"...симпатія до героя, з яким ми вирушаємо у подорож, – єдина найважливіша складова, що робить нас співучасниками історії." – пише Блейк Снайдер у вступі до своєї книги "Врятуйте кицьку", і це перше, що я виділила красивим маркером кольору морської хвилі. Бо так резонує.Автор далі каже про одноіменний прийом "врятувати кицьку", що викликає ту саму симпатію і який класно давати десь на початку знайомства з персонажем, якщо хочемо прив'язати читача до нього. Це коли персонаж робить якусь хорошу дрібничку, іноді навіть попри образ стерва, крутелика чи бедбоя. Як врятувати кицьку. І воно дійсно працює! Помічала це в багатьох історіях, наприклад у того ж, господипрости, Крістофа в "Безночі". Зараз читаю "Всі ми лиходії" – і там також цього багацько.У себе також використовувала цей прийом, хоч і не знала, як воно називається. Першою "врятованою кицькою" Касі є Ранді, її служниця. Попри те, що головна персонажка "Променів" є доволі егоїстичною в певних моментах, часто вчиняє імпульсивно і, відверто кажучи, кепсько, саме оці "врятовані кицьки" протягом історії все ж змушують читачів симпатизувати їй.А книга Снайдера взагалі класна і дуже корисна, читаю і занотовую. Обожнюю книги по сценарній майстерності голівудської школи й не втомлюся повторювати, що нам треба їх більше в українському перекладі. То скарби.
Офіційно заявляю: у цій книзі кожен чоловічий персонаж мене бісив! Один – бо дозволяв собі занадто багато. Інший – катастрофічно мало 🤭 Але це спрацювало ідеально! «Промені Аласі» Аліси Корж 🌞Це фантастика, яку я взяла просто, щоб подивитись що там у першому розділі. Але вже через 20 сторінок ловила себе на думці, що вигаданий світ давно так міцно не тримав.Це пустельний сеттинг, отруєний смертельним нейротоксином. Світ жорсткого класового поділу: вищі та нижчі. ✨Вищі – ті самі «цивілізовані», які окупували іншу державу, бо їхню власну знищила отрута. Через уражену репродуктивну систему вони більше не можуть нормально народжувати. Тому, вирощують дітей у лабораторіях: обирають стать та модифікують тіло.А природне народження називають «бруднонародженням». І вирішують зачищати всіх, хто на нього зважився.✨Так, колоніалізм, контроль над тілом і поділ на класи тут не декорація, а фундамент світу.✨Головна героїня – Касі, «бруднонароджена», яку бере під опіку майбутній правитель. Але не чекайте від нього турботи чи тепла. Вона живе майже в ізоляції, про неї пліткують, а опікун ще й відправляє в академію, де її відверто зневажають. Бо попри протекцію – для однолітків вона все одно нижча, неправильна, чужа.✨І от що важливо:Касі не мріє захопити владу, не планує переворот і не грається в «обраність». Їй 17 і вона хоче лише одного: дізнатися правду про своє минуле і знайти брата. Саме ця приземлена, дуже людська мотивація робить її максимально живою.✨А ще я окремо кайфонула від того, як авторка працює з феміністичними сенсами. Світ тут буквально патріархальний, де жінка просто влаштовує прийоми і виховує дітей. Але! Тут є моменти, які вже закладені для розвитку в наступній частині. І відчуваю, там буде гаряче. А тепер коротко: ✨це янґедалт дилогія; ✨тут немає магії, зате є небезпечні істоти;✨тут мало кохання, але багато політичних інтриг; ✨вайби дарк академії, булінг та повстання. А ще тут прекрасні легенди про світ «Променів», де я зловила великодку на князя Олега🍞Не лякайтесь, що вона така цеглинка. Бо сюжет тут максимально динамічний. А фінал….просто хочеться одразу другу книжечку.
🌟 Чого нас і навчив фінал Дивних Див – так це тому, що неможливо створити фінал, який би задовільнив усіх. Особливо коли ти настільки масмаркетовий, а не нішевий. І це нормально.Глядачі, як і читачі, мають свої очікування/теорії/погляди, і потрапити одразу в усе просто неможливо. Даффери дуже старались (що аж занадто помітно, як на мене), але і в них не вийшло. Моїми головними вимогами до фіналу були а) логічність; б) відчуття певної сатисфакції. Обидві умови якось виконалися, тож, попри 1000 і 1 питання до логіки дій персонажів та роялів з кущів, для мене фінал цілком норм (хоча й було відчуття, ніби очі намазали варенням, так солодко). Особливо сподобався сюжетно отой хід у фіналі-фіналі-фіналі, із можливо альтернативною кінцівкою (також спроба загравання з очікуваннями глядачів, але мені зайшло).Власне, в "Променях Аласі" ми змінили фінал по тій самій причині – аби потрапити в очікування більшості. Бо фінал, який першопочатково придумала я, точно викликав би хвилю нерозуміння, хоч і був цілком логічним і реалістичним.Ох вже ці фінали 😔
😒 Перше одкровення 2026 року – я не розумію Драміону.Ба більше – воно мене на якомусь рівні навіть обурює. Я не можу усвідомити, як можна шиперити розумну, красиву, сміливу і чудову дівчину із брехливим, огидним, боягузливим і недалеким хлопцем. Копнула глибше і зрозуміла, що я взагалі не люблю enemies to lovers. От саме коли вони дійсно вороги, особливо якщо до цього любовний інтерес прям робив огидні речі – булив, підіймав руку, ображав, принижував, тощо. Для мене ніякі дії в подальшому не виправлять ситуацію, і все в мені буде обурюватись й опиратись розвитку стосунків. Бо це яскраво-криваво-червоний прапорець. Мені хочеться кричати на персонажів, надавати їм запотиличників. Переважно я просто закриваю книгу і не продовжую, бо в реальності з подібними людьми чиню так само - викреслюю їх зі свого життя. Можливо, бо я вже доросла тьотя і не вірю в I can fix him і в те, що люди змінюються.Від друзів до коханців – ок. Від суперників до коханців – давайте ще. Від неприязні до кохання – запросто. Проте я ніколи не визнаю шиперинг із булером чи морально огидним (не сірим, а саме огидним мені) персонажем. А у вас як із цим?
💫 Ну що ж, час підводити книжкові підсумки року 😊👉 Видала разом з чудовим видавництвом одну книгу і довела себе до нервового зриву коректури другу. Це здобуток не стільки цього року, скільки кількох попередніх, проте звучить солідно – то най буде.👉 Було багато "вперше". Перша презентація книги, перша участь у книжковому фестивалі, перший офлайн та онлайн книжкові клуби, перший літертурний конкурс. Поки все подобається!👉 Спробувала work-life balance. У підсумку пішла зі старої роботи, проте нову так і не знайшла. Буду чесною, не сильно-то й шукала. Поки на фрілансі комфортно, далі подивимось.👉 Читала трохи класних книжок, багато саме українського. З найкращого в 2025 розум каже, що "Кімнати Естер" Марії Олекси, а серце – що "Сніжний Ізюм" Аліни Дихман. Вірю обом, адже обидві книги чудові. Розчаруванням року став "Нашіптувач" Каріззі та "Помічниця лиходія" Ханни Ніколь Мерер. Першу не дочитала, другу дочитала, але геть не потрапило ані в очікування, ані в смаки. 👉 Зловила кризу і вигорання. Придумала й розробила план для наступної історії, проте досі не певна, що взагалі хочу писати і що варто продовжувати. Нехай це будуть проблеми мене в 2026.👉 Багато бетила, й дуже радію, коли воно дійсно комусь корисно. Особливо клас, коли ці історії потім бачать світ, тож дуже чекаю на 2026!👉 Познайомилася з величезною кількістю неймовірних людей, закохалася в українських авторів та авторок, знайшла комфортне середовище, де не страшно і приємно. Люди – це скарб❤️Якось так. Ніби й не багато, проте мені достатньо. 2026, please, be kind 🫂
🎧 Fun fact про другу книгу "Променів Аласі" і до чого тут обізянкиПід час редагування другої книги у мене сталася обсесія на гурт Arctic Monkeys, а саме на їхній альбом A.M., тож одна із сюжетних ліній буквально підігнана під нього. Ба більше – в книзі є багато великодок, від реплік, що довільно повторюють слова з пісень, до алюзій на ситуації, описані в піснях. Так-так, буде і I wanna be yours, і I want it all, і why'd you only call me when you high, і I don't know if you feel the same as I do, і, звісно ж, про nights, які mainly made for sayin' things that you can't say tomorrow day. Касі в другій книзі точно можна назвати "certified mindblower", а зробити їй snap out of it хочеться так багато разів, що якщо пити кожного разу, як виникає таке бажання, легко можна наклюкатись. Найдивніше те, що це не найулюбленіший альбом арктіків, проте він так ідеально ліг мені в настрій книги (й особливо одного з персонажів), що став неофіційним саундтреком. Чи то книга стала одою цьому альбому, не певна.Забавно й те, що оповідання, яким зараз граю на конкурсі, присвячене творчості іншого улюбленого гурту й називається буквально фразою однієї з їхніх пісень. Ось так, виходить, пишу від любові до музики.
🌲 Вчора традиційно передивлялась "Один вдома" й вкотре відмічала, наскільки ж там класний сторітелінг! По-перше, як на мене – то це класичний шлях героя. Є етап рутини, є вхід у пригоду, де на героя чекають неочікуваний союзник, антагоністи, випробування й багато всього, є перемога й повернення до звичного життя, проте вже інакшим, зміненим (Кевін навіть вже не боїться котельні!). Персонаж має чітку арку, свою брехню ("я хочу, аби всі вони зникли"), й поступово приходить до правди ("я хочу повернути сім'ю, якою б вона не була"). Все розвивається поступово, а тому, як круто розставлені гачки, можна позаздрити. Якщо прослідкувати, то всі артефакти, якими Кевін бореться із мокрими бандитами, згадуються ще на початку – пневматичний пістолет, пістолет із клеєм, тарантул. Таким чином вони не виникають out of the blue, все грає на сюжет і немає нічого зайвого. Другорядні персонажі – шикарні, мають яскраві особливості і запам'ятовуються. Другорядні лінії також пропрацьовані й завершені – шлях його мами додому, історія сусіда. Таким чином виходить ніби й проста, проте цілісна й багатошарова історія. А це, я вам скажу, найскладніше. Легко закрутити закручене, проте створити щось універсальне – оце вже задача із зірочкою.Певно, це і є однією з причин, чому вона вічна, і чому весь світ не втомлюється передивлятися її щороку ❄️
🖤"Необрана", Олена Шпигоцька, ВіхолаОдразу можу сказати – із цією книгою в мене стався гіперфікс і вона трапилася мені в момент, коли конче треба було втекти від реальності. Що вона і забезпечила. З "Необраною" я чистила зуби, не спала до третьої ночі і просто читала. Не бо треба дочитати, а бо цікаво. Зараз подібний досвід для мене рідкість, тож широ дякую авторці. Це янґадалт із типово підлітковими проблемами: як зрозуміти себе і чого ти хочеш, булінг, дружба, перше кохання, перші дорослі помилки, проблеми з батьками, тощо. І він дуже навіть зимовий, бо кульмінація відбувається буквально на Новий Рік, тож саме час братися за неї.Софії 15, вона вчиться в 10 класі у Франику й по вуха закохана в керівника гуртка журналістики – старшокласника Еріка. Власне, аби вразити Еріка, Софія лізе на дах багатоповерхівки задля фото для статті, проте зустрічає дивного хлопця і... падає з даху. Після цього для неї відкривається цілий інший світ, де серед людей живуть нещастимці (монстри, що харчуються негативними емоціями) і мисливці на них. Далі все закручується спіраллю подій і ситуацій. 💫 Що мені точно сподобалося💜 Персонажі. Софія іноді бісяча, місцями егоїстична, місцями мудра і чуйна, ревнива, розбалувана, десь зла і ненавмисно жорстока, десь добра і лагідна. Але усюди вперта і пре, як танк. Вона різна, емоційна, вчиняє купу просто неймовірно безґлуздих речей, проте все це робить її живою. Тут збережено головне для мене правило янґадалта – персонаж має рости через помилки, покарання за них й усвідомлення їх. Саме за це я люблю цей жанр, і тут це яскраво продемонтровано. Влад краш і повністю мій типаж (якщо дозволите дорослій тьоті казати так про підлітка) – мовчазний, розумний і з подвійним дном, де треба ще докопатися до "м'якоті". Інші персонажі також яскраві і живі, я легко уявляла їх собі.💜Пейсінг. Можливо, комусь здалось би повільно, але мені було чудово. Тут є багато милих сцен із розмовами, чаюванням, посиденьками біля під'їзду чи за чашкою кави – і я з радістю поринала у цю чужу рутину.💜Сама ідея. Вона не нова (монстри серед людей, мисливці на них), проте тут Франик, наші реалії – і це додає родзинки.💜 Любовна лінія. Вона дуже підліткова і мила, ну я просто милувалась. Прям дуже.💜 Текст. Він чудовий, мені сподобалась мова авторки. Легко читається, має прекрасний ритм, просто ллється зі сторінок. Одне задоволення.🌟Що я б трохи змінила (тут закрию під спойлери)💜 Фінальний бій. Він мені здався трохи розтягнутим і перемежованим із кульмінацією любовної лінії, що видалось трохи недоречним, бо у цих подій різний ритм ніби має бути. Але я все одно кусала нігті, бо переживала і за те, і за те.💜 Мені б хотілося арку стосунків з батьками якось все ж закрити. Можливо, примирення з мамою, чи аби мама щось усвідомила й принаймні спробувала поговорити. Може, це буде далі.💜Трохи не вистачало антагоніста. Він тут був, але хотілося б дати йому більше сили/ваги. Можливо, бо це перша книга циклу, подивимось.Я точно буду радити її тим, хто полюбляє якісний комфортний янґадалт і так само як і я, хоче іноді втекти в підліткові проблеми, а не оце все. І якщо ви боїтесь, що це перша книга циклу – не бійтесь. Як на мене, вона цілком може сприйматися окремо, фінал тут доволі закритий (але з гаком на можливе продовження). Беріть, хороше💜#почитати
💫 Шановна спільното!Мене сильно-сильно попросили допомогти з черговим збором для 28ombr імені Лицарів Зимового Походу на старлінки третього покоління та старлінки міні для забезпечення відеострімінгових трансляцій безпілотних розрахунків та для встановлення стабільного супутникового звʼязку на НРК. (НРК - наземні роботизовані комплекси. Автономні системи озброєння, які заміняють людину в умовах бою).Знаю, що Різдво і джингл белз, та дуже хочеться відправити хлопцям і дівчатам допомогу вже у цьому році. Між донатами, кратними 150 грн, розіграю комплект з трьох!!! книг: 💫 "Як любили і вмирали" від Уроборос (від серця відриваю, смачна донбаська проза)💫 "Первісне зло" з підписом чудової пані укладачки Серафіми Білої💫 "Жовтолика" Ребекки Кван (про страх і ненависть в книжковій сфері)Тож не забувайте вказувати в коментарях контактні дані, якщо донатите не з моно.Моя мета: 12 000 грнСпільна мета: 480 000 грнБанка осьо тут: https://send.monobank.ua/jar/7YmJ7QSwNVБуду вдячна за донати і репости🫂🫶Нехай ворог ☠️, а ви бережіть себе!
🤦♀️ Чим автору корисні негативні відгуки?Минулого місяця писала пост про те, чому автору не варто звертати увагу на негативні відгуки, а більше сфокусуватися на тих людях, кому книга сподобалась. Тоді мені справедливо прилетіло від пані Юлі Кубай, яка вказала, що негативні відгуки можуть іноді бути корисними. Зазначу, що я говорю про критичну масу конструктивних негативних відгуків, не про один-два "книга фуфло" чи "мені не сподобалось". 👉 То про що вони можуть сигналізувати автору (на мою думку)? 🔴 Дійсно є проблеми із книгою – сюжетом, логікою чи персонажами. Якщо критичний відсоток читачів зазначають, що, наприклад, персонажі поводилися нелогічно чи "всередині стало нудно", то, з великою долею вирогідності, так воно і є. Але тут варто зазначити, що "логічно" і "нудно" у кожного своє. Дивимося на повторюваність. Якщо огріхи цілком конкретні (скаче час оповіді, тощо) – це помітять і про це скажуть. Що з цим робити? Вже нічого, тільки вчитися далі й наступного разу брати більше часу на покращення канви історії, темпоритму та логічності дій/персонажів із бетами, менторами, структурними редакторами.🔴Проблеми із якістю тексту, редактурою чи коректурою. Це може бути сигналом прискіпливіше дивитися на текст, а також змінити редактора, коректора чи видавництво в майбутньому. Бо на книзі стоїть ваше ім'я.🔴Ви чи видавництво промазали з цільовою. Промазати можна обкладинкою (привіт, Локвуд від абаби), анотацією, жанром, таргетом, позіціонуванням, вибором блогерів/інфлюенсерів для промо, тощо. Коротко кажучи, книга не потрапляє в очікування від неї, і це прямий сигнал, що стратегію чи позіціонування треба змінювати.Все це аж ніяк не спростовує того, що писала у попередньому пості. В будь-якому разі не варто йти і з піною у рота комусь щось доводити. Беремо корисне, робимо висновки, некорисне відкидаємо. Знову повторюся – в цьому є сенс, якщо критична маса відгуків говорить про одне і те саме. Негатив закаляє, а всім подобатись неможливо 🤷
TGLIST.COM.UA
