Рита читає, а Ада перекладає

А ще, мабуть, треба коротко пояснити для тих, кто недавно приєднався або приєднається, хто я взагалі така і чому щось пишу. Бо переглядати всі пости й збирати посилання на інформативні довше вийде.Звуть мене Марина, в особисті мені можна писати на @PennyWize. Тут я пишу про книжки, які читаю і перекладаю, і трохи про себе і свою кішку Марусію, раніше відому як Дурна Маруся. Я головним чином перекладачка, яка років 25 перекладає різне кіно (настільки різне, що навіть не буду розписувати — просто скажу, що від українських кіно і серіалів на англ. субтитри до будь-яких іноземних на укр. дубляж, але з англійської, це єдина іноземна мова, яку я знаю добре).З цих 25 років я ще кілька років на початку перекладала статті англійською з української, а останні десь півтора року перекладаю книжки. І зараз я напишу список, який буду потім апдейтити, а посилання на цей пост буде в профайлі.Видано:"Площа Вашинґтона", Генрі Джеймс, Readberry."Перше різдвяне дерево", Генрі ван Дайк, у збірці "Дари волхвів", Readberry.Вийде зовсім скоро:"Черчилль, лідер і командир", Ендрю Такер-Джонс, Атена https://atenabooks.com/product:peredprodaj_cherchill_lider_i_komandir"24 години у світі вікінгів", Кірстен Вольф, Атена"Імператори Візантії", Кевін Лайґо, АтенаМає вийти цього року:"Академія єдинорогів: Під чарівним місяцем", Джулі Сайкс, Артбукс.Підлітковий трилер, ще не анонсований, ReadberryУ роботі, всі назви не остаточні:"Вежа і руїна", Майкл Драут, Атена"24 години в шьоґунській Японії", Марк Гадсон, Атенакозі фентезі, також відоме як "козине фентезі" :), ще не анонсоване, Атена (тимчасово відкладене до завершення перших двох).У черзі:не скажу скільки, бо мені соромно 😁

Словом, я вчора ненароком дочитала майже до "Мови ремесла скальдів", тобто десь третину "Едди". Маю дещо додати до вчорашнього.1. Про мотузки (насправді ланцюги). Їх було три. У кожного було власне ікейське ім'я. У останнього (яким, власне, і зараз зв'язаний Фенрір) імена мали також окремі його частини, але Снорре милосердно повідав нам не всі з них.2. Про Тюра. Взагалі я, звісно, всю цю міфологію більш-менш знала — приблизно на тому рівні, що античну, тобто частково з дитячих книжок, частково з недитячих, але все одно то були адаптації, а в дикому сирому вигляді, звісно, все це має набагато більшу розважальну цінність. Наприклад, коли зв'язували Фенріра востаннє і він зажадав, щоб хтось з асів поклав йому руку в пащу як заставу (щоб не намахали, як зазвичай), зголошується Тюр, вовчика, звісно, таки намахують, і тут: "Всі засміялись, окрім Тюра". ❤️3. Про гриби. Подумала, що треба навести приклад :)Коли описуються діти Локі від велетки (Фенрір, до речі, один з них. Так, вовк. А чому ні?), про Хель пише: "наполовину синя, наполовину кольору м'яса". Окей. А далі: "Її можна впізнати по тому, що вона горбиться і має похмурий вигляд". Ну тобто ви розумієте: серед усіх бабів наполовину синіх, наполовину кольору м'яса, яких ви зустрінете, — ось вам вірні прикмети, не помилитеся.4. Ще приклад грибів + реально прекрасного перекладу, і я це пишу абсолютно щиро, а не тому, що перекладач може прочитати :) Локі в черговій спробі богів когось намахати перекинувся кобилою і відволікав коня жертви. Шахрайство не вдалося, жертву все одно довелося добивати молотом, але:"А Локі, який був у подобі кобили, до того доскакався зі Свадільфарі, що трохи згодом народив дитину". Курсив, звісно, мій, а дитина, звісно, восьминогий Слейпнір. Все, треба працювати, бо в 10 таки вимкнуть нас, хоч і ненадовго, а я набрала роботи понад будь-яку міру. Але все встигну :) І Едду дочитаю, і Старшу куплю, коли знайду. А поки що всім плідного дня!

Збираюся, як злодій на ярмарок (с) мама. Не в сенсі, що красти щось, а в сенсі ретельності приготувань. І все одно щось забуду.Згадую, як в дитинстві збиралися у відпустку тощо, особливо якщо з бабусею. Списки з викреслюванням зробленого і запакованого, шість багажних місць на двох. І як сама собі обіцяла, що виросту — подорожуватиму з однією сумкою (слова бекпекер ще не було, принаймні в нас) і легкою душею.Якийсь час так і подорожувала, та, власне, і зараз я можу поїхати на два тижні з рюкзаком, навіть взимку. І їжджу. А от з легкою душею щось не працює, поїздка менше ніж на добу менше ніж за 150 км вимагає складної логістики, списків і непозбувної бентеги. Шкода, що Твардох такий важкий (дописую: у фізичному сенсі, в кілограмах. Хоча в моральному теж). Тільки я розчиталася, і треба розлучатися. Але я тут згадала, що мені ще три книжки Кінга треба перечитати для наступного нонфіку. От думаю, що брати з собою, "Салімове лігво" чи "Сяйво" — що мене більше розважить і зміцнить мій дух у мандрах 😁 Зважу на кухонних вагах, візьму ту, яка легша.

Ну читати це, звісно, цікаво. Але треба пам'ятати, що книжку написано в 1996 році, коли бурхливі процеси ще не закінчилися, і навіть основні тенденції ще важко було визначити. Словом, коменти не настоялися.Наприклад, вона дуже, дуже багато пише про те, що Хорватія ризикує перетворитися на націоналістичну мало не фашистську державу. Я розумію, чому їй тоді так здавалося (мені не здавалося, але я і в Хорватію вперше поїхала за пару років після виходу книжки, і не жити там, звісно), але цього не сталося, як ми всі знаємо.Ну тобто на це треба дивитися як на книжку про Україну, яку написали б у 2018, наприклад, році.Про туалетний папір, звісно, знову згадується, але є більш цікаві для нас моменти, доведеться ручками переписувати, нема ел. версії.Про "ну а вот німці, всі ж забули і пробачили і німецьку вчать". Славенка народилася в 1949."Коли в п'ятому класі треба було обрати іноземну мову для вивчення, лише кілька учнів наважилося спинити свій вибір на німецькій. Всі, хто обрав англійську, з жалем дивилися на цих нещасних, яких до німецької змусили батьки. Єдиною мовною групою, меншою за німецьку, була російська..."Цікавий також розділ про її візит до Ізраїлю і почуття колективної провини, але то треба весь розділ передруковувати, тому ось ще одна сумна цитата про інше."Боснійці були такими болісно наївними. Пам'ятаю, як дехто з них казав, уже навіть після початку війни: "Європа не дозволить, щоб нас поділили". (...) Якщо не знати, що таке "Європа", то можна було подумати, ніби вони говорять (...) про якусь могутню богоподібну істоту. (...) Парадоксальним чином, сотні тисяч із них стали біженцями в європейських державах, і лише тоді їм нарешті погодилися допомогти".Такі справи. Прочитати книжку, мабуть, варто, але здебільшого як документ свого часу. Якщо хочете прочитати одну книжку Дракуліч (з тих двох, що я читала 😁), візьміть краще ту іншу, як вони пережили комунізм з сірим туалетним папером і навіть сміялися.І на цій оптимістичній ноті починаємо робочий день (власне, я вже поредагувала всякого зранку). Сьогодні середа, день лекцій з античної літератури і вивозу сміття. Почну з другого. Доріжка до воріт повністю перетворилася на лід, піду цілиною :)

Ну і про 23.02.2022. Як нагадує мені фейсбук, того дня я вирішила подивитися фільм не по роботі, що зі мною буває дуже рідко. Обрала "Сталеві магнолії", які колись любила. Але це була помилка, бо я абсолютно забула, що в героїні діабет, і вже через кілька хвилин вона в перукарні ловить гіпи, їй наливають сік, а я починаю переживати, як вони потім перевірять, чи не переборщили, бо 80-ті роки і глюкометрів ще нема. Словом, закинула я той фільм. Наступного дня ми з сином-підлітком були записані до ендокринолога в дитячу поліклініку — виписувати черговий інсулін на 3 місяці.Останню цигарку на балконі я курила, читаючи в телефоні, що путін фактично оголосив війну, і з одного боку розуміла, що завтра ми не підемо ні до якого ендокринолога, а з іншого - абсолютно не розуміла.Ендокринолог жила в Бучі.Наступного дня ми все ж таки встигли вхопити інсулін без рецепта за гроші, скільки дали, тобто на два-три тижні. Чоловік відвіз нас до села, а сам повернувся в ТРО. І всі перші місяці майже вся моя голова була зайнята одним - де здобути інсулін. Я читала новини, чула вибухи і навіть артилерію тихими ночами, робила волонтерські переклади, потім вже і працювала на своїй роботі, а паралельно шукала той інсулін і добувала то у волонтерів, то в аптеці раптом з'явився, то в лікарні. Сиділа в чаті батьків дітей діабетиків, у багатьох ситуація була ще гірше, бо вони були ближче до фронту і до них взагалі нічого не довозили. В Києві інсулін був, але потрапити туди було неможливо.Потім, звісно, все налагодилося. Але коли я читаю де-небудь в соцмережах пости про те, як от німцям же все пробачили, і мову вчать, і їздять до них. Ну не знаю, я цього пробачити не можу і навряд чи зможу. А що казати про багатьох, багатьох людей, кому прийшлося набагато гірше.Перепрошую за TMI, але десь мусила це висказати.

Та йо. Вчора всі книжки підготувала для відправлення, перевірила шипи на взутті й альпійські палки 😁 зараз почало світати — бачу, там знову сніг валить. Причому в прогнозі не було і навіть зараз нема. Ну побачимо, може, почистять все-таки."Вовчі землі" прочитала до половини, подобається! Є те, що не подобається, але бажання дізнатися, що буде далі, переважає.Також далі слухаю дрібними порціями "Гаррі Поттера і Келих вогню" і знову виникло питання. В завданні з драконами — чому б було не accio яйце, а не мітлу?І дійшла черга в бібліотеці на новий трилер Alice Feeney "My Husband's Wife", але від нього засинаю через 10 сторінок. Треба щось з цим робити, бо вже минуло 2 дня з 14, а я на 30 сторінці з 300+. Що за цей час відбулося: жінка з чоловіком переїхали до Корнволлу, купили гарний будиночок, жінка почала займатися малюванням, у неї сьогодні перша виставка, вона пішла на пробіжку перед вернісажем, повертається додому, а там чоловік поміняв замки й дружину. Словом, треба дочитати. Ну, може, таки вдасться в неділю собі зробити вихідний.А щоб вдалося — треба назад у соляні копальні, як Джим казав. План на сьогодні: пів серії шведського реаліті, де вони всі мусять одружуватися, і хоча б 8+5 книжок. Сильмариліон поки що не полюбила :(П.С. Нових слідів на снігу не з'явилося, хоча вчора ввечері хтось завивав у тому районі, звідки вони прийшли. Також вчора мені порадили застосунок для визначення слідів, який звузив коло підозрюваних до собаки, лисиці й койота 😂 Ми з Марусією вважаємо, що це койот! Бо так цікавіше).

Взялася за розділ про емоції, а там все про Сильмарилліон :( Ну які там, в сраку, емоції. Пробачте, звісно, якщо в когось вони виникають :) Але в мене категорично ні. Можу позахоплюватися стилем, сюжетом якщо дуже треба, але емоційна залученість — нуль.Ну побачимо, що там Драут про це скаже. Поки що бачу попереду знову цитати з "Беовульфа". Так я його по кускам і прочитаю весь, доки закінчу.А поки що ось цитата з Драута. Дисклеймер: це абсолютно нехарактерний уривок. Більша частина книжки або написана дуже просто, або досить складно, але в будь-якому разі дуже конкретно. Таких ліричних моментів там буквально три. Але ну не тягти ж сюди цитати про антиіронічний епістемічний режим оповіді, які будуть абсолютно незрозумілими без тонни контексту (і абсолютно зрозумілими в контексті, обіцяю!). Тому осьРуїна, зберігаючи пам’ять про втрачені часи, змушує нас замислитися про незворотність прощання з минулим. Той самий потік часу, який зробив руїну руїною, підхоплює і нас, а ми навіть менше здатні йому опиратися, ніж вивітрене, вигладжене ним каміння, що існувало до нас і залишиться після. Красу й велич надає руїні те, що вона, з одного боку, частково піддалася часу, а з іншого — вистояла. Тож значна частка емоційного відгуку, що вона викликає в нас, — це захват, змішаний з сумом.

Мені так подобається ця моя підставочка для книжок, які зараз потрібні для роботи/читання. Недавно на цьому місці були різні саги й нонфік про вікінгів, а через пару місяців стоятимуть романи Стівена Кінга.І з цього приводу, або й без приводу, я тут намагалася порахувати, скільки я взагалі переклала. Якщо не плутаю — 2 книжки вже вийшли, 2 мають от-от вийти в "Атені" і ще дві не знаю коли в інших видавництвах, 3 у мене зараз в роботі й 4 в черзі (малувато, хвилююся).Ось так. Усього лише. А ви тут мене ще слухаєте як порядну перекладачку. Щоправда, є, мабуть, пара десятков тисяч годин перекладеного відео і скількась десятків (сотень?) статей на англійську (це взагалі відмовляюся рахувати, бо в газеті не вказується, хто конкретно перекладав, і їх було занадто багато за 4 роки. А, і ще ж сайт Фонду Катерини Ющенко, кілька років їм перекладала на англійську), а також дуже різноманітні халтури, від інструкції до приватного літака з англійської (мені присягалися, що літати за нею ніхто не буде, чисто для реєстрації!) до законів України й якогось сайту для навчання програмування (це все на англійську).Отаке вам раптове резюме, про яке ніхто не просив! Це я просто закінчила 2/3 четвертого розділу Драута і прочищаю голову, перш ніж перейти до самураїв і сифілісу (така сьогодні тема розділу).

Усім колегам ставлять це запитання, як я бачу в їхніх каналах, от і мені теж :)Я чесно сама не знаю, як я почала співпрацювати з видавництвами й чому досі з ними співпрацюю :) коли збиралася перекласти одну книжку і на тому зупинитися. Але ось деякі моменти з мого і чужого досвіду.1. Не всім видавництвам конче потрібно, щоб ви мали саме видану книжку в портфоліо. Десь достатньо досвіду в інших видах перекладу, десь — прикладів ваших перекладів, хоч би й не виданих (наприклад, я кидала тестові для інших видавництв, але з непідкопірайтних оригіналів - Генрі Джеймс, ще якась там древня канадська зараза). А десь взагалі просто тестове дадуть. Отсюда —2. Треба писати всюди, підписатися на канали всіх видавництв і перекладацькі спільноти, щоб не пропустити, коли шукатимуть перекладача на конкретну книжку або оголосять оупен кол. Перші 2-3 книжки я знайшла саме так - в перекладацьку групу/канал перепостили оголошення про пошук перекладача. Далі вже мене самі знаходили :)3. Якщо є можливість і особливо якщо нема профільної освіти (у мене нема) — варто пройти які-небудь курси перекладу або майстер-класи. Є літосвіта, є Марта Госовська з Translate it again, це тільки те, що я знаю. По-перше, це може бути корисно для безпосередньо покращення якості перекладів, по-друге — нетворкінг, контакти.4. А поки шукаєте, дуже багато читати мовою перекладу. Не можу навіть описати, як це важливо і як я шкодую, що порівняно мало читала українською до останніх десяти років (порівняно з англійською). І перекладів, і оригінальної літератури. Та й зараз мало читаю, треба більше. Тому вам бажаю знайти своє видавництво, а собі йду читати Гемінґвея в перекладі Віктора Морозова :)(вибачайте за хибодруки, не встигаю перечитати, ноут майже розрядився)

Ні фіга я не дочитала вчора, заснула і все тут. Тому з книжних тем можу тільки повідомити, що я дупа і обманула вас про Пруста — звісно, три перших книжки я читала всю юність, а не дві. Ще ж Германти є! І їх теж скоро будемо перечитувати. От "Содом і Гоморру" прочитала вже дорослою, "Полонянку" наче теж, а про останні дві книжки навіть не впевнена, читала чи ні. Побачимо, якщо доживемо :)Сьогодні в нас теоретично має бути 7 годин світла вдень. Повірю, коли побачу.А щодо роботи — мені вчора прислали ПІВТОРИ ГОДИНИ (хочеться все капслоком, але ні) церемонії нагородження в маргинальному виді спорту, на титри, на понеділок. Це на додачу до док. фільму на дубляж про кей-поп корейською мовою. З англ. темплейтом, звісно, але зазвичай я бачу паралельно текст мовою оригіналу, наприклад, шведською, і можу хоча б приблизно оцінити довжину репліки. А тут я теж текст бачу, але прочитати не можу. Доведеться орієнтуватися на таймкоди, але вони не враховують паузи, темпу мовлення тощо. Словом, теж 1,5 години помірного пекла.Добре, що є Вежа і Японія, в які можна пірнути для відпочинку.Ну що, плідного нам дня. Там анонсують якийсь великий обстріл і радять готувати питну воду і тривожну валізку, але вода в мене завжди набрана, а їхати я нікуди не планую, вже приїхала. Тому про це поки що не думаємо.