щоденник Ів📚🛋️

Андріана Тріджіані«Дружина Шевця» ⛰️🕊️5/5⭐️ Я ще під час читання розуміла, кому ця книжка не сподобається.Тим, хто не любить повільне горіння.Тим, кому треба все і одразу.Тим, хто не вміє чекати.Тим, хто не пробачить чоловікові кілька років бездіяльності(?)/юнацтва.І кілька обіцянок, даних на емоціях у молодості.А мені це все видалося дуже життєвим.Дуже реальним.Дуже по-людськи.Не в сенсі «ідеально людяним», а в сенсі помилок, вчинків, нездійснених обіцянок. Таких, які притаманні людям, що проживають своє життя вперше і помиляються.Мені сподобалося, що ті, кому ці обіцянки були дані й не виконані, вміли це прощати. І попри страх, попри невпевненість у завтрашньому дні, все одно довіряли й віддавалися почуттям. Навіть тоді, коли поряд був, здавалось би, кращий вибір, але в якому ти був менш впевнений.Цю книжку я читала довго.І попри всі складнощі, які в ній описуються, вона була для мене затишною. Можливо, тому що з дитинства люблю історії, де люди починають своє життя з нуля, попри труднощі доходять якихось своїх висот. Не «стати найбагатшим у світі» чи «найвідомішим серед знаті», а просто досягти чогось у своїй справі. У тому, що вони люблять. Через працю.Хоча зізнаюся: подекуди здавалося, що в цій книжці персонажам багато що давалося надто легко. Важкі періоди їхнього життя були описані коротко: війна, заробітки, робота батька головної героїні, її перебування в будинку, де її тримали ні за що і ні за кого.Але якщо подумати, то, можливо, саме завдяки цій делікатності книжка і вийшла такою затишною. Такою, що не сильно тригерить особливо в наш воєнний час.І ще тут багато того, що я люблю.Описів.Деталей.Життя в Італії, в горах, в Альпах.Життя в монастирі.Потім еміграція до Америки: цілі квартали, цілі сім’ї з різних країн, їхні свята, гості, столи, релігійні традиції. Я дуже люблю такі речі, бо відчуваю, ніби знайомлюся з країною і народом, навіть не побувавши там.Я вкотре ловлю себе на тому, що мене не лякають описи і відсутність діалогів. У цій книжці діалогів небагато, вони не довгі, але кожен важливий. Не просто «для галочки», а такий, що дозволяє подивитися на персонажа з іншого боку, зрозуміти його трохи глибше.Також мені сподобалося, як персонажі росли. Вони переглядали свої погляди, десь залишалися твердими у своїх принципах, десь помилялися. Були моменти, які викликали в мене обурення й сильні емоції, але згодом це все спокійно пояснювалося. І мені дуже гріло душу, що герої вміли переосмислювати свої вчинки, просити вибачення і говорити про це одразу, а не тягнути образу тижнями.Як писала раніше, дочитувала я «Дружину шевця» в кавʼярні і попереджаю: не робіть так. Останні 30–50 сторінок історії постійно змушуватимуть вас плакати і від болю, і від щастя…Завдяки цій книжці я зрозуміла, що люблю не лише болючі кінцівки, а й ті, що наповнені очікуванням і радістю. Є персонажі, які заслуговують на щастя попри мою любов до драми й сліз. І, прочитавши історію Енци та Чіро, ви зрозумієте, про що я.Оцінила на 5/5 та 10/10⭐️ попри те, що читала довго, але ця історія, як добре витримане вино - з кожною сторінкою ставала лиш кращою⛰️

Мої, якісь грандіозні, плани на січень, сподіваюся вийде все прочитати🤞🏻«Саме час знову запалити зірки»✅ я б одразу взяла наступну книжку авторки - «хороше життя», але треба залишити на потім…відголоски з дитинства? Трохи є😄 просто всл раз в півтора роки видає книжки авторки, тому не хочеться одразу все читати☺️«Короткі миті важливості» книжка про будні анестезіолога та про працівників районної лікарні. Книжку надіслало видавництво «Віхола», а автор сам є анестезіологм. Хороша можливість виконувати обіцянку читати більше української літератури.«Ну хто так робить?!» планувала читати раніше, але не хотіла через силу, зараз багато варюся в темі розвитку та навчання дитини, тому пора. Це ще й теж український автор і моя перша книжка від видавництва стретович.«Інститут убивці» читаю на клуб до подруги Нати, який відбудеться 24 січня💜Перша частина була цікавою, не дивлячись на те, що це підлітковий детектив, ось і продовження не забарилося😌«Дружина шевця» ця історія зацікавила мене одразу, а після прочитання анотації я вирішила, що беру її на клуб у січні, отже, проведу його 18 січня в книгарні «Герої», запис через сторінку книгарні.Якраз сьогодні почну її читати🕊️«Бувальщини містечка на річці Хулань» купляти купую, але не читаю книжки про азійську культуру, пора це виправити. А ще зʼявилася нова бажанка від видавництва Сафран, тому це підштовхує швидше прочитати бувальщини🎴А ви складаєте плани на місяць? У мене це виходить хаотично, якийсь місяць складаю, якийсь ні, але завдяки великій кількості клубів мінімум в 2-3 книжках на місяць я точно впевнена📚

🐱Найкраще прочитане за рік🐱Не планувала робити це так, але хоч згуртую свої думки.🩹1 трилогія Бакмана вразила мене в саме серце і хоч «Переможці» я оцінила на 4, та усю трилогію оцінюю на 5/5⭐️‼️2 «Що знають мої кістки» відкрила щось нове як для мене так і в мені. Не вдалося продовжити читати книжки по психології в 2025, сподіваюся вийде в 2026.🐼3 «Пісня, що зупиняє ріки» - ця історія не для всіх, але завдяки їй в мені вже довгий час жевріє прихильність до азійської культури та літератури🍥👁4 «Три любові» книжка, яка буде дратувати, але те що в ній описується актуальне досі, на жаль. Якщо не боїтеся класики - обовʼязково читати.☁️5 «якою я була» після того як прочитала «якою я стала» я засумнівалася в «хорошості» першої частини, тому читати «якою я була» треба, там важливі теми плюс краще допомагає зрозуміти людей, які пережили травму. А от «якою я стала»…зробіть вигляд, що її не існувало😄🌷6 «остання оповідка квіткової нареченої» неймовірної краси книжка, як і ззовні, так і в середині. Загадковість передана в кожній деталі оформлення і навіть текст говорить: «читай далі, бо моя таємниця тебе не відпустить». Відкриття року⭐️📞7 «моя темна Ванесса»…ох, чи варто тут щось говорити? Не знаю, але читати я б радила не усім. Для мене 5/5⭐️🎀8 «прокляття справжнього кохання» - якось вже так вийшло, що я геть забула сюжет цієї трилогії, але я знаю, що я її люблю і що я з полегшенням плакала над кінцівкою. Хто любить казку для дорослих - раджу🍎💔9 «гніздо» ну куди я без деструктивщини, абюзу та складних життєвих обставин? Нікуди. Книжка важлива до прочитання кожному, і тому хто знаходиться/знаходився в абюзивних та співзалежних стосунках, і тим, хто ні, бо в них можуть бути ваші близькі, а книжка показує ту сторону, після якої розумієш, що піти з таких стосунків не просто, але можливо. 🍨10 «ненавиджу тебе кохати» просто книжка авторки, з історіями якої я зазвичай добре відпочиваю, а тут ще й уявляла в ролі головних героїнь Мередіт, Ізі та Крістіну з «Анатомії Грей», ну 100% мееетч🥰💭11 завдяки «я, яка ніколи не знала чоловіків» мій читацький рік завершувався так, як я люблю - і сльозах і з книжкою+антиутопія+є над чим задуматися. Що казати, ми клуб по ній зробили😎🛍12 «невеличка драма» доводить, що раціональність (?) і почуття знищують один одного. Історія в якій важко вибрати улюбленого персонажа, бо кожен і чомусь правий і в чомусь винний.❗️13 «ви говорите про мого сина», ох, важка і страшна для мене історія. Але книжка яка важлива абсолютно усім. Звісно, мені, як мамі і як доньці було важко її читати, але були моменти завдяки яким я краще зрозуміла своїх батьків, а особливо маму…Взагалі, були ще книжки, які я оцінила на 5/5, але зараз я не готова їх віднести до списку найкращих тому що при згадці про них в мене пусто в голові. Чи є тому виною моя памʼять? Навряд, але кажу як є😅Діліться, чи є серед мого найкращого ваше?

І ще дав цікаві книжки, з не поганим рейтингом на гудрідз:The Rose Arbor - 4.17⭐️Розслідування зникнення дівчини розкриває таємницю часів Другої світової війни у захопливому романі-трилері авторки бестселерів«Венеціанський альбом замальовок» та «Паризьке завдання». 1968 рік. Ліз Хоутон працює автором некрологів у лондонській газеті, коли зникнення молодої дівчини захоплює місто. Якщо Ліз зможе розкрити цю історію, це її шлях до редакції. У неї вже є найкраща подруга Маріса, яка працює поліцейською, призначеною до цієї справи. Ліз слідує за Марісою до Дорсету, де вони роблять ще одне тривожне відкриттяПонад два десятиліття тому три дівчини зникли під час евакуації з Лондона. Одну знайшли вбитою в лісі біля залізничної колії. Двох інших більше ніхто не бачив. Чим глибше Ліз копає, тим більше її тягне до села Тайдхем, яке було реквізовано військовими під час війни та залишено в руїнах. Що може повʼязати зниклих дівчат із цим покинутим селом після всіх цих років? І чому місце, яке Ліз ніколи раніше не бачила, здається таким дивнознайомим?The Victory Garden - 4.22⭐️Від авторки бестселера «Тосканська дитина» виходить прекрасний і зворушливий роман про жіноче кохання та самопожертву під часПершої світової війни. У той час як Велика війна продовжує брати своє, вперта 21-річна Емілі Брайс рішуче налаштована зробити свій внесок у воєнні зусилля. Зухвалий і красивий австралійський пілот переконує її, що вона може зробити більше, і незабаром вона закохується в нього та приймає його пропозицію руки і серця. Коли його відправляють назад на фронт, Емілі добровольцем стає «землеробкою», доглядаючи за занедбаними територіями великого маєтку в Девонширі. Саме тут Емілі знаходить давно забуті щоденники знахарки, яка присвятила своє життя своєму травʼяному саду. Щоденники надихають Емілі, і після жахливих новин вони стають її рятівною благодаттю.Коханець Емілі не тільки загинув героєм, але й залишив її наляканою — і вагітною Оскільки ніхто не знає, що Емілі ніколи не була заміжня, вона вдається до образу військової вдови. Коли Емілі дізнається більше про нестабільну силу зцілення травами, знайдені щоденники приведуть її на межу катастрофи, але можуть відкрити шлях до її долі.

його першим рефлексом було не по-вірити мені, принаймні не брати мої слова на віру, виказати підозріливість. Я подумав про цих побитих жінок, які зрештою набираються мужності штовхнути двері поліційної ділянки і яким байдужий поліціянт відповідає: «Ви певні, що він вас бив? Я не бачу слідів. Ви певні, що правильно тлумачите? Бо невеличка сімейна свар-ка, мила пані, це не насильство, і, хай там як, це приватна справа».Він підсумував з тією ж незворушністю:«Мені доведеться все ж установити, що спонукало до цієї агресії. Іноді вона є просто відповіддю на непорозуміння чи провокацію. Іноді винні обидві сторони». Тут я подумав про зґвалтованих жінок, яким вичитують мораль, пояснюючи, що якби вони не носили такої короткої спідни-ці, то цього, імовірно, не сталося б. Я відчув ну-доту, але заборонив собі реагувати Мені, як мамі, страшно читати цю книжку..Як все змінюється, коли стаєш мамою/батьком.Коли вперше дивилася «оповідь служниці» було шкода більше жінок, було не по собі, коли бачила ті кадри насилля, а потім, коли після народження доньки, вирішила передивитися (самий «підходящий» і «мирний») серіал «Оповідь служниці» все змінилося, мені було страшно дивитися, уявляти себе на місті жінок, в яких забрали все, в яких забрали дітей, можливість робити вибір. Просто все стискалося від злості та відчуття не справедливості…Та все ж страх слабший за бажання знати і розуміти.