що вона має значення.Бо якби цього не було, не було б і такої люті. Не було б показових покарань, не було б гучних заяв і спроб налякати всіх навколо. Окупанти добре розуміють: навіть маленька підтримка, навіть одне правильне рішення людини може змінити дуже багато.Саме тому вони намагаються створити атмосферу страху.Щоб люди мовчали.Щоб люди боялися.Щоб ніхто не смів навіть думати про спротив.Але чим більше таких випадків стає відомо, тим складніше приховати правду.Інформаційний тиск має силу. Коли про подібні історії говорять у медіа, у соціальних мережах, коли про них дізнаються міжнародні організації — стає очевидним: це не «суди». Це переслідування мирних людей за підтримку своєї держави.І це — воєнні злочини.Бо карати людей за допомогу законній владі — це грубе порушення міжнародного права і норм Женевських конвенцій. Жодні показові процеси не можуть приховати цього факту.Правда все одно виходить назовні.І кожна оприлюднена історія — це ще один доказ того, що страх, який насаджують окупанти, насправді є страхом перед людьми, які не зламалися.Бо навіть під тиском, навіть у найскладніших умовах знаходяться ті, хто пам’ятає: правда на боці України. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!
TGLIST.COM.UA
