Статистика telegram channel - @ditytokmaka

Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Наше місто Токмак — це не тільки точка на мапі.Це значно більше, ніж назва на дорожньому знаку чи позначка на карті.Це наші люди.Це наше життя.Це вулиці, якими ходили не раз. Двори, де звучав дитячий сміх. Магазини, де продавці знали тебе на ім’я. Сусіди, які віталися щоранку і цікавилися, як справи.Місто — це не лише будинки.Місто — це пам’ять.У ній живуть наші дитячі роки, перші мрії, перші перемоги й поразки. Там залишаються знайомі обличчя, запах весняного повітря, шум літніх дерев і тихі вечори, коли здавалося, що життя просте і зрозуміле.Сьогодні багато хто далеко від рідного Токмака. Когось розкидала доля по різних містах і країнах. Але місто нікуди не зникає з нашого серця.Бо справжнє місто живе у людях.У тих, хто пам’ятає.У тих, хто чекає.У тих, хто вірить, що колись знову можна буде пройти знайомими вулицями і сказати: я вдома.Токмак — це не просто місце на мапі.Це частина нас.І поки ми пам’ятаємо про нього — наше місто живе. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!

Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Окупанти намагаються залякати всіх, хто ще думає допомагати ЗСУ. Гучні «вироки», показові звинувачення, внесення людей до різних списків — усе це подається як нібито «правосуддя». Але насправді це лише ще один інструмент страху.І водночас — це визнання.Визнання того, що допомога українській армії існує.Що вона працює.Що вона має значення.Бо якби цього не було, не було б і такої люті. Не було б показових покарань, не було б гучних заяв і спроб налякати всіх навколо. Окупанти добре розуміють: навіть маленька підтримка, навіть одне правильне рішення людини може змінити дуже багато.Саме тому вони намагаються створити атмосферу страху.Щоб люди мовчали.Щоб люди боялися.Щоб ніхто не смів навіть думати про спротив.Але чим більше таких випадків стає відомо, тим складніше приховати правду.Інформаційний тиск має силу. Коли про подібні історії говорять у медіа, у соціальних мережах, коли про них дізнаються міжнародні організації — стає очевидним: це не «суди». Це переслідування мирних людей за підтримку своєї держави.І це — воєнні злочини.Бо карати людей за допомогу законній владі — це грубе порушення міжнародного права і норм Женевських конвенцій. Жодні показові процеси не можуть приховати цього факту.Правда все одно виходить назовні.І кожна оприлюднена історія — це ще один доказ того, що страх, який насаджують окупанти, насправді є страхом перед людьми, які не зламалися.Бо навіть під тиском, навіть у найскладніших умовах знаходяться ті, хто пам’ятає: правда на боці України. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!

❗️Чому досі немає виплат дітям ВПО по 3000 грн на місяць? Хто блокує рішення?Вчора під час засідання Верховної Ради України співзасновники ГО «ВПО Україна» разом з колегами з міжфракційного депутатського об’єднання «ВПО України» вкотре звернулися до міністра фінансів Сергія Марченка.Саме через позицію Міністерства фінансів: ✅ досі не відновлені виплати 3000 грн на місяць дітям ВПО✅ затягується реалізація постанов і програм підтримки✅ родини УБД з тимчасово окупованих територій не можуть отримати сертифікати компенсації за житлоПри цьому кошти на ці програми вже закладені у державному бюджеті.Але замість виконання рішень парламенту звучать заяви про нібито «заможних переселенців», через що блокуються рішення, які мають підтримати сотні тисяч українських родин.Ми закликаємо всіх переселенців і небайдужих громадян:пишіть звернення до Міністерства фінансів України, залишайте коментарі у їхніх офіційних соцмережах та на сайті.Чим більше буде голосів — тим швидше держава почує людей.Ми продовжимо боротися за права внутрішньо переміщених осіб по всій Україні.🇺🇦 Слава Україні!

Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Є одна думка, яка завжди допомагає не опускати руки. Знаєте, наш мозок — дивна штука. Він не став би підкидати круті ідеї чи яскраві картинки майбутнього, якби в нас не було сил це зробити.Якщо ви можете щось уявити в деталях — це вже на 50% не фантазія, а ваш потенційний план. Все, що ми бачимо навколо (від звичайної виделки до космічних кораблів), колись було просто «картинкою в голові» такої ж людини, як ми.Тому просто дружня порада:Не кажи собі «це неможливо». Кажи «я поки не придумав, як це зробити». Це зовсім інший настрій, згодні?Дозволь собі сьогодні просто помріяти, без жодних «але». Хто знає, куди ця думка тебе приведе. Ніколи не буває у житті все добре чи все погано. Просто є час для радості та час для смутку. І те, й інше — важливо...Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!

Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю. А чи пам’ятаєте ви вірші Тараса Шевченка?Ті рядки, які колись учили в школі, читали напам’ять перед класом, іноді хвилюючись і збиваючись на словах. Ті слова, що здавалися тоді просто поезією з підручника.Але з роками вони звучать інакше.У них — правда про Україну, про свободу, про гідність і про любов до своєї землі. У них — сила слова, яка пережила століття і досі знаходить шлях до наших сердець.Чи читаєте ви ці вірші сьогодні?Чи відкриваєте «Кобзар» у тихі хвилини?Чи читаєте їх своїм дітям, щоб вони теж почули той голос, який говорить про Україну просто і щиро?Можливо, варто сьогодні згадати хоча б один рядок.Той, який залишився у пам’яті.Той, який колись торкнувся душі.Бо слова Шевченка — це не лише поезія.Це частина нашої пам’яті. Частина нашої сили. І частина нашої України.Щороку 9 березня українці по всьому світу святкують День народження Тараса Григоровича Шевченка – великого Кобзаря, видатного українського поета та художника. У свідомості кожного громадянина нашої держави Т.Г. Шевченко займає місце національного героя. Завдяки своєму життю та творчості великий митець надихав патріотів України до боротьби за правду, свободу та майбутнє нашої неньки України. В цей день урочисті заходи проводяться в кожному населеному пункті України та серед діаспори. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!

Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Шановні паняночки, вітаємо вас із Міжнародним жіночим днем.8 березня — це більше, ніж просто весняні квіти і теплі слова. Це день, коли варто згадати, що рівність, повага і можливості — це не подарунок і не привілей. Це право. Право, за яке жінки у світі боролися багато років.Це день історії.День сили.День змін.Сьогодні українські жінки знову доводять світові, що їхня сила — не лише у ніжності, а й у витримці, мужності й великій любові до життя.Жінки Токмацької громади переживають складні часи. Хтось живе далеко від рідного дому, хтось залишається у рідному місті, хтось щодня тримає на своїх плечах турботу про родину, дітей, близьких. Але попри всі труднощі ви зберігаєте головне — гідність, тепло серця і віру.Ви підтримуєте, надихаєте, бережете родини, допомагаєте іншим вистояти. І саме у цьому — велика сила жінки.Нехай у вашому житті буде більше світла, ніж тривог.Нехай поруч будуть люди, які цінують і поважають вас.Нехай серце зігріває любов, а душу — надія.Бажаємо вам міцного здоров’я, щирої любові, внутрішньої гармонії та щасливого життя під мирним небом.І нехай весна, яка приходить разом із цим днем, принесе всім нам довгоочікувані добрі зміни.Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!

Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Нас часто вчили бути сильними. Терпіти. Мовчати. Справлятися самостійно. Ніби справжня сила — це коли людина не показує втоми, не говорить про біль і не просить допомоги.Але життя, особливо під час війни, змінює ці уявлення.Просити про підтримку — це не слабкість.Це турбота про себе і тих, кого ви любите.Коли навколо стільки тривоги, коли новини щодня приносять нові випробування, коли серце стискається від переживань за рідних — людині природно потребувати тепла і слова підтримки.Іноді достатньо сказати: «Мені важко».Іноді — просто подзвонити комусь близькому.Іноді — дозволити собі не бути сильним цілу добу.Бо ми — не камінь. Ми люди.Війна вимагає від нас багато витримки. Але вона також вчить іншому — бути поруч одне з одним. Підставляти плече. Слухати. Ділитися теплом, коли його не вистачає.Коли людина просить про допомогу, вона не стає слабшою. Навпаки — вона береже себе від виснаження. Вона дає можливість іншим проявити турботу. Вона будує той невидимий міст між людьми, який допомагає вистояти у найважчі часи.Турбуватися про себе — це не егоїзм.Це спосіб зберегти сили, щоб дбати про тих, хто поруч.Під час війни це особливо важливо. Бо кожен із нас несе свій тягар. І коли ми ділимо його з кимось — він стає трохи легшим.Тому не бійтеся просити підтримки.Не соромтеся говорити про втому.Не закривайте серце від тих, хто готовий вас почути.Справжня сила — не у мовчанні.Справжня сила — у людяності.І саме вона допомагає нам вистояти. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!

Доброго весняного ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Прочитала: «як облаштувати свою оселю?»І всередині щось зламалося.Бо я нічого не облаштовую.Ми живемо в зйомній квартирі.І я досі не знаю, що таке — мати свій кут без страху.Я не вибираю колір стін.Я звикаю до чужого.Я не купую «на роки» — я думаю, чи поміститься це в наступну валізу.Бо я переселенка.Бо я біженка від війни.Бо мій дім залишився там, де тепер тривожно навіть у спогадах.Коли ти втрачаєш дім,ти втрачаєш не тільки дах.Ти втрачаєш відчуття ґрунту під ногами.Втрачаєш простір, у якому ти була собою.Втрачаєш частину свого минулого — без можливості забрати його з собою.І найважче — це не речі.Найважче — це відчуття тимчасовості.Ніби твоє життя тепер — на паузі.Ніби ти не живеш, а перечікуєш.А роки йдуть.І коли тобі майже 50, 55, 60, 65, 70, .....страшно починати все з нуля.Бо нуль у цьому віці — не романтика.Це втома. Це розгубленість. Це мовчазне питання: «А чи встигну ще?»Кажуть: дім там, де ти.Я намагаюся в це вірити.Але іноді так боляче хотіти простого —свого ключа.Своєї тиші.Своєї впевненості, що завтра тебе ніхто не попросить зібрати речі знову.І все ж я дихаю.І все ж я живу.Навіть якщо поки — не вдома.P.S. Іноді так хочеться просто зникнути. Вимкнути телефон, не чути нікого, не вирішувати нічого. Просто видихнути й побути в тиші.Але життя не ставиться на паузу — треба працювати, треба платити за оренду, за комунальні, і ще тягнути нашу квартиру, яка вже п’ятий рік стоїть без господарів.І ти ніби тримаєшся, бо мусиш. Бо відповідальність. Бо інакше — ніяк.Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!

Доброго ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Милі україночки! Милі токмачаночки! Будьте щасливими, коханими та успішними. Нехай ваша внутрішня сила завжди підтримує вас, а Всесвіт відповідає теплом. Бажаємо вам гармонії, здійснення мрій і мирного неба над головою! 25 лютого, у день народження незламної Лесі Українки, ми святкуємо День української жінки. Це свято про силу духу, мудрість, талант і відвагу тих, хто століттями оберігав нашу культуру і хто сьогодні боронить наше майбутнє. 25 лютого — День української жінки Це день сили і ніжності, мужності й любові.День тих, хто молиться за своїх дітей і вірить у майбутнє України.Українська жінка — це мама і донька, дружина і сестра…Сьогодні ми дякуємо кожній українці за її силу, віру і незламність. Дорогі українки! Дорогі токмачаночки!Щиро вітаємо вас з Днем української жінки! Нехай у ваших серцях завжди живе любов Нехай у домівках панує мир і затишок Нехай Бог береже вас і ваших рідних Будьте здорові, красиві і щасливі!Нехай здійснюються ваші мрії З Днем української жінки, дорогі українки! Ви найкращі! Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!

Доброго ранку вам, дорогі люди Токмацької громади — тим, хто лишився в окупації, і тим, хто був змушений виїхати, але не відірвався серцем від рідного краю.Добрий ранок, громадо.Навіть якщо цей ранок починається не з кави на власній кухні, не з виду на рідну вулицю і не з тиші, до якої ми звикли. Навіть якщо він приходить із сиреною, новинами або тривожними думками.Ми все одно кажемо: добрий.Бо ранок — це завжди про продовження. Про те, що ми вистояли ще одну ніч. Про те, що серця б’ються, діти усміхаються, а віра — жива.Ми розкидані по різних містах і країнах. Хтось прокидається у великому місті, хтось — у маленькій громаді, хтось — далеко за кордоном. Але між нами є невидима нитка. Вона міцніша за кілометри, сильніша за кордони, глибша за тимчасові обставини. Це наша спільна пам’ять, спільний біль і спільна надія.Ми разом — у словах підтримки.Ми разом — у молитвах.Ми разом — у щоденній праці й тихій впертості жити далі.Разом — це коли не дозволяємо один одному опускати руки.Разом — це коли навіть у чужому місті серце тягнеться до своїх.Разом — це коли не забуваємо, хто ми і звідки.Громада — це не будівлі й не таблички з назвами. Це люди. Це характер. Це взаємність. І поки ми тримаємося один за одного — нас неможливо роз’єднати.Добрий ранок, громадо.Хай сьогодні у кожного з нас буде хоч маленький промінь світла — у слові, у справі, у спогаді. І хай це світло множиться, переходячи від серця до серця.Ми вистоїмо.Ми дочекаємося.Ми повернемося.Бо ми разом. Єднаймося навколо нашої Токмацької громади. Разом – до перемоги.Нашим людям, які в окупації — витримки.Україна — це ми.Токмак — це Україна!