Зустріч радянських та американських війск на р. Ельба (Німеччина) 25 квітня 1945 року. На фото: лейтенант 1-ї американської армії Вільям Робертсон (США) з лейтенантом 1-го українського фронту, українцем з Черкащини, Олександром Сільвашком (УРСР); на нижньому фото – вони ж через 30 років. З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УРСР та українців у Радянському Союзі, говорячи про "радянсько-російських окупантів", з іншого ж – коли Трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УРСР в контексті Другої світової таки мала суб'єктність.Багатьом подобається історія про те, що український народ є народом-переможцем нацизму.У той же час цей народ-переможець одночасно є кривавим окупантом.Виходить, що 1-й та 2-й українські фронти звільняли Україну від нацистів, але потім ці ж самі фронти з українських перетворюються на "радянських окупантів та ґвалтівників" у Чехії, Сілезії, Угорщині та Німеччині.У нас радянська влада окупант ще з 1917 року, але Кожедуб герой-ас і наша людина, та і капітуляцію Японії підписував Дерев'янко, який, коли треба, перетворюється з "радянського" на "українського" генерала, який поставив крапку у Другій світовій війні.З одного боку "заміна одного окупанта на іншого", а як глянути далі – то під час Другої світової в ¾ українців предки були саме в Червоній армії.Спочатку ми називаємо СРСР "росіянами", а потім якось згадуємо, що УРСР засновниця ООН і рахується окремою радянською державою-засновницею цієї міжнародної організації.Сьогодні справжніми українцями, правильними, під час Другої світової війни залишились тільки бійці УПА, але й відмовлятись від статуту народу-переможця нацизму теж не хочеться.От і маємо, що наші предки в Червоній армії для внутрішнього споживача – окупанти, а для зовнішнього – наче й ні.З одного боку, ми всіляко заперечуємо будь-яку суб'єктність УРСР та українців у СРСР, говорячи про "радянсько-російських окупантів", з іншого ж – коли Трамп щось ляпне, всіляко намагаємось довести, що УРСР в контексті Другої світової таки мала суб'єктність.У світі існує консенсус: у Другій світовій війні СРСР – менше зло.Ми можемо скільки завгодно говорити, що "ніякого звільнення не було, просто один окупант змінився іншим", але тоді будьте готові, СРСР буде дорівнювати Росії.І тоді не треба постити ніяких алярмічних картинок з втратами радянських республік і волати, що світ не знає історії.Так, він її не знає, але й ми теж досі не придумали, як нам поєднати в собі ці непоєднувані для нас речі.Ми або маємо взяти на себе історичну відповідальність за УРСР і говорити про специфічну радянську квазі-державність як свою зокрема, або тоді припинити "примазуватись" до перемог СРСР.Бо дуже зручно виходить: з одного боку– комуністи завжди окупанти, а як треба Берлін брати – то "наші", і 8 травня десь у Парижі на урочистостях хочеться постояти як народ-переможець, а не як безсуб'єктна жертва двох окупацій.Треба або зняти хрестик, або все-таки вдягнути труси, бо оця історична шизофренія трохи бісить.Автор: Олександр Сапронов, історик, викладач Першого інноваційного приватного львівського ліцею. Джерело: https://www.istpravda.com.ua/columns/2025/01/24/164676/
Коли ми говоримо про націотворення ХІХ століття, частіше за все зводимо цей процес до мови, культури та історії.Попри те, що це дуже важливі складові, вони часто не пояснюють всіх складнощів процесу націотворення.Юджин Вебер в своїй праці "Із селян у французи" говорить, що важливим чинником гальмування націєтворчих процесів були такі, здавалося б, незначні речі, як гроші та міри ваг.Далі - пряма мова:"Неосяжне розмаїття одиниць і систем вимірювання вражає.Складність конвертування між різними мірами була вагомим аргументом на користь єдиної системи, яка замінила б їх усі. Але старі міри вкорінилися дуже глибоко, і хоча «всі народи Європи захоплювалися і заздрили» французькій системі мір і ваг, щонайменше 9/10 французів станом на 1861 рік на них не зважали"Попри введені метри, гектари та кілограми, аж до початку ХХ століття в різних сільських регіонах Франції, в більшій чи меншій мірі використовували лікоть, бушель, кварту, фунт, унцію, акри, жердини та інші міри довжини та ваги"Схожа історія з грошима.Пряма мова від Юджина Вебера:"Закон від 7 жерміналя 11 року Республіки (28 березня 1803 року) став вирішальним актом для створення стабільної валюти, на якій французька економіка та французькі заощадження трималися протягом наступних 120 років. Але запроваджений ним франк мусив конкурувати з попередніми грошовими одиницями майже до моменту своєї першої девальвації в 1920-х роках"Протягом ХІХ століття новий, столичний франк у сільських регіонах "перекладали" на місцеві валюти, і в різних регіонах один і той самий франк міг вартувати різну суму.Паралельно з франком люди використовували старі валюти, такі як су, екю, реал, сантим, соль, пістоль та інші.Остаточно франк переміг у всій Франції лише під кінець ХІХ століття, а в деяких гірських "бартерних" регіонах франк був чимось дивним і малозрозумілим аж до WWI.Олександр Сапронов.
Поздоровляю всіх під@расів, які пінилися, що американські ЗМІ брешуть і ні про яке визнання Криму російським Сполученими Штатами не може бути і мови. Позитивні експерти вчергове довели, що вся їхня експертиза – пиздюнькати солодку брехню для довірливих імбецилів, яку їхні підписники хочуть чути, а не розказувати правду про цю війну. Хом'ячки хочуть, щоб США не визнавали Крим російським? Прекрасно! Пишемо, що вони ніколи не визнають Крим російським, збираємо лайки, підписки, формуємо репутацію справжніх патріотів, а не протівних зрадой@бів і чудово себе почуваємо. Поки не викриється брехня.А правда в тому, що Америка готова визнати Крим російським. Причому, не за якісь серйозні поступки з боку путіна, а просто за те, що під@ри зупиняться на лінії зіткнення. З сьогоднішнього посту Трампа про поганого Зеленського, який не хоче визнавати Крим російським, очевидно, що визнання Криму російським не просто на столі, а вже УЗГОДЖЕНА між росією і США позиція. УЗГОДЖЕНА!І тут, мабуть, можна було б лізти в помиральну яму, але я їб@в! Просто фіксуємо, що Америка все. Спокійно і без істерик. Тим більше, що від Трампа ми не мали жодного патрона і вже знаємо, як воювати без США. Дякувати богові і правильній стратегії на розвиток БПЛА ми маємо хороші позиції і плюс-мінус паритет з свиномордими в найбільш результативних засобах враження цієї війни. Боляче дивитися, як колись велика країна смокче вже не тільки у свого клоуна, а ще й у путіна. І хай би путін тій Америці за такий сервіс хоч канфєт купив і таксі викликав, так ніт – кінчив і виштовхав у запльований під'їзд, де її вже чекає не тільки Сі, а навіть Кім Чен Ин. Ніколи не думав, що слова Черчіля про країну, що між війною і ганьбою вибирає ганьбу, отримує і війну і ганьбу – це насправді про Америку було. Сергій Марченко.
На фото — колишній президент Афганістану Ашраф Гані. У 2017 році він підписав угоду щодо видобутку рідкоземельних металів із тодішнім президентом США Дональдом Трампом, сподіваючись, що це допоможе Афганістану економічно зміцнитися та ефективніше боротися з «Талібаном». Він вірив, що економічне партнерство із США стане гарантією стабільності.Але 15 серпня 2021 року Кабул упав. Таліби страчували чиновників, переслідували всіх, хто співпрацював із Заходом. Гані втік у вигнання, а США, які обіцяли підтримку, просто зникли. Американські війська без попередження залишили найбільшу авіабазу Баграм, покинувши тонни військової техніки, яка зрештою опинилася в руках талібів.Декілька років потому, Дональд Трамп знову підняв питання про залишену зброю. Він заявив, що Афганістан має повернути озброєння, інакше США припинять фінансову допомогу. Відповідь представника талібів була зухвалою: «Хочете свою зброю? Приходьте і забирайте».А тепер Трамп пропонує аналогічну угоду Україні — про видобуток рідкоземельних металів. Ті самі обіцянки, ті самі слова про «взаємовигідне партнерство». Але Афганістан вже довів: такі «угоди» не захищають від війни, не зупиняють агресора і не гарантують безпеки.Ми знаємо, чим закінчуються такі домовленості. Ми вже бачили, як союзники залишають своїх партнерів у критичний момент. Афганістан, В'єтнам, Сирія... Історія повторюється.Україна ж має інший шлях. Ми вже навчилися розраховувати лише на власні сили. І якщо хтось знову пропонує нам сумнівну угоду, варто добре подумати, кому вона вигідна насправді.Любов Дожук.
30 років тому, 7-8 квітня 1995 року, російські карателі спалили чеченське село Семашки (Самашки), вбивши від 100 до 300 місцевих мешканців. «Вранці 7 квітня російські командири сказали, що якщо до 16 години ми не здамо їм 286 автоматів, то почнеться штурм селища. Взяти зброю не було звідки, бо того ж дня всі бійці пішли з Самашок. Їх вмовили старики. Командири твердо обіцяли, що якщо з села підуть усі озброєні захисники, то війська до нього не ввійдуть... На зборах народ вирішив різати худобу, продавати м'ясо і на виручені гроші купувати автомати у російських військових. Знаєте, звідки до чеченців при повній блокаді із землі та з повітря надходить зброя? Ми купуємо його у російських інтендантів і міняємо на їжу у вічно голодних солдатів строкової служби. Часто бойову гранату віддають за буханець хліба. Але того дня становище було безвихідним. Ми не могли встигнути так швидко дістати потрібне. Попросили тиждень. Але, очевидно, ультиматум був лише приводом, бо ніхто не став чекати навіть на обіцяні 16 годин. Все почалося на дві години раніше.…Ми сиділи, чекаючи на свою долю. Втекти не могли, боялися, що поранений раніше дядько спливе кров'ю. Чуємо, як відчиняють ворота, як в'їжджає БТР, як кидають гранату у порожній підвал. Увійшли до кімнати. Їх було 18–20 людей. На вигляд тверезі, тільки очі ніби скляні. Побачили дядька: "Коли поранило? Де автомат? Де духи?" Раїса кинулася до тих, хто прийшов: «Не вбивайте, нікого в будинку немає, автоматів немає, тата тяжко поранено. У вас теж є батько?» «У нас наказ вбивати всіх від 14 до 65 років», закричали ті, хто прийшов, і стали перекидати ногами відра з водою. А ми вже знали, що це означає: тепер неодмінно спалять, а воду вилили, щоб не було чим гасити. Омонівці вийшли із кімнати. Кинули у двері гранату. Раїсу поранило. Вона стогнала. Я чула, як хтось запитав: "Що?" Поруч відповіли: "Баба ще жива". Це про Раїсу. Після цих слів два постріли з вогнемету. Я чомусь не могла змусити себе заплющити очі. Знала, що зараз уб'ють, і хотіла лише одного померти одразу, без болю. Але вони пішли. Я озирнулася Раїса мертва, дядько теж, а Ася жива. Ми з нею лежали, боячись поворухнутися. Горів трельяж, завіса, лінолеум, пластмасові відра. Нас залишили жити помилково, сприйнявши за мертвих…Я підійшла до школи. Там жінки виймали з петлі кількох повішених хлопчиків. На вигляд 1-3 класи. Діти від жаху вибігли з будівлі. Їх зловили та задушили на дроті. Очі вилізли з орбіт, обличчя розпухли і стали невпізнані. Поруч була купа згорілих кісток, рештки ще приблизно 30 школярів. За словами очевидців, їх також повісили, а згодом спалили з вогнемету. На стіні чимось бурим було написано: "Музейний експонат майбутнє Чечні". І ще: "Російський ведмідь прокинувся". Більше я нікуди не могла йти. Повернулась додому. Від будинку залишилися лише стіни. Решта згоріла. Ми з Асею зібрали в клейонку та газетний папір попіл та кістки дядька Насрейдіна та Раїси. Дядько прожив 47 років, а Раїсі в липні мало виповнитися 23". Зі спогадів мешканки села Семашки Амінат Гунашевої.
** _____ **Сьогодні я зрозуміла одну важливу річ. Сaма потрібна покупка в житті жінки, сучасної Леді - це сокира. Не шуба-чоботи-мешти-сумочка. Сокира. Точно вам кажу. Я тут купила одну. За акцію, в супермаркеті. Хорошу тaку, фірмову, з орaнжевою довгою ручкою. Мені її запропонувала дівчинка-промоутер. "Хорошу сокиру! - скaзала вона, - купіть, стане в нагоді!" 🪓Я і купила. І не пожалкувала. Майже відразу і стала в пригоді. Поклала я її зверху в кошик з продуктами і понесла до мaшини. Дивлюся, а на пaрковці мужик так щільно до моєї свою мaшину поставив, що мені двeрі широко не відкрити і сумки туди не пропхати, а з іншого боку від машини бордюр, і відкривати двері незручно. І сам мужик стоїть поруч і сумки свої в бaгажник вантажить.І тут я така підходжу. З кошичком. З сокирою. Подивилася я на нього і на його мaшину. І він на нас подивився. З сокирою. І раптом засміявся мені, як рідний, і каже: "Дaвайте, я допоможу вам сумки в багажник поскладати, а то я близько мaшину постaвив, а з іншого боку-бордюр і нeзручно ..." "Дaвайте, - погодилися ми з сокирою, - велике Вам дякую". Бувають же такі чудові люди!Ну, поклав він мої сумки і поїхав. Я сокиру поклала на підлогу переднього пасажирського сидіння, сіла і покерувати спокійно додому. Ну, як "спокійно". Пятниця, народу повно, ще всі за місто прагнуть, поспішають. І один на світлофорі як мене обжене, як подріже, так як загальмує різко, прямо переді мною, на червоний. Так, що я йому трохи в зад і не в'їхала. Сантиметр залишився. Він такий виходить і починає кричати: "Як водиш, та взагалі, що права купила? Виходь, нам треба поговорити". "А чого не поговорити", - кажу. І сокиру так, не поспішаючи, піднімаю з підлоги. Він від різкого гальмування з'їхала і ручкою мені в педалі майже уперлася. Заважає. Я виходжу і її виймаю. І в руках тримаю. "Чого ж не поговорити, - кажу, - ми завжди готові, - кажу, - до конструктивного діалогу". З сокирою. Той, який з ледь цілим задом, раптом відразу якось подобрішав. Настрій у нього, мабуть, покращився, і він радісно так говорить: "Так я і сам винен. Поспішав. Різко перебудувався, різко загальмував. Пятниця! Нерви! Вибачте!" Швиденько сів у машину свою і газанул під зелений.💚😌Ну і ми з сокирою сіли і, не поспішаючи, додому поїхали. Під'їхала додому, дивлюся - моє місце на стоянці біля під'їзду зайняли. Знову. Ще й хтось, не з нашого будинку. Своїх-то я всіх знаю. А вони - мене ... Ну, гаразд. Я поруч на аварійку встала, думаю, зараз сумки важкі занесу в квартиру, а потім поїжджу по дворах - місце собі пошукаю. Сумки занесла, сокиру залишила. Дай, думаю, її теж додому заберу, в машині нащо їй лежати. Ручка яскрава, помітна, раптом хто зазіхне. А ми з нею рідні вже майже. Взяла її і машину закриваю. А тут, дивлюся - водій, що моє місце зайняв, виходить. "Ой, - каже, - а я місце ваше зайняв? Так я вже їду, вставайте, будь ласка!" І посміхається так по-доброму. "Хороших вихідних", - говорить. І поїхав.😜Я на своє місце встала, і ми з сокирою додому пішли. І вітер теплий в листі шелестів. І Сонце світило. Нам. З сокирою.😁👍З інтернету
❤️🖤 ЦЕЙ ДЕНЬ В ІСТОРІЇ УПА - 23 БЕРЕЗНЯ 1945 рікУ селі Дев’ятники на Львівщині повстанці знищили дільничного райвідділу НКВД.Сотня «Полтавці» УПА-Захід прийняла бій із загоном НКВД у селі Гаї Великі на Тернопільщині. Загинув один повстанець.Загін УПА влаштував засідку на польську міліцію біля села Люблинець Підкарпатського воєводства Польщі. Знищено 50 міліціонерів, поранено 30.Двоє підпільників підірвались, закладаючи вибухівку під залізничну колію біля міста Ужгорода.1946 рікПід час зіткнень із загонами МВД у селах Борщів, Добросин, Корсів та Острів на Львівщині загинули станичний ОУН Михайло Гель – «Залізняк» та ще повстанців 10 повстанців.Сотня «Рисі» УПА-Захід вступила в бій з опергрупою МВД біля шосе Красна – Грабівка на Станіславщині. Знищені лейтенант і військовий, двох поранено. Решта панічно відступили.Загін УПА влаштував засідку на трасі Посіч – Липець на Станіславщині. Знищені 2 військових МВД, одного поранено. Здобуто два автомати.1947 рікУ селі Дороговище на Дрогобиччині підпільники знищили організатора колгоспу.Рій сотні «Сурма» УПА-Захід у селі Бабин на Станіславщині знищив із засідки 3 військових МВД, захоплено дві гвинтівки.У сутичці з опергрупою МВД у селі Грушів на Дрогобиччині загинув зв’язковий ОУН.Під час нападу на збори радянського активу в сільраді села Станіславчик на Львівщині повстанці знищили інструктора райкому КП(б)У, завідувача культпросвітвідділу і директора школи.1948 рікПошукові групи МВД захопили криївки в селах Княже і Рожневі Поля на Станіславщині. Не маючи змоги прорватися, застрелилися четверо підпільників.У зіткненнях із загонами МВД у селах Зимівки, Мітсковичі та Тисовециь на Дрогобиччині загинули троє повстанців.1948 рікПошукові групи МВД захопили криївки в селах Княже і Рожневі Поля на Станіславщині. Не маючи змоги прорватися, застрелилися четверо підпільників.У зіткненнях із загонами МВД у селах Зимівки, Мітсковичі та Тисовециь на Дрогобиччині загинули троє повстанців.1949 рікПід час сутички з опергрупою МВД у селі Тиха на Дрогобиччині загинув один повстанець.1950 рікПошукова група МВД наскочила на загін підпільників у селі Воля Арламівська на Дрогобиччині. В бою загинули районний провідник «Павло» та ще двоє повстанців.Сергій Горобець
Кадровий бойовий офіцер Осип Будзиновський – упродовж років командир бойової сотні УСС на фронті. Забутий, про нього досі не зустрічав жодного більшого дослідження. Довго було невідомо навіть в якому році народився. Загинув у 1919 році на Поділлі. Поганої якості світлини – «з книжок» – не передавали бойовий характер цього командира.Напишу кілька слів про цього сильного чоловіка з нагоди виявлення його якісних світлин. Народився Осип 24 червня 1884 року в селі Мокротин, тепер Жовківської громади на Львівщині (згідно із обліковою карткою УСС). Закінчив гімназію в Станиславові, тепер – Івано-Франківськ. Випускник юридичного факультету Львівського університету. До Першої світової війни служив у 19-му та 34-му піхотних полках австро-угорської армії. В Легіоні УCC із серпня 1914 року – переведений, як кадровий офіцер австрійського війська. «Був командантом сотні, на чолі якої перебув всю воєнну кампанію на російськім фронті в Карпатах і на широких полях Поділля». Сотня Будзиновського спроможна була виконати найтяжчі завдання. Ось приклад, описаний істориком УСС Степаном Ріпецьким:«27 грудня [1914 року] сотня Будзиновського в складі 150 стрільців серед заметілі та глибоких снігів перейшла через найвищий верх в тій околиці, гору Пікуй (1405 м.), до села Ботелка, де відбила сильний ворожий наступ. 1 січня [1915 року] ця ж сотня [вже] брала участь у завзятому бою в обороні Ужоцького переходу, де раніше розгромлено австрійські війська. Сотня Будзиновського мала тоді поважні втрати в убитих і ранених».Його сотня штурмувала і обороняла Маківку. Стрільці любили Будзиновського, бо могли покластись на нього в критичних ситуаціях на фронті. «На щастя, був між нами сотник О. Будзиновський, завжди спокійний і обережний» - згадував Осип Навроцький про одну із складних ситуацій на горі Лисоні.Воював в складі УГА командиром куреня (батальйону) на польському фронті, опісля проти червоних і білих московитів. «Був за Збручем в Чотирикутнику Смерти і тут помер на тиф осінню 1919 р. в Ялтушкові на Поділлю». За іншими даними помер в грудні того ж року у місті Бар. Тепер, завдяки Vasyl Lopukh маємо якісну світлину цього бойового комбата українського війська, який 5 років поспіль боровся за Україну на всіх фронтах вивольної війни. І наша пам'ять про нього буде довшою, бо стане яскравішою. Слава Україні!Юрій Юзич.
«Уночі проти 15 березня польські відділи, які перейшли кордон коло Торуня у кількості коло 250 вояків, січовики відбили... На цьому відтинку операціями керує командант Січі у Торуні четар Дубик разом із районовим командантом Фігурою» - згадував очільник Національної оборони Карпатської України Сергії Єфремов.19 березня 1939 року, Степан Фігура разом із своїм начштабу інженером Павлом Лушненком, уродженцем Конотопу, «зголосились добровільно [мадярській] жандармерії і були заарештовані». Їм та іншим січовикам окупанти ставили в обвинувачення, що «вони хотіли підняти озброїне повстання проти мадярів, що свідками доказано». В ніч на 22 березня 1939 року п’яні мадярські вояки забрали Степана Фігуру і активіста Якова Завальницького (народився без лівої руки), а також двох січовиків-галичан. У в’язничній келії в Воловому, звідки забрали Фіґуру, «знайшли під солом'яником криваву сорочку, в якій були цілі жмути спеченої, згущеної крови». Сорочку винесли селяни на волю і опісля було ідентифіковано, що вона належала Фіґурі... На четвертому кілометрі від Волового до Хусту січовиків стратили. «Ув'язненим руки були пов'язані, ледве тримались на ногах [під час конвою], ледве лізли, їх прикладами стало підштовхували… відвели їх за приселок Поточина у ліс "Тісну", зійшли з дороги у правий бік над Ріку і на одній полянці, напроти звора "Козяй", дорізали їх». Лише на третій день окупанти вирішили поховати убитих на тій же галявині, зігнавши місцевих селян. «Люди з великим жахом сконстатували, що одному з трупів (здається д-рові Фіґурі; з рота вибрали золоті зуби ще за жива багнетом. Це тому знали, що крови, яка стікала з уст, було повно». Сьогодні – в урочищі Тішня – на місці вбивства мадярськими окупантами беззбройних січовиків встановлено пам’ятний хрест, куди часто приносять квіти місцеві мешканці та гості Закарпаття.Юрій Юзич
Уряд Кіра Стармера робить те саме, що й адміністрація Трампа (окрім мит), але без психодрамиЯкщо прибрати найбільше безглуздя, яким страждає адміністрація Дональда Трампа в США, типу мит на імпорт і в цілому торгівельних воєн, можна помітити, що плейбук Кіра Стармера не дуже відрізняється від його колег з-за океану.1. З моменту приходу уряду Стармера кількість депортацій нелегальних мігрантів зросла на 24%, а кількість поліцейських рейдів проти нелегальних мігрантів - на 38%.2. Іноземна допомога скорочена на 40%.3. Уряд планує скоротити виплати на соціальну допомогу на загальну суму понад 6 мільярдів фунтів.4. Уряд почав скорочення бюрократії та ліквідації бюрократичних установ, причому почавши з найбільшого бегемота - NHS.(Трафальгарська площа)🇬🇧 Дуже цікавий пост від профільного каналу про Велику Британію.☝️ І він чудово показує, що навіть лейбористи, хто б міг подумати, загалом втілюють стратегію Трампа в США, якби Трамп був адекватним. І нелегалів більше пресують, але без переборів. І бюрократію скорочують, але до всіх таємниць системи кетамінових наркоманів не допускають. І в оборонку вкладаються, хоча є певна економічна криза. І в Німеччині буде те саме, скоріш за все.👍 Тобто загалом праві ідеї — це нормально. Але якщо це здоровий правоцентризм. І це коли до влади приходять справжні політики, а не шизоїди-дегенерати, які можуть за кілька років знищити свою ж державу.Дике поле
TGLIST.COM.UA
