його першим рефлексом було не по-вірити мені, принаймні не брати мої слова на віру, виказати підозріливість. Я подумав про цих побитих жінок, які зрештою набираються мужності штовхнути двері поліційної ділянки і яким байдужий поліціянт відповідає: «Ви певні, що він вас бив? Я не бачу слідів. Ви певні, що правильно тлумачите? Бо невеличка сімейна свар-ка, мила пані, це не насильство, і, хай там як, це приватна справа».Він підсумував з тією ж незворушністю:«Мені доведеться все ж установити, що спонукало до цієї агресії. Іноді вона є просто відповіддю на непорозуміння чи провокацію. Іноді винні обидві сторони». Тут я подумав про зґвалтованих жінок, яким вичитують мораль, пояснюючи, що якби вони не носили такої короткої спідни-ці, то цього, імовірно, не сталося б. Я відчув ну-доту, але заборонив собі реагувати Мені, як мамі, страшно читати цю книжку..Як все змінюється, коли стаєш мамою/батьком.Коли вперше дивилася «оповідь служниці» було шкода більше жінок, було не по собі, коли бачила ті кадри насилля, а потім, коли після народження доньки, вирішила передивитися (самий «підходящий» і «мирний») серіал «Оповідь служниці» все змінилося, мені було страшно дивитися, уявляти себе на місті жінок, в яких забрали все, в яких забрали дітей, можливість робити вибір. Просто все стискалося від злості та відчуття не справедливості…Та все ж страх слабший за бажання знати і розуміти.