Вчора #дочитала і "Некровета". Про нього напишу, бо невідомо, коли і чи дійду до другої частини, а про Гуситську трилогію вже по завершенні.Недавно хтось із тих, на кого я підписана, теж його читала (якщо ви на мене теж підписані, помахайте!) і писала, що на перших 100 сторінках нічого не відбувається. Насправді там практично сразу відбувається таке, що я, як людина після двох операцій на очах, якій ледь врятували зір (і то, чесно кажучи не до кінця), досі вібрую від того, як спокійно там усі до цього поставилися. Також там відбувається те, без чого не буває ветеринарної практики, — тваринки страждають і іноді помирають. Це було попередження про тригери, бо книжку рекомендують як козі фентезі, і я очікувала чогось на кшталт Герріота, тільки створіння великі й мали — це які-небудь дракончики й єдинорожки. Почасти так і є, але сумного там вистачає.Власне книжка, дійсно, все одно цілком собі козі: дружать, рятують, лікують. У цьому жанрі дуже важливо, щоб в автора/ки був хороший стиль і почуття гумору, як на мене. Це тут, безумовно, є, — див. цитату, яку я вчора наводила. Переклад Марії Шагурі чудовий — взагалі я бачу, що хороших перекладачів з польської в нас більше, ніж я думала. Відірватися я не змогла, доки не прочитала за вечір всі 270+ сторінок. Словом, рекомендую всім, хто не суперчутливий до теми хвороб тварин (наприклад, не лікував чи, не дай бог, втратив котика або собаку недавно. Рік тому, коли Сирена тільки пішла, я б не змогла читати).
Головна шкода від перекладання історичних книжок і серіалів — у тому, що хочеться дізнатися більше про їхню тему, або про те, що було до чи після, або про щось пов'язане. Отаку книжечку взяла собі в Одібл, закінчуючи переклад серіалу про заснування США (якщо у вас підписка на Одібл, ви теж можете її взяти безкоштовно і не витрачаючи кредит). Про американський Південь я дізналася спершу з "Хатини дядька Тома", як усі, а далі чергувалися джерела з різних боків фронту: Фолкнер, "Віднесені вітром", "Маленькі жінки" тощо. Тобто десь в проміжках мені щось про це виклали в старших класах школи, а потім на істфаку, але не брехатиму: не слухала я їх :) Ну окей, на істфаку слухала, але на той момент я була під впливом Маргарет Мітчелл, і трактовка підручника мені не сподобалася :)Словом, настав час послухати щось науково-популярне, от тільки спершу закінчу трилер Люсінди Беррі. Альзо, я тут вчора раптом зробила перестановку книжок, переставила на незручні полиці при столі майже все прочитане - не на продажне, а на їхнє місце перенесла з незручних полиць англомовні книжки, прочитані й непрочитані. Якщо цікавлять фото, ставте 🔥, якщо ні, ставте що хочете або нічого.
Too Close to Home by Seraphina Nova Glass — рекомендую трилер всім, кого недостатньо бісить життя, але їм бракує саме цієї емоції. Або якщо ви в настрої пореготати над ідіотизмом.По-перше, я ще не бачила жодного хорошого трилера, де в розгадці хоч якось були б задіяні наркотики. Це лінивий троп, я вважаю. По-друге, ось пара прикладів того, що відбувається в процесі. 1. Жінка сховала труп в скрині-холодильнику в гаражі. Чоловік виводив машину і задів скриню, замок зламався. З-під ляди визирають пасма білявого волосся трупа. "Барбі!" — кричить маленька донька. "Так, я туди склала старі іграшки". "А, ну окей" — і донька іде в хату. Ви таких дітей бачили? Я ні.2. Фінальна сцена, всі за всіма ганяються, відбирають одне в одного зброю тощо. Одна з жертв тікає в ліс. Злочинець завмирає на секунду, вирішує, що з дробовиком буде ВАЖКО її переслідувати, і біжить за нею без зброї. (тут не закриваю спойлером, бо без імен і подробиць це не спойлер).Плюси книжки: я за неї не платила, це Kindle Unlimited.Здала, взяла нову Фріду The Divorce), почала вчора. Фріда як Фріда. Роман відкривається сценою, якою відкривалися як мінімум ще два трилери, прочитані цього року 😁З Пруста виписала вже чотири сторінки, а можна б і взагалі все переписувати. Перепадя — голова :)Плідного нам першого літнього дня. Десь в середині його мають прийти матеріали на чергову серію документалки про американську історію, а в кінці — багатостраждальні книжки. А поки що можна спокійно поперекладати про ельфів.
Ну що, подивимось, що я там #дочитала цього місяця. Одразу кажу, асортимент дивний.Оскільки я вперше додумалася зробити скріншоти, то поясню про систему оцінок: я притримуюся гудрідзівських рекомендацій. Три зірки — хороша книжка, рекомендую. Це більшість моїх оцінок зазвичай. Чотири — дуже хороша. П'ять — шедевр (цього місяця їх багато, зазвичай буває не так :). Дві — ну так собі книжка. Одна — шо це було?Разом 16 (останню не дочитала, там залишилось 10% концентрованої дікухи, точно сьогодні закінчу).З мовами маємо регрес. Аж 6 англійською, 10 відповідно українською.З носіями все складно, оскільки 3 книжки я частково читала, частково слухала — бо тимчасово поновила підписку на Kindle Unlimited (знову була пропозиція 2 місяці безкоштовно), а там часто книжки видають одразу в електронці й аудіо. Ще 1 чисто в аудіо, 4 в електронці, відповідно 8 паперових.Жанри: 4 трилери, 2 (!) любовні романи, 4 фентезі, 2 просто літ-ра (це не обов'язково висока полиця, просто не жанрові), 2 епоси (якщо вважати Беовульфа епосом, яким він в принципі не є, але я не знаю, куди його віднести), 1 сатиричний роман, 1 історичний роман, 1 відпарювач.Країни: 6 Великобританія, 4 Україна, 2 США, 2 Австралія, по 1 Японія і Ісландія.З #ПолиціГаньби лише 6 книжок, але 3 з них товсті. Наступного разу буду виміряти в сантиметрах звільненої полиці :) Перечити — 6 (більшість з них вперше читала в українському перекладі).Книга місяця - нічия між двома українськими книжками, "Душниця" і "Шмуль і Марта". Вони дуже, дуже різні з погляду жанру і стилю, тому я не хочу обирати.Срака місяця - трилер, який я дочитую, Too Close to Home by Seraphina Nova Glass. Я читала три інші її книжки, одній поставила чотири зірки (On a Quiet Street), ще двом по три, а цій вже треба не зірки ставити, а, не знаю, що там є протилежністю зірок в астрономії? Чорні діри? Словом, срака, як і було сказано.
#дочитала "Старшу Едду" в чудовому — не соромлюся повторити — сміливому й свободному (не в сенсі довільному :) я про внутрішню свободу тексту) перекладі Віталія Кривоноса, пішла додавати її на Гудрідзі, заодно глянула на кілька рецензій, здебільшого англомовних.Пишуть — це вам не роман, читати важко, сиджу читаю по одній пісні з олівцем тощо.Я не знаю, який там у них переклад (читала тільки російською, виданий в 60-х), але це вам — роман. Якби я не була позавчора така втомлена, то закінчила б і за один раз. Хто не читав — беріться, не бійтеся :)Приблизно перша третина — це дійсно окремі пророцтва й повчання (там я реготала), але далі йдуть цілком собі сюжетні й дуже цікаві історії. Так, структура не зовсім звична для нас, одне й те саме може переповідатися кілька разів з варіаціями (різних часів), але якщо ви, як і я, сюжет Вьольсунгів/Нібелунгів пам'ятаєте не довше пари годин після прослуховування опер — вам сюди! Бо після трьох повторів запам'ятає будь-хто :)Надзвичайно цікаві примітки (більшість — посторінкові, не доведеться багато бігати в кінець книжки), але я б і ще більше почитала :) На щастя, в автора перекладу є канал, де час від часу він пише, зокрема, і про Едду. Якщо ви не підписані, рекомендую!Шьоґун ч. 2 таки залишається на полицях до мого наступного нападу читання серій, бо якщо я кожну серію дочитуватиму до кінця, то ці #ПолиціГаньби точно не закінчаться до кінця року. Тому наступний, нарешті, Пруст.
Згадала, що я ж тут #дочитала в електронці "Тисячу журавлів" Кавабати. Доперечитала, точніше, бо в перший (другий і десятий) раз я її читала в рос. перекладі. Зачитала до дір в 14-17 років, а потім, здається, не поверталася до неї, тому пам'ятала тільки дві речі: родиму пляму і як відчистили чашку від слідів помади.І от читаю, пляма там одразу на перших сторінках, чашка зі слідами з'являється ближче до кінця і... повість закінчується, чашка брудна. Та й взагалі я пам'ятаю, що книжка була не товста, але й не настільки тонка.Оскоромилася, полізла на піратський сайт глянути той рос. переклад. А там дійсно далі йде чи то інша повість про тих самих героїв, чи то друга частина, і з чашкою стається те, що я пам'ятаю.Тому питання: переклад неповний чи в мене файл неповний? Звідки він взагалі в мене взявся, я не пам'ятаю. Вважала, що купила в Нашому форматі, але зараз слідів електронної версії там не бачу. Лежав він у мене багато років, це було точно до перевидання в Основах. Хто читав або має паперову версію, напишіть, будь ласка, чим закінчується у вас.Власне про книжку: якщо ви любите Танідзаки, то скоріш за все полюбите і Кавабату. Але він (як на мене) трохи тонший і менш очевидний. Сюжет 90 сторінок (та хоч би й 200) переповідати нема сенсу, але скажу, що нарешті зрозуміла, кого мені нагадувала тітка з "Площі Вашингтона", яку я перекладала. Це ж Тікако! Тільки з менш барвистим минулим.А тепер подивимось, наскільки плідним буде робочий день, якщо ні на що не відволікатися і перекладати тільки книжки. Думаю сьогодні поперекладати потроху з усіх трьох, якими жонглюю, бо виявилось, що в монорежимі я можу терпіти лише одну з них - про Кінга.
Я закінчила всі серії дубляжу, на які є матеріали, а наступні матеріали з'являться не раніше середи. Тому вперше за кілька місяців закрила групу вкладок "дубляж" і від завтра тихо займаюся тільки книжками, намагаючись не привертати уваги студії, щоб не ощасливили новим проєктом.Правки теж опрацювала, в процесі виявила, що тенґу бувають в двох розмірах S і XL карасу і коноха, що я правильно пам'ятала про заборону жінкам підійматися на Фуджжі до епохи Мейджжі (а дізналася я про це не з мільйона книжок про Японію, прочитаних в дитинстві, а, здається, з аніме, яке перекладала для Суспільного), а також що в процесі останнього QC власного перекладу треба шукати пошуком і звіряти з оригіналом не лише всі арабські цифри, а і римські. Бо у мене в голові (мінімум) дві темні зони — праворуч/ліворуч і будь-які числа. Як колись питав мене шеф: "Марино, як це може бути, що на екрані великим шрифтом написано "200", диктор чітко і голосно каже "Two hundred," а ви берете і пишете "триста"?".А от так.А тепер можна нарешті дізнатися (навіть не пишу "згадати"), що там наш штурман Мері-Сью Блекторн, чи доїхав до Торунави чи як там в "Шьоґуні" називається Токуґава.
Вчора через грозу вимкнули світло, як тільки я закінчила працювати, але у мене було (заряджена станція), тому я почала і одразу ж #дочитала "Душницю", на яку чекала менше років, ніж на "Змія", але так само сильно.Єдине, про що я шкодую, — що не знайшла все ж таки першу редакцію, бо було б цікаво прочитати спершу її, а потім впізнавати знайоме і дивитися, як воно трансформувалося. Бо в післяслові автор пише, що змінив багато, та й це очевидно: багато що не могло з'явитися в "довоєнній книзі".Перше, що мене здивувало. Я знала лише, що це повість зі світу "Пана Малодоброго", і очікувала середньовічного сеттингу, чистого фентезі. Ілюстрація на обкладинці теж наводить на такі очікування.Але ні! Це міське фентезі в умовно нашому часі, з мобілками, автівками тощо. До того ж — шкільне, герої — школярі середніх класів. І, звісно, перше, що впадає в око, це наскільки п. Володимир добре знає те, про що пише. Вірю в цих дітей на всі сто. Пам'ятаю, як в дитинстві кринжувала від книжок про школу, де діти розмовляли не як ми, думали не як ми і поводилися не як ми. Тут такого нема (ну з поправкою на те, що я таки рочків 40 як не дитина, але ще не так давно мала неповнолітніх дітей).А от щодо філософської складової є трохи сумнівів, чи не заскладна вона для ЦА? Якщо, звісно, ЦА - діти. Бо бабі ледь-ледь вистачило когнітивних здібностей, і то не впевнена, що все зрозуміла :)Я спеціально не пишу про сюжет — книжка коротка, майже все буде спойлером. Але він є :) І є та невловна атмосфера, яка в мене в цілому асоціюється з усіма книжками В. Аренєва — безнадійна надія, так, мабуть, можна сказати. З наголосом на надію, а не безнадійність.Це було прочитано поза чергою, а тепер повертаюся до #ПолиціГаньби — наступні там "Старша Едда" і "Шьоґун", які набрали по 26% в опитуванні. Побачимо, на яку дикуху мене потягне після ще одного цілого дня перекладу реаліті-шоу — західну чи східну :)Усім плідного дня і працюючих кондиціонерів (у мене його нема 😁).
ну і "Беовульфа" теж #дочитала. Це досить коротенька поемка про те, як Беовульф вбив страшне чудисько, його маму і потім через багато років дракона, а в проміжках пив вино і пиво, отримував подарунки і переповідав свої подвиги, а також їх переповідали інші.В останній частині (про дракона) дійсно багато того, з чого виріс "Гобіт" (як відомо, Толкін фанатів по поемі, видав — чи, як у нього заведено, не видав? але зробив точно — переклад з коментарями, написав есей "Беовульф і критики", який я ще не читала і т.і.).Подумую прочитати в "феміністичному перекладі" англійською такої Maria Dahvana Headley, бо дуже сподобалися наведені у відгуку уривки, наприклад: “Grendel was aware he had nothing to fear here. Your sword's soft, son.” Або: "Anyone who fucks with the Geats? Bro, they have to fuck with me. They're asking for it, and I deal them death".Не жартую, я реально вважаю, ще це - судячи з уривків - чудово віддає _суть_ оригіналу, оця вся готська шпана з мірянням всім, що піддається вимірюванню, пиятики й похвальба :)
Наполовину #дочитала, наполовину прослухала Yesteryear — книжку, яка стала бестселером, здається, ще до того, як її дописали. Такий хайп зазвичай погано впливає на враження від книжки, бо важко виправдати роздуті очікування.Але ні. Мені сподобалося. На перший погляд це черговий трилер про чергову фальшиву блогерку, яка на камеру вся така традиційна дружина, боса, вагітна й на кухні, а за кадром - мамки-няньки й продюсер. За винятком того, що одного ранку вона прокидається на своїй фермі, а там справжні часи піонерів, ніякої електрики і інтернетів, а на одвірку рисочки зі зростом дітей і міткою "1850 рік". (під спойлером те, що є в анотації, не більше).А на другий погляд, знаєте, все одно це він і є. Просто хороший. Нічого особливо новаторського — соціальний коментар на актуалочку: консервативні цінності, токсична маскулінність, внутрішня мізогінія, чайлдфрі тощо тощо тощо, але закручено досить цікаво, а головне — противна, але не одномірна героїня.Мабуть, вже хтось перекладає, так що чекайте :) або читайте вже.
TGLIST.COM.UA
