"...симпатія до героя, з яким ми вирушаємо у подорож, – єдина найважливіша складова, що робить нас співучасниками історії." – пише Блейк Снайдер у вступі до своєї книги "Врятуйте кицьку", і це перше, що я виділила красивим маркером кольору морської хвилі. Бо так резонує.Автор далі каже про одноіменний прийом "врятувати кицьку", що викликає ту саму симпатію і який класно давати десь на початку знайомства з персонажем, якщо хочемо прив'язати читача до нього. Це коли персонаж робить якусь хорошу дрібничку, іноді навіть попри образ стерва, крутелика чи бедбоя. Як врятувати кицьку. І воно дійсно працює! Помічала це в багатьох історіях, наприклад у того ж, господипрости, Крістофа в "Безночі". Зараз читаю "Всі ми лиходії" – і там також цього багацько.У себе також використовувала цей прийом, хоч і не знала, як воно називається. Першою "врятованою кицькою" Касі є Ранді, її служниця. Попри те, що головна персонажка "Променів" є доволі егоїстичною в певних моментах, часто вчиняє імпульсивно і, відверто кажучи, кепсько, саме оці "врятовані кицьки" протягом історії все ж змушують читачів симпатизувати їй.А книга Снайдера взагалі класна і дуже корисна, читаю і занотовую. Обожнюю книги по сценарній майстерності голівудської школи й не втомлюся повторювати, що нам треба їх більше в українському перекладі. То скарби.