💁♀️ Інколи під час написання я розумію, навіщо мені структурно той чи інший епізод, але взагалі не уявляю, що там будеЗнаю, що на початку першого акту в експозиції мені треба показати, що головна персонажка – махрова брехуха. Не розказати, а саме показати, бо це важлива її особливість, яка запускає події. Щоби в потрібний момент це не виглядало out of the blue, я маю ненав'язливо прокинути це раніше в кількох епізодах. До прикладу, в поепізоднику в мене є "сцена Тати з Женею, де Тата бреше". Я не знаю, якою саме вона має бути і про що Тата має брехати, але знаю, що в цьому моменті вона має збрехати. Далі починається "гра у фігурки", де подумки розміщую персонажів у різні сетинги і прикидаю варіанти, як може виглядати сцена, про що вони говорять і що Тата може, власне, збрехати. Паралельно думаю, що ще можна у ній дати – розкрити інших персонажів, показати стосунки, розвернути якусь тему... Виграє комбінація, що виконує найбільше функцій і виглядає найбільш органічно. Ніби пазл стає на місце.Сьогодні врешті завершила другий епізодик "Гомункула". Іде дууууже повільно, але це вже щось 🤞
👄 Дочитала "Поховай наші кості в опівнічній землі" Вікторії Шваб – і трохи під враженням. По-перше, це дуже красивий текст. По-друге, я в захваті від перекладу і наскільки він поважає саму історію (перекладачку я впізнаю по тексту, вона ж перекладала дилогію "Чудовиська Істини" Шваб, й оце "заки" замість "коли" я запам'ятала надовго). Історія тягуча й повільна. Зі мною ледь не стався "ефект Шваб", але я читала на клуб і дочитала. Не шкодую, взагалі, хоч мене й добряче тригернуло під самий кінець.Я завжди рілейтилася зі Шваб, бо люблю її тексти, але потім прочитала в подяках ось це:"Зізнаюся: я забуваю. [...] Мене так страхає масштаб завдання, що, коли вдається пережити творення книги, перенесення з мозку на папір, я починаю подумки все стирати. Переглядаю спогади про цей процес, згладжуючи сліди. Насправді це вкрай незручно. Упевнена: мій мозок так робить, щоб я могла почати все спочатку. На жаль, це також означає, що кожного разу я переконую себе, що я так мучилася вперше і востаннє, а коли закінчую роботу над романом, майже забуваю про цей досвід."
Таааак, Вікторіє! Воно саме так, і Шваб влучно описала це, бо вона, певно, так само, як і я, ПРОЖИВАЄ свої тексти, ВИМУЧУЄ їх. Це відчутно і, можливо, саме тому вони так мені подобаються. І це не про втому чи складність, про інше. Я знаю, є письменники й письменниці, яким писати – суцільний кайф і задоволення, та не мені. Для мене письмо – завжди ніби болісне виривання із себе чогось й одночасно неможливість не зробити цього, навіть якщо опісля залишаєшся спустошеною посудиною. Творчий акт мазохізму. І кожного разу кажеш собі, що тобі це не треба, що це було востаннє. А потім ніби забуваєш і починаєш спочатку.А історія чудова. Про кохання, життя, смерть, помсту, одержимість, провину і біль. І, звісно ж, про хтивих вампірок 👄P.S. нічого не знаю, хто б там що не казав, а обкладинка чудово пасує історії!
Друзі, це збір мого братика - людини, яка стала одним з прообразів Марка у "Сніжному Ізюмі". Людини, яка вивозила сотні людей з Північної Салтівки під обстрілами.Буду вдячна за будь-який донат чи репост ⬇️Вітаю, друзі. Починаю новий збір на 25 аптечок. 10 з них заберу по дуже крутій ціні, 15 - трошки дорожче, але суттєво менше ринкової вартості. Наш постійний постачальник зробив дуже круту знижку, тому треба встигнути їх забрати. 100к, які допоможуть морпіхам Сергія Клочко з клубу Ріттер, розвідникам Паші Спиці з клубу Шарухань, та іншим рольовикам, фехтувальникам мати трошки більше впевненості на полі бою. Дякую! 100к починаються… зараз.Реквізити:Приват: 5169360001419872Моно: 5358380883850003Банка: https://send.monobank.ua/jar/5GyTFLNzpD Tether (USDT TRC20): TEPh3Jy9dEFMQJQpQB1w7mQ2NtsJSfGh7STether (USDT ERC20): 0xa9e23Fd8aa8EDBF39E6a1E33BEF10131e51f99B4Ethereum (ETH): 0xa9e23Fd8aa8EDBF39E6a1E33BEF10131e51f99B4Whitebit codes: yes!SWIFT: USD or EUR (В приват)Paypal:
[email protected]
😒 На днях записала відео про піратство – і цим відкрила портал у пекло. Бо, на жаль, воно залетіло в тіктоці. У коментарі прийшли палкі захисники піратки зі своїми аргументами. Увага, аргументи:👉👉👉 Видавці буквально "не залишили вибору" і самі "провокують" піратів красти, бо не роблять електронки. І не просто електронки, а саме на кіндл, бо, цитата "Я читаю на кіндлі, як думаєте, я танцюватиму з бубном щоб читати легально чи мені простіше зайти в тг?". От вже ці видавці-провокатори, це вони винні у піратстві.Як на мене, це віктімблеймінг чистої води, як і з закороткими спідницями. Основний мій тейк – неможливість отримати те, що ти хочеш, не дорівнює зеленому світлу на крадіжку. Проте горе-захисники настільки певні у власній правді, що не чують аргументів й аж кидаються образами, називаючи моє відео "жалюгідним ниттям автора" і приплітаючи для чогось бібліотеки. Бо, бач, бібліотеки також "пірати" раптом.І мені так цікаво стало проаналізувати цю вперту потребу у виправданні власних гнучких моральних принципів, що я згадала чудову книгу Чалдіні "Психологія впливу", яку читала колись як маркетолог. Там автор дуже доступно розповідає, що чіплятися навіть за хибні упередження, а особливо захищати власний вибір – частина людської природи. Тобто, ці люди вже зробили вибір піратити, і тепер вони будуть мацаками триматися за всі можливі химерні аргументи, аби виправдати його в першу чергу перед собою і довести собі, що їхній вибір – правильний. Бо вони просто НЕ МОЖУТЬ визнати, що не праві.Насправді ми робимо так постійно, і це класно обігрувати у книгах, бо може зробити персонажів більш живими і зрозумілими. Наприклад, моя персонажка частенько цим грішить. В других "Променях" Уна, моя розумна дівчинка, яка завжди бачить більше, вказує на це Касії в одному з моментів, де та займається саме подібним:Уна хихоче, і дзвінкий звук її сміху лине галявиною.— Що? — питаю.— Милуюсь, як ти вперто раціоналізуєш і виправдовуєш власні страхи. Знову.
Книга Чалдіні, до речі, дуже цікава і легально є українською в електронному та паперовому форматах. А піратити погано. Без "але" і "хіба".
✨ За березень начитала чотири книги, що для мене є космічним результатом. Далі буде значно менше, бо або читаєш, або пишеш. Хотілося б нарешті почати писати. Спробую компактно викласти свої враження:🪐"Пам'ять під назвою імперія" Аркаді Мартін, (Vivat, переклав Олександр Ніцу)Класнюча політично-філософська наукова фантастика (космоопера?), що рефлексує над поняттям імперіалізму і має детективну лінію. Це не відперсонажна історія, хоча персонажі мені сподобалися. Оповідь сухенька і не сильно емоційна, проте пасує тексту. Неймовірно класна пропрацьовка сетингу, від культурних особливостей до мовних нюансів, цікава інтрига. Авторка є історикинею, містобудівницею й дослідницею історії Візантії та Вірменії. Останні стали прототипами Тейскалаану та Лселу. Премії Г'юго, Небула, все у цієї книги є.З поганого – текст місцями не просто поганий, а сильно поганий. Він не вичитаний, деякі речення не мають сенсу чи просто смішні. Що сумно, бо книга дуже добра. Сильно розчарована тут Віватом і сподіваюся в додруках вони щось змінять. Читала в Лібраріусі.💮"Дім Голлоу" Крістал Сазерленд (Vivat, переклад Тетяни Іванової)Моторошна готична казка з чудово-гидкими описами краси розкладу. Відгук ось тут.🧟♂️"Дерева" Персиваль Еверетт (Фабула, переклала Іларія Шевченко)Випадково і швидко прочитала її, поки була в Києві, бо насправді вона малесенька. Не знаю, що сказати, окрім того, що я в захваті. Це було по-чорному смішно, гидко, метафорично, саркастично, гостро і з крутими діалогами. Треш-горор-детектив про расизм, сповнений стьобу на Америку й американців. Коли виросту, хочу писати як Еверетт.🏡"Єдина вціліла" Райлі Сейґер (ВСЛ, переклала Катерина Балашова)Пу-пу-пу... Це третя книга автора, і в кожній мені подобається початок-інтрига і сильно не подобається фінал. У "Востаннє, коли я збрехала" все зіпсував епілог, який можна було не робити. В "Останніх дівчатах" все зіпсували роялі з кущів у фіналі, бо я не вірила в мотивацію антагоніста. В "Єдиній вцілілій" все ще гірше й буквально можна вчитися, як НЕ робити розв'язку трилера. До 60% йшло прикольно, атмосферно і цікаво (окрім проблем із часом оповіді), а коли все почало розкручуватись й нарешті розкриватися, то я просто не встигала викочувати закочені очі. Останній плоттвіст мене добив. Певно, більше на цього автора я не поведуся, бо сильно зла. Скоріш не раджу, хоча сама ідея цілком перспективна.Ось такий був місяць. Що цікавого начитали?#почитати
😒 Чому корисно накладати фабулу на сюжетну структуруВчора закінчила фабулу "Гомункула". Історія склалась, тож я одразу побігла переносити то все епізодами у супертабличку зі схемою. Спочатку йшло добре, а потім я зависла, бо не могла знайти спонукальний інцидент. Його просто не було 🤦♀️Варіантів ніби багато, подій також. Але все не те. Адже спонукальний інцидент: 🔸має бути зовнішньою подією, що не залежить від персонажа🔸має статися десь посередині першого акту🔸має створювати невідкладну проблему для протагоніста, виводити звичайне життя з рівноваги й ділити його на "до" і "після"🔸ставить перед протагоністом питання для другого акту.Шукала, крутила, аж доки не зрозуміла, що він у мене є, але стається ДО початку історії. Тобто, буквально з нього все починається. Не порядок. Вирішила переставити деякі сцени й додати ще хоча б 5-10% на початку, аби розтягнути експозицію і поставити спонукальний інцидент на своє законне місце. Якщо подивитися на все в масштабі – стає значно краще. Добре, що побачила зараз, це зекономило мені купу часу на редактурі 💫 #процес
😉 Як працюю над новою історією під кодовою назвою Гомункул🔸Усе почалося з ідеї, і тут я чітко можу прослідкувати вплив прочитання Мони Авад, а також перегляд фільму "Ліза Франкенштайн". Якийсь час вона маринувалася, потім я сіла й записала її в спеціальний "Блокнот з ідеями", що означає визнання потенціалу ідеї. 🔸Далі я написала перший пробний епізодик. Я з тих, кому треба помацати історію, персонажів, покрутити їхні характери й реакції, визначити кут оповіді, оповідача, стилістику й все інше на практиці. Відклала. Думала. Дивилась на нього. Ніби можна працювати.🔸Наступний крок – написати фабулу, тобто хронологічно розкласти ті події та сцени, які я вже знаю. Роблю це в табі гугл доку. Це такий собі план історії. Так як у мене все лінійно - воно +- відповідає сюжету. На цьому ж етапі продумую якісь моментики по логіці фантелементів (що, як і звідки, на чому базується).🔸Наступне – накладаю фабулу на сюжетну структуру. У мене є заготовка в Canva Board (на скріні), де з одного боку структура Блейка Снайдера, з іншої – триактна. Тут дивлюся, як воно працює, де чого не вистачає, де треба трохи потягнути, де урізати. Далі прописую основні арки: персонажів, стосунків (дружби, родинних, романтичних, тощо) і також накладаю їх на структуру де треба у вигляді епізодів (наприклад, якщо мені треба, аби подруги посварились, я продумую ряд епізодів, які їх до цього підводять. Якщо мені треба, аби персонажка змінилась – прописую ряд епізодів, які підводять її до цих змін).Отримую готовий поепізодник, з яким вже можна працювати. Далі справа за дрібним – сісти й написати 🤦♀️
🧐 Заборгувала трохи відгуків на класні книжки. Почну з кінця. Вчора дочитала "Дім Голлоу" Крістал Сазерленд (Vivat, переклад Тетяни Іванової) – і давно в мене не було такого потрапляння саме у мій смак.👉 Це сучасна моторошна казка з елементами баді-горору, трилеру та мітологічними мотивами. Останнє подано під цікавим кутом. Маємо трьох сестер: Айріс, Віві та Ґрей. Десять років тому втрапили в дивну подію, яка змінила їхні життя. Вони володіють неймовірною вродою, дивним сильним зв'язком і певними надприродними здібностями. Старша сестра зникає, і щоби знайти її, Айріс та Віві мусять розкрити загадки Ґрей та з'ясувати, що ж насправді сталося з ними 10 років тому. Розказати більше важко, бо спойлери. Але мені дуже сподобався сюжет і робота авторки над його структурою. Видно, що історія переписувалась і шліфувалась доволі ретельно. Чи знайшла я, до чого докопатись? Так. Чи помічала я мінорні неточності чи випадіння з першої особи? Так. Чи завадило мені це поставити книгу в особистий топ року? Абсолютно ні.🙏 Що сильно сподобалось▫️Мова авторки і як вона створює словами оцю моторошно-тривожну атмосферу феєрії занепаду, вогкості, розкладу, гару і гниття. Вся книга просякнута цим, гидотно й прекрасно водночас. Тут дійсно гидко, тож якщо сильно чутливі – зважайте, обкладинка трохи оманливо-красива. Текст взагалі хороший і переклад-редактура також.▫️Щільність сюжету. Тут немає зайвого, все класно підігнано, динамічно, проте з витриманою ритмікою. Як я люблю. Я відпочивала й одночасно не могла відірватись, воно все так класно накручувалось і накалялось. Це важко, це багато роботи, я це знаю.▫️Тема сестринського зв'язку. Дуже близька мені й тригерна, болюча. Загалом, багато сюжетних поворотів я вгадала, але від цього було не менш цікаво. Сподобалась арка головної персонажки, коли вона розкрила правду. Коротше, тут без спойлерів ніяк, але мені дуже сподобалось, куди воно зайшло. Єдине що – я б хотіла у фіналі більш складний моральний вибір, більше кармічності, але то вже мої проблеми. Чимось нагадало "Диких дівчат" Рорі Павер вайбами, але ця сподобалася навіть більше. Я щиро прокайфувала, бо тут зібране все що я люблю 👼#почитати
За вихідні написала перші 1500 слів до нової історії."Ой, і що тут такого?", подумає хтось. Але для мене це дійсно big deal, бо довгий час я знаходилася в стані певної кризи, де металася від "ніколи більше не буду писати" до "я маю терміново щось писати бо всі пишуть а я ні". Які інсайти зловила, вперше сідаючи писати за, певне, роки три:🔸 редагувати я люблю значно більше ніж писати. Писати – це довго. Редагувати також довго, але там ти значно швидше бачиш результат, текст стає кращим.🔸писати історію не у вигаданому світі – кайф. Дуже сумувала за цим. Звісно, ніхто не відкидає химерності чи магічного реалізму.🔸тема підлітків зі мною навіки. Сильно люблю.🔸перемкнутися з першої на третю поки важко. Мені не вистачає зближення, зануренності в персонажку. 🔸перемкнутися з теперішнього на минулий час також важко. Куди ви діваєте всі ті "був,була, були, було"? Як же вони бісять!🔸деякі історії плануються на етапі ідеї, а деякі треба почати писати, пощупали канву оповіді, перш ніж огорнути їх в план чи поепізодник. Ця історія з других, її спочатку треба відчути. Я знаю початок, тож пишу. Далі сяду за планування.Власне, ось перший абзац. Маю робочу назву і тестові імена персонажів. Далі будемо дивитись😉Тата торкнулася закривавленого тампона, що стирчав з її лівої ніздрі, та одразу ж відсахнула руку. Відчуття були такі, ніби хтось встромив їй до носа вказівного пальця. Раніше вона бачила подібне тільки в кіно, де хлопці чистили одне одному морди, переважно під час спортивних змагань чи чогось подібного, а потім їм засовували в ніздрі тампони. Тата ж програла двобій із дверима кабінету праці. Вона не відчувала себе героїнею кіно. Хіба що якогось притрушеного.
🤦♀️ Є письменницька проблема, про яку рідко кажуть, а саме "страх другої книги". У цю яму я і впала й не знала, як звідти виборсатись. Мені ніби й хочеться писати. Я навіть маю класну ідею – глобальну, сенсову, складну. Маю розписаний поепізодник, карти персонажів, майндмапу з прописаними деталями світу... Маю все, аби почати писати. Але не починаю. Бо мені страшно. "Промені" забрали в мене дуже багато сил, емоційно вичавили мене, і мені банально страшно знову ступати у цю подорож, яка може знову затягнутись на кілька років. Я не певна, що витягну це, бо я емоційна письменниця, і просто зараз не маю достатньо сил, аби починати щось настільки глобальне, емоційне й масштабне.💫 Що із цим робити? Я вирішила дозволити собі відкласти велику складну ідею (яка в мене в голові вже стала моїм Опус Магнумом!) і піти у щось простеньке й фанове. Без складних світобудов. Без глобальних сенсів і трагічності. Придумала історію, яка має стати міксом "Зайчика" Авад, "Скота Пілігріма проти усіх" та "The end of the f***ing world". Чорна комедія про підлітків з фантастичним елементом, трохи базована на власних шкільних роках. І мене трохи попустило, бо за неї я братися не БОЮСЬ. Do you hear me? I'm not afraid anymore!Власне, аж дихати стало легше🙄
TGLIST.COM.UA
