Статистика telegram каналу - @antidaybook

Логотип телеграм спільноти - Антищоденник ✨ 2021-11-07

Антищоденник ✨

Кількість підписників:
61
Фото:
330 
Відео:
19 
Посилання:
329 
Категорія:
Блоги
Опис:
Твоє вечірнє чтиво Ламповий чатик каналу: https://t.me/joinchat/Vm_AXS99Q7GoXG9T Автора та адмін: @dimsvan

Кількість підписників

Середній перегляд на повідомлення

Історія змін лого

Поки що змін не зафіксовано

Історія змін назви

Антищоденник ✨
2022-08-17
Антищоденник ✨
2022-08-06
Антищоденник ✨
2022-08-04
Антищоденник ✨
2022-07-03
Антищоденник ✨
2022-05-24

Історія зміни типу аккаунта

Поки що змін не зафіксовано

Історія зміни статуса

Офіційно не підтверджена
2022-05-25

Стіна канала Антищоденник ✨ - @antidaybook

Пані та панове, доброго дня! В цю п'ятницю о 18:00 я проводитиму літературний вечір в Черкаському Молодіжному Центрі (Хрещатик, 193, 2 поверх), тому всіх запрошую 😉
Творчий вечір присвячений жанру фентезі, тож буде цікаво!
Ми будемо:
✌️знайомитися та пити чай зі смаколиками;
🧙перевтілюватися в різних персонажів;
📚 ламати стереотипи, що фентезі — це несерйозний жанр;
✍️ тренувати своє літературне перо;
⚔️ вийдемо на двобій із драконом
Якщо маєте друзів яких це може зацікавити, можете їх запросити) Хто планує прийти — напишіть мені в особисті 👌

18
22-11-03 09:52

ще одна загадка для вас: що то є, як гадаєте? 🤔

31
22-10-23 16:20

Коли прийшов у ЦНАП оформлювати доки під час обідньої перерви

20
22-10-22 10:57

А ось і відповідь до попереднього посту: так, це схема приміщення до моєї книги)
Я ніколи не бачив до цього мисливських будиночків, та цей за всіма ознаками відніс би до “типового мисливського будинка”. Зроблений із соснового зрубу, квадратний за плануванням, із прибудовою до задньої стіни, він пахнув хвоєю і тим особливим умиротворенням, яке відчуваєш лише заїхавши далеко від цивілізації. Я піднявся по ґанку і увійшов у відчинені двері, завмерши на порозі. Женьок став поруч, роззираючись.
Головна і єдина кімната правила і за спальню, і за кухню водночас. Зразу за дверима, біля килимка, стояла тумба для взуття; трохи далі вздовж лівої стіни вишикувалися ящик з інструментами, шафа, та, попід дальною стіною, вузьке дерев’яне ліжко (застелене, з великою зеленою подушкою) та тумба із світильником. Прямо біля ліжка розмістилась пічка, біля підніжжя котрої лежала акуратна купка дров (великі дровеняки та малі патички відсортовані одне від одного). З іншого боку від печі виднілися дерев’яні пошкальовані двері, прямо як ті гаражні двері Женька, в які він любив метати ножі; мабуть, вони і вели в ту прибудову, яку ми помітили знадвору. З правого ж боку знаходилися всі кухонні причанадли: старий пузатий холодильник “Дніпро” із накиданими на ньому газетами, великий кухонний стіл біля вікна та три дебелі стільці по периметру, мініатюрна елетрична плита та мийка із підведеним вздовж стіни до неї шлангом для води, котрий закінчувався садовим краном, а також кухонна шафка рядянскього зразка із, на той час, модно гравірованими ручками. Посуд на столі стояв простий та металевий, на електроплитці тьмано поблискував чайник, крізь щілину між дверцятами шафки проглядалися пакетики з чаєм. Загалом, годі й уявити собі місця, більш доладно і акуратно укомплектованому на такій невеликій площі. Для того, хто хоче відпочити від природи і подалі від людей, тут, здавалося б, було все необхідне.
P.S. А чи любите ви, коли художню книгу супроводжують мапи, схеми, малюнки?

18
22-10-19 11:04

Майже два тижні я прохворів. За вікном в цей час і дощило, і сонце сяяло, і вітер шаленів. В якісь дні я вибирався надвір, щоб вдихнути осіннього повітря, розім'яти ноги та подивитися, чи все гаразд із моїм районом. В інші — валявся на постеленому на підлозі ортопедичному матраці (в ліжка зламалась ніжка), годинами зависав у соцмережах, читав книги, зрідка подивлявся атаку титанів і писав особистий щоденник про те, як же я заїбався хворіти.
І ось я нарешті вже відновився на три чверті звичного заряду своєї батарейки, щоб вибиратися надвір і писати акуратні списочки справ на новий день у своїй аскетичній програмі в телефоні.
Сьогодні після обіду на променаді особливо відчувалося, як насувається осінь. Я ніколи її надто не любив і мав багато упереджень щодо цієї пори, втім, коли погода суха, як нині, то гуляти надворі навіть більш, ніж стерпно. Блідо-блакитне небо розтягує у своїй глибині смуги високих хмар. Сонце зазирає у вікна, виглядаючи спраглих за вітаміном Д. Машини їздять вулицями обачно і якось повільніше, немов би економлять бензин. Галасливі компанії сидять по потемнілих вулицях на бордюрах і столиках зачиненого KFC, розпиваючи власну "горючку". Студентки в пальто швидко ходять від кав'ярні до кав'ярні. Собаки вигулюють своїх господарів. Господарі уникають дійсності в екранах телефонів. Я уникаю того, щоб дописати пост про велоподорож в кінці серпня. Сусід на сходовому майданчику все ще гупає дверима, від чого часом думаєш о, мабуть знову працює ППО. Мій ліфт полагодили, тепер у ньому яскрава лампочка, а ще він скрипить як паралітик. Велосипед стоїть у коридорі, сріблястий, із незарядженою фарою, очікує підкачки колес. Книга Макса Кідрука лежить на дошці для прасування; два роки тому я подарував її на дн; сьогодні попросив узяти почитати. Моя книга теж пишеться, для окремих героїв є натхнення з реального життя. Сама дійсність переплітається із химерним побутом війни, молодецьким запалом та сентиментами десятого місяця року.
Здається, осінь остаточно вступила в свої права.

18
22-10-12 20:10

Всіх вітаю з днем розйобу кримського мосту!!! 💫 🥳 🚀

25
22-10-08 07:40

а от за що я люблю свої щоденники)

21
22-10-06 19:02
Не найобуй, або головний принцип мистецтва
Три роки тому (господи, як давно то було) ми з друзями мали заведенцію ходити в Києві в театр. Один з моїх друзів знайшов нормальну тєму, коли по студентському щосереди ввечері можна піти безкоштовно на ту виставу в Молодому театрі, де ще є вільні місця. Тєма це була класна, за що Серьозі окреме дякую, тож ми так і ходили.
Щоправда, друзі мої студентами на той момент вже не значилися, але на касі досить було здалеку показати, мовляв, ось, три студентських. Імена та прізвища ніколи ніхто не звіряв, тож вони щоразу вибирали: хто буде Яною, хто Ірою а хто кимось іншим, чий студентський мені вдалося позичити на вечір. Даруйте вже нам, молодим та завзятим, за такі махінації — грошини зайвої в кишенях не часто водилося (квитки були недешеві), а до естетики доторкнутися хотілося аж страх.
В кінці кожної вистави актори виходили на уклін. Ми завжди так плескали їм, що аж долоні німіли, а вони стояли на сцені і кивали із стомленою вдячністю.
Так от, мене завжди дивувало, чому вони після вистави виглядали такими виснаженими? Їй бо, враження, що вони десять тон зерна розвантажили, а не грали роль за п'єсою. Особливо це було помітно у морально важких постановках — там, витиснувши з себе геть усе на виставі, на уклін актори ледь випліталися.
Як припустив друг, то все діло від морального виснаження. Коли ти півтори години маєш не просто фонтанувати емоціями, як в дешевому спектаклі, а дійсно прожити свою роль, до того ж, прожити по-художньому гіперболізовано — це з біса складно.
І я то можу зрозуміти по тому, як пишеш книгу. Часом за сюжетом трапляються морально тяжкі сцени. Якщо тобі в цей момент ще трохи паскудно, то підкручуєш цю радіохвилю дещо більше, надаєш всьому мистецької аури, вмочаєш лапу кажана в чорнило і пишеш собі сцену. А вона пишеться.
Однак якщо ти в хорошому настрої, а сцену слід написати важку — це, блядь, важко. Тобі все одно треба її прожити, хоча б частково, бо читачі не пробачають фальшу. Кажу це сам, як читач — щойно ловиш автора на тому, що він десь картонно щось проявив, десь поскупився своїми переживаннями чи зажав трохи емоцій, а може і полінувався — і все, гаплик! Довіра підірвана, як дай боже буде підірваний кримський міст. Ти більше не можеш нормально читати книгу. Автор може безкінечно фантазувати щодо світу, героїв, техніки, магії, будь чого! — але він має бути кришталево чесним щодо внутрішнього світу героїв. Тож якщо він наїбе уже тут, в цій найсвятішій святині літературного мистецтва, то гріш ціна такі книзі! Можете сміливо пожбурити її куток, підперти нею тумбу чи розлити на сторінки спросоння каву — твору це вже не погіршить.
Бо головне правило автора — пиши від душі і не найобуй. І навіть і не думай наїбати, навіть не заїкайся про це хоч і подумки. Тільки коли пишеш як на сповіді, одним диханням, наче ти блять летиш на веліку з гори у лісі чи, вже зважившись, нахиляєшся, щоб вперше поцілувати дівчину на побаченні, чи біжиш босими ногами по слизькому дереву із гарячої бані до крижаної дніпровської води у січні — словом, коли ти робиш оцей крок в нікуди і не знаєш ще як воно кінчиться — от тоді у тебе може вдатися щось дійсно вартісне.
Цей принцип сповідую я сам та до нього всіх митців і та до мистецтва причетних закликаю.
21
22-10-04 12:22