Я закінчила всі серії дубляжу, на які є матеріали, а наступні матеріали з'являться не раніше середи. Тому вперше за кілька місяців закрила групу вкладок "дубляж" і від завтра тихо займаюся тільки книжками, намагаючись не привертати уваги студії, щоб не ощасливили новим проєктом.Правки теж опрацювала, в процесі виявила, що тенґу бувають в двох розмірах S і XL карасу і коноха, що я правильно пам'ятала про заборону жінкам підійматися на Фуджжі до епохи Мейджжі (а дізналася я про це не з мільйона книжок про Японію, прочитаних в дитинстві, а, здається, з аніме, яке перекладала для Суспільного), а також що в процесі останнього QC власного перекладу треба шукати пошуком і звіряти з оригіналом не лише всі арабські цифри, а і римські. Бо у мене в голові (мінімум) дві темні зони — праворуч/ліворуч і будь-які числа. Як колись питав мене шеф: "Марино, як це може бути, що на екрані великим шрифтом написано "200", диктор чітко і голосно каже "Two hundred," а ви берете і пишете "триста"?".А от так.А тепер можна нарешті дізнатися (навіть не пишу "згадати"), що там наш штурман Мері-Сью Блекторн, чи доїхав до Торунави чи як там в "Шьоґуні" називається Токуґава.
Вчора через грозу вимкнули світло, як тільки я закінчила працювати, але у мене було (заряджена станція), тому я почала і одразу ж #дочитала "Душницю", на яку чекала менше років, ніж на "Змія", але так само сильно.Єдине, про що я шкодую, — що не знайшла все ж таки першу редакцію, бо було б цікаво прочитати спершу її, а потім впізнавати знайоме і дивитися, як воно трансформувалося. Бо в післяслові автор пише, що змінив багато, та й це очевидно: багато що не могло з'явитися в "довоєнній книзі".Перше, що мене здивувало. Я знала лише, що це повість зі світу "Пана Малодоброго", і очікувала середньовічного сеттингу, чистого фентезі. Ілюстрація на обкладинці теж наводить на такі очікування.Але ні! Це міське фентезі в умовно нашому часі, з мобілками, автівками тощо. До того ж — шкільне, герої — школярі середніх класів. І, звісно, перше, що впадає в око, це наскільки п. Володимир добре знає те, про що пише. Вірю в цих дітей на всі сто. Пам'ятаю, як в дитинстві кринжувала від книжок про школу, де діти розмовляли не як ми, думали не як ми і поводилися не як ми. Тут такого нема (ну з поправкою на те, що я таки рочків 40 як не дитина, але ще не так давно мала неповнолітніх дітей).А от щодо філософської складової є трохи сумнівів, чи не заскладна вона для ЦА? Якщо, звісно, ЦА - діти. Бо бабі ледь-ледь вистачило когнітивних здібностей, і то не впевнена, що все зрозуміла :)Я спеціально не пишу про сюжет — книжка коротка, майже все буде спойлером. Але він є :) І є та невловна атмосфера, яка в мене в цілому асоціюється з усіма книжками В. Аренєва — безнадійна надія, так, мабуть, можна сказати. З наголосом на надію, а не безнадійність.Це було прочитано поза чергою, а тепер повертаюся до #ПолиціГаньби — наступні там "Старша Едда" і "Шьоґун", які набрали по 26% в опитуванні. Побачимо, на яку дикуху мене потягне після ще одного цілого дня перекладу реаліті-шоу — західну чи східну :)Усім плідного дня і працюючих кондиціонерів (у мене його нема 😁).
ну і "Беовульфа" теж #дочитала. Це досить коротенька поемка про те, як Беовульф вбив страшне чудисько, його маму і потім через багато років дракона, а в проміжках пив вино і пиво, отримував подарунки і переповідав свої подвиги, а також їх переповідали інші.В останній частині (про дракона) дійсно багато того, з чого виріс "Гобіт" (як відомо, Толкін фанатів по поемі, видав — чи, як у нього заведено, не видав? але зробив точно — переклад з коментарями, написав есей "Беовульф і критики", який я ще не читала і т.і.).Подумую прочитати в "феміністичному перекладі" англійською такої Maria Dahvana Headley, бо дуже сподобалися наведені у відгуку уривки, наприклад: “Grendel was aware he had nothing to fear here. Your sword's soft, son.” Або: "Anyone who fucks with the Geats? Bro, they have to fuck with me. They're asking for it, and I deal them death".Не жартую, я реально вважаю, ще це - судячи з уривків - чудово віддає _суть_ оригіналу, оця вся готська шпана з мірянням всім, що піддається вимірюванню, пиятики й похвальба :)
Наполовину #дочитала, наполовину прослухала Yesteryear — книжку, яка стала бестселером, здається, ще до того, як її дописали. Такий хайп зазвичай погано впливає на враження від книжки, бо важко виправдати роздуті очікування.Але ні. Мені сподобалося. На перший погляд це черговий трилер про чергову фальшиву блогерку, яка на камеру вся така традиційна дружина, боса, вагітна й на кухні, а за кадром - мамки-няньки й продюсер. За винятком того, що одного ранку вона прокидається на своїй фермі, а там справжні часи піонерів, ніякої електрики і інтернетів, а на одвірку рисочки зі зростом дітей і міткою "1850 рік". (під спойлером те, що є в анотації, не більше).А на другий погляд, знаєте, все одно це він і є. Просто хороший. Нічого особливо новаторського — соціальний коментар на актуалочку: консервативні цінності, токсична маскулінність, внутрішня мізогінія, чайлдфрі тощо тощо тощо, але закручено досить цікаво, а головне — противна, але не одномірна героїня.Мабуть, вже хтось перекладає, так що чекайте :) або читайте вже.
І ще на тему, скільки часу йде на сторінку, скільки сторінок нормально робити на день тощо.Наприклад, вчора замовник попросив мене скласти акт виконаних робіт і рахунок за роботу, яку я вже виконала і кудись там собі записала у зроблене за день. Я це робила вперше; пішла десь година.Сьогодні прийшла коректура до однієї з книжок, які я теж давно здала і записала. Це буде десь 4 години чистої роботи (книжка маленька).Потім прийшло нове відео до вже перекладеного фільму. Це стається досить часто. Хвилин 40 шукала зміни, вносила в переклад.Потім пояснювала, чому в мене одне сране ім'я в фільмі перекладене так, а не сяк, шукала посилання для замовника.Потім те ж саме зі сраним терміном. (Я в обох випадках переклала правильно, але потрібні були обґрунтування для замовника, чому так).Не кожен день переклади встають з могил, щоб мене переслідувати, — ну або принаймні не всі разом в один день, але все перелічене це не якісь рідкісні шокуючі випадки, а частина робочого процесу, на яку теж треба закладати якийсь час, пам'ятаючи при цьому, що станеться все це в найменш зручний момент.
#дочитала "Пульсацію" Бена Елтона в дуже доброму перекладі Олени Любенко, і в підсумку враження непогані.Це роман, як я вже казала, про реаліті-шоу талантів і його не дуже апетитну кухню. Нас знайомлять с суддями й майбутніми учасниками, зав'язують зав'язку, в якій деякі з персонажів роблять дуже серйозні (не грошові — або не зовсім грошові) ставки на переможця, і починається сезон.У Бена Елтона я колись давно читала іншу книжку, Two Brothers. Уже мало що пам'ятаю, окрім того, що один брат там німець, а другий єврей, і дія відбувається в нацистській Німеччині. Ту книжку також було б, мабуть, непогано перекласти. Їй я тоді поставила ****.А ця з поправкою на жанр теж цілком собі хороша, ***.Якщо вас цікавить тема реаліті-шоу і їхніх залаштунків ( мене — НІ 😁 Бо я нею дещо об'їлася в житті), то ось два документальні фільми, які я перекладала відносно недавно.Про America's Next Top Model - колись я і шоу перекладала, пару сезонів. Тут інтерв'ю з Тайрою, іншими суддями і, головне, колишніми учасницями. Дуже цікаво.Про Biggest Loser , реаліті про схуднення. Теж скандали, інтриги, розслідування.
Прокинулась, пташки співають, сонце у вікно в стелі. Полежала трохи почитала, встала, поставила каву, тоді подивилася на годинник.Було 5:55. Як казала бабуся "холера підняла". Казала вона це здебільшого про свою тітку, яка всіх замучила раннім вставанням, і в гості її запрошували неохоче. Коли я читала Хмелевську про колодязі предків, де вони з мамою і тітками подорожують місцями їхнього дитинства, і одна з тіток в п'ятій ранку урочисто розгортає журнал і починає гриміти (саме гриміти) сторінками, я зразу подумала: тьотя Шура.Так от, піднята холерою, повідомляю вам, що "Шмуль і Марта" — це, звісно, літературна гра, в якій особисто я не всі посилання знайшла (просто відчуваю, що вони там іще є). Як я вже писала, тут тобі і псевдоромком, і Сартр, і Жадан, і Розстріляне Відродження, і Кафка, звісно ж, і Софокл (дуже шкодую, що не зуміла придумати привід запхати його в серії :)), і все це як туманні натяки, так і прямі цитати. Натякну і я: головне тут, звісно, Софокл (але я б все ж таки так прямо в текст не вводила).Не хочу нічого переповідати, бо там всього 200 сторінок, краще дам пару цитат в коментах, і йдіть скоріш купуйте :)
Буде фото сьогодні, бо я надихнулася проти ночі.І навіть виправдання пояснення, чому це серії і в яких я з ними стосунках.1. Старша Едда — ну тут зрозуміло. Є старша і молодша = серія! Я сказала.2. Меєкхан. Третю книжку я читала три роки. Які прогнози на четверту?..3. Пруст. Ну тут зрозуміло. Ця книжка — остання з тих трьох у циклі, які я перечитую все життя, далі буде незнайома територія. Точніше, четверту я наче читала, але навіть не впевнена.4. Плутарх. Як на мене — серія. ЖиттеписИ! Серія. Читала теж сто разів, але в іншому перекладі. 5. "Водоспад спасіння" — першу книгу, "Зоря морів", прочитала відносно недавно, дуже сподобалось, треба читати другу, доки не забула, про що перша.6. Шьоґун — читала дууууже давно англійською, пам'ятаю тільки одну сцену. Якщо ви читали, то знаєте, про що я. Якщо ні, вам краще не знати.7. Місто уповільненої дії — чомусь я читала тільки середню книгу трилогії, Пацики. 8. Некровет — виявляється, це перша книжка серії, ура!9. Змій — заради якого все затівається. Хто за нього не проголосує завтра, той нехороша людина! (буде можливість обирати кілька варіантів).10. Вежа блазнів — а решта серії хоч продається ще? Бо раптом мені сподобається, а в нас решта частин тільки польською, це я до смерті читатиму.11. "Казки" — перші 6 томів зайшли як в суху землю, а далі я чогось зупинилася.12. "Ходячі" — ну от так от, фанатка всесвіту, тричі дивилася основний серіал і переклала (і перекладаю) всі вбіквели для АМС, а з коміксів читала тільки 1 том. Це 2.З цього майже нічого продавати не буду, але якщо я вам щось вже наобіцяла, пишіть (здається мені, що О'Коннора обіцяла).Хто вірить, що я встигну все це прочитати до кінця життя літа — ставте 🔥, реалісти песимісти ставте що хочете 😁
Часто питають, як визначити, коли персонажі на ти, а коли на ви, якщо в мові оригіналу нема ти й ви.Звісно, є певні ознаки. Наприклад, якщо до людини звертаються "містер Джонс", "доктор", "професор", "юна леді" — це однозначно ви, навіть якщо містер Джонс і юна леді — діти спікера, і вони взагалі-то на ти. Бо "містер Джонс, ти не забагато хочеш?" звучить неприродно. Мій тато, наприклад, казав на мене "дівчино", коли робив такі саркастичні зауваження. "Дівчино, вам не здається, що оцю тарілку треба ще раз помити?.."Питання старшинства, хоч тут менш однозначно, але все ж таки учитель-учениця, старушка-хлопчик, начальник-підлеглий в більшості випадків буде ти "зверху" і ви "знизу". Хоча якраз вчора в мене в документальному фільмі 15-річна учениця зверталася на ти до 22-річної вчительки, бо в них були відповідні нестандартні стосунки. Плюс в історичному/фентезі контексті теж будуть нюанси: в (умовно/реалістично) ранньосередньовічному сеттингу (і тим паче раніше) нам природніше звучатиме звернення селянина до князя на ти, незалежно від того, як там насправді (бо в оригіналі може бути, що князь каже thou, а селянин you, але багато разів я перекладала як ти в обох випадках, бо так краще звучить саме українською). Наприклад, в нонфіку про вікінгів у мене, здається, всі були на ти, а про Японію 16 століття вже ні.Нарешті, такі звернення, як мудак, сволота, сучий син, ідіотка — практично завжди буде на ти, якщо автор (і ви) не прагнете створити комічний ефект.Усе, що вище, досить очевидні речі, за що я перепрошую, але ось кейс, через який я все це написала. Художня книжка, наші часи, всім героям під 40. Двох людей знайомлять на вечірці. Вони друзі дитинства, але з якоїсь причини друг А вдає, що вперше бачить друга Б. Друг Б розгублений, але підігрує. Людина, яка їх познайомила, каже, що друг А — знаменитий, наприклад, лікар. Друг Б: "Лікар! Ти завжди хотів бути лікарем!". Усі присутні: ??? Друг Б: "Тобто я мав на увазі: "Ви завжди хотіли бути лікарем? Ти завжди хотів бути лікарем?"І от тільки тому, що з "ви" це не працює — доводиться одразу в попередньому діалозі перевести А і Б на ти. Не катастрофа, але мене муляє, бо це неприродно для 40-річних людей їхнього кола. А шо поробиш. Вчора спеціально перервалася на цьому місці: може, уві сні щось придумаю :) Але ні.Все, ранкова задуха закінчилася :) (в тексті, не в реалі. В реалі реально душно 😁 і жарко! Нарешті).
Доброго ранку, я, звісно, таки заснула, тому "Один день" прочитано десь на 2/3, ну і добре, я його люблю і не поспішаю з ним розлучатися.А поки що відповідь на дотичне питання (якби я ще знала її :) Але спробую).Тут, звісно, все ускладнюється тим, що аудіокнижки за умовами завдання не допускаються :) Бо для мене це завжди (ну тобто останні років 20) був головний спосіб читати більше або читати взагалі. Але окей, спробую пригадати, як виходила з нечитунів в доелектронну епоху.Я починала з чогось настільки простого, фактично рівень "Колобок". Буквально читала "жіночі" журнали, потім переходила до перечитування підліткової літератури, яку любила у відповідному віці (ну я тоді від нього ще не так далеко відійшла :)), потім детективи, потім, дивлюся, а я вже Борхеса читаю і буквально сльози на очах від радості, що знову можу це робити.Але доелектронна епоха відрізняється від нашої ще і тим, що не було поруч телефона з покладами швидкого дофаміну в кожному додатку. Тому розповім ще, що робила відносно недавно, коли після операції на очах довго майже не могла читати очима, а коли змогла - то вже якось і не хотіла (так і з'явилися #ПолиціГаньби — раніше у мене не було чи майже не було непрочитаних фізичних книжок).Мені стало дуже важко зосередитися на паперовій книжці, рука тягнеться до телефону і т.і. Тому я суворо змусила себе читати в кріслі-гойдалці, залишивши телефон на ліжку, і не вставати, доки не прочитаю 40 сторінок незалежно від шрифту і формату. Бо знала, що люблю читати, любов нікуди не ділася, треба просто прорватися до неї крізь нашарування нових звичок.І в принципі прорвалася.І ще одне, дуже важливе: я ніколи не дочитую книжку, яку мені НУДНО читати. Можу дочитувати ті, які мені не подобаються (погано написані, поганий переклад, ідеї сильно суперечать моїм переконанням тощо), але за умови, що це мені дає збочену насолоду 😁 Якщо просто нудно, кидаю хоч за 30 сторінок до кінця.
TGLIST.COM.UA
