Вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI суд має враховувати предмет та підстави позову; перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень статей 12, 22 Закону № 3551-XII. Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI викладено у постановах ВПВС від 09.10.2019 у справі № 9901/311/19, від 12.02.2020 у справі № 545/1149/17, від 20.01.2021 у справі №9901/258/20. Отже, пільги, визначені п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI, поширюються на учасників бойових дій лише у справах, пов`язаних з їх соціальним захистом. Оскільки спір у справі № 990/205/24 не був пов`язаний із соціальним захистом прав позивача як учасника бойових дій, що свідчило про відсутність підстав для його звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги, ВПВС 20.01.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/124561057 про залишення скарги без руху з установленням скаржнику строку для усунення її недоліків шляхом подання до суду документа про сплату судового збору, з розрахунку 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб за кожну заявлену позовну вимогу немайнового характеру. При цьому було зазначено, що у позові заявлено дві позовні вимоги (скасувати конкурс та зобовʼязати оголосити новий конкурс).
Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, на такі документи накладається кваліфікований електронний підпис учасника справи (його представника) відповідно до вимог ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника) (ч. 10 ст. 44 КАС). Оскільки апеляційна скарга у справі № 990/398/24 була надіслана на офіційну електронну адресу Великої Палати в електронній формі та мала лише графічне зображення підпису, проте на цей процесуальний документ не був накладений кваліфікований електронний підпис у розумінні чинного законодавства, що свідчить про відсутність можливості ідентифікувати особу, що її подала, ВПВС 22.01.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/124630441 про її повернення скаржнику (фізичній особі). При цьому було зауважено, що в разі неможливості подати апеляційну скаргу в електронній формі з дотриманням вказаного вище порядку щодо її підписання, апеляційна скарга може бути подана в письмовій формі в порядку та строки, установлені законом.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/124561042 від 12.12.2024 у справі № 990SCGC/20/24 вкотре нагадала, що строки розгляду справи не можуть вважатися розумними, якщо їх порушено через призначення судових засідань із великими інтервалами тощо, оскільки наведене свідчить про неналежний рівень організації судочинства. Відкладаючи судові засідання, суддя має забезпечити необхідний баланс між дотриманням прав сторони і розглядом справи протягом встановленого законом строку або хоча б у розумні строки. При цьому було зауважено, що за змістом ч. 2 ст. 268 КУпАП участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП, не є обов`язковою. Тому при кваліфікації діянь як безпідставного затягування чи невжиття заходів щодо розгляду справи, яке ставиться в провину судді, слід зазначити, що критеріями оцінки належності поведінки судді у цьому аспекті можуть слугувати: своєчасність призначення справи до розгляду; величина інтервалів між судовими засіданнями; обґрунтованість відкладення розгляду справи чи оголошення перерв у судовому засіданні; повнота підготовки справ до розгляду; повнота вжитих суддею заходів щодо усунення обставин, які унеможливлюють розгляд справи чи спричиняють його затягування; належність та дієвість контролю з боку судді за виконанням службових обов`язків працівниками суду, у тому числі щодо формування та надіслання судових повісток / кореспонденції, за своєчасністю виконання запитів суду іншими органами тощо. Питання своєчасного розгляду справ про адміністративні правопорушення із дотриманням строку, визначеного статтею 38 КУпАП, має бути предметом постійної уваги та контролю суддів, у провадженні яких перебувають такі справи. Судді не повинні допускати безпідставних зволікань із розглядом справ цієї категорії та вживати усіх можливих заходів, які забезпечать їх розгляд у строк, визначений законом, або у строк, який з урахуванням обставин справи можна визнати розумним та який не виходить за межі тримісячного строку з дня вчинення правопорушення. З огляду на завдання проваджень у справах про адміністративні правопорушення, недотримання суддею встановлених КУпАП правил щодо строків розгляду справ про адміністративні правопорушення має істотний негативний наслідок, зокрема невиконання завдань цього Кодексу щодо виховання особи, яка вчинила таке правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як правопорушником, так й іншими особами.
У рішенні ЄСПЛ від 12.09.2024 у справі «Мороз проти України» зазначено, що апеляційний суд зобов`язав заявниць виселитися зі спірних приміщень лише на тій підставі, що ці приміщення були зареєстровані як «нежитлові», без аналізу конкретної ситуації заявниць. У своєму обґрунтуванні апеляційний суд не розглянув аргументи заявниць, що спірні приміщення були спочатку надані їхній сім`ї радою за більш ніж шістдесят років до розгляду питання про надання права власності, щоб бути місцем їхнього проживання, і заявниці офіційно облаштували та зареєстрували в них своє житло, відремонтували за власний кошт і сплачували різні платежі як de facto наймачі протягом усього періоду свого проживання. Його обґрунтування також жодним чином не вказувало на те, що суд намагався оцінити бажання позивача - органу державної влади звільнити спірні приміщення попри твердження заявниць, що збереження цього житла, в якому вони до розгляду справи офіційно проживали приблизно сорок і двадцять три роки відповідно, було життєво важливим питанням для них. За таких обставин Суд не визнав, що апеляційний суд навів достатні підстави, аби довести існування нагальної суспільної потреби у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей ст. 8 Конвенції. Оскільки апеляційний суд не з`ясував усіх фактичних обставин справи та доводів заявників, не надав їм відповідної юридичної оцінки, що було констатовано ЄСПЛ, 11.12.2024 ВПВС за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами ухвалила постанову https://reyestr.court.gov.ua/Review/124522582 про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій з направленням справи № 463/615/13 на новий судовий розгляд.
Релігійна організація стверджувала, що про несприятливі правові наслідки дії Указу Президента України щодо себе дізналася у вересні 2024 року з листів Держгеокадастру та Виконавчого комітету селищної ради. А передувало цьому звернення позивача у зв`язку з наміром здійснити реконструкцію будівель, розташованих на земельній ділянці, на яку йому видано державний акт на право постійного користування у 2010 році, та отримання інформації, що земельна ділянка з таким кадастровим номером не зареєстрована. Погоджучись з наявністю підстав для повернення позовної заяви Релігійної організації через пропуск строку звернення до суду, ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/124522579 від 19.12.2024 у справі № 990/303/24 зазначила, що позивач не навів доводу, що він не знав про Указ до вказаного ним часу. Ч. 2 ст. 122 КАС чітко визначено момент, з яким пов`язано початок відліку строку звернення до суду - з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави виснувати про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Щоб переконатись, що особа могла і повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод, інтересів), суд повинен установити обставини, які б беззаперечно свідчили, що обізнаність особи була ймовірною, а ступінь ймовірності був високим і достатнім для висновку, що строк звернення до суду особа пропустила з поважних причин. Та обставина, що Указ був опублікований в офіційному друкованому виданні, передбачає достатній ступінь ймовірності, що особа, якої він [Указ] стосується, може бути ознайомлена з його змістом з дати опублікування, за винятком випадків, коли особа наводить інші доводи. У разі якщо особа посилається на обставини, які виключають для неї можливість бути обізнаною про Указ із цієї дати [дати опублікування в офіційному друкованому виданні], вона повинна довести ці обставини, а суд, у свою чергу, на підставі оцінки доказів, які є у справі, прийняти рішення щодо достатності підстав для визнання причин пропуску строку звернення з позовом поважними.
Заявник у прохальній частині апеляційної скарги не зазначив вимог до суду апеляційної інстанції відповідно до приписів статті 315 КАС України. Окрім того, апеляційна скарга не містила обґрунтування вимог із зазначенням того, у чому ж полягає незаконність оскаржуваної ухвали про відмову у відкритті провадження та які норми права застосовано судом неправильно під час її постановлення. Оскільки апеляційна скарга не відповідала вимогам статей 296, 298 КАС України і виявлені судом недоліки перешкоджають її прийняттю до провадження, ВПВС 16.01.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/124460333 у справі № 990/371/24 про залишення апеляційної скарги без руху. Одночасно було роз`яснено скаржнику, що у випадку, якщо він є суб`єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу, він може реалізувати це право в порядку, визначеному ЗУ № 3460-VI «Про безоплатну правничу допомогу» На законодавчому рівні закріплені державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги, і за наявності відповідних підстав скаржник може звернутися до суб`єктів надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема, з метою отримання такої допомоги шляхом складення процесуального документа на виконання вимог цієї ухвали суду.
ВС у ряді постанов зробив висновок, що арешт майна боржника є заходом, який застосовується для забезпечення виконання судового рішення, що підлягає примусовому виконанню. У разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є завершеним. Лише факт такого повернення, зокрема через відсутність у боржника майна, на яке можна звернути стягнення, не є підставою для зняття арешту з майна та коштів. Натомість у постанові КАС у складі ВС від 26.05.2020 у справі № 815/7269/15 зроблено висновок про те, що у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу державний виконавець повинен, зокрема, зазначити наслідки завершення відповідного виконавчого провадження, яким є зняття арешту з майна і коштів позивача, а тому твердження скаржника, що при поверненні виконавчого документа стягувачу арешти, накладені на майно боржника, не знімаються, є безпідставними. Оскільки у практиці Касаційного цивільного та Касаційного адміністративного судів у складі ВС має місце неоднакове застосування положень законів № 606-XIV та № 1404-VIII у справах про зняття арешту з майна боржника у випадку повернення виконавчого документа стягувачеві ВПВС 27.11.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123780070 про прийняття справи № 2/1522/11652/11 до свого розгляду.…
ВПВС у постанові від 15.05.2019 у справі № 761/10509/17 сформулювала правову позицію, згідно з якою якщо касаційна скарга прийнята до провадження суду касаційної інстанції помилково, то касаційне провадження у справі належить закрити. Водночас ВС у ряді постанов дійшов висновку, зокрема, про відсутність в апеляційного суду права закривати провадження за вказаних обставин. Зокрема, у постанові від 28.05.2024 у справі № 914/759/23 ВС у складі колегії суддів КГС зазначив, що постановляючи ухвалу про закриття апеляційного провадження, апеляційний господарський суд фактично нівелює постановлену ним ухвалу в цій справі про поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження, відтак в цьому випадку буде діяти як суд не встановлений законом. Оскільки наявна різна практика застосування ВС норм процесуального права у подібних правовідносинах при закритті апеляційного провадження як помилково відкритого за наявності ухвал про відкриття апеляційного провадження та поновлення строку на апеляційне оскарження, ВПВС 27.11.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123553002 про прийняття справи № 601/485/23 до свого розгляду.
ВПВС в постанові від 19.01.2023 у справі № 140/1770/19 зазначила, що держава в особі відповідних органів, виконуючи певний комплекс дій, зобов`язана повернути платнику податку суму бюджетного відшкодування ПДВ протягом законодавчо встановленого строку після дня набуття відповідною сумою статусу узгодженої. Якщо ж протягом такого строку необхідних дій для відшкодування податку здійснено не було, невідшкодовані суми перетворюються на бюджетну заборгованість, на яку в силу положень пункту 200.23 статті 200 ПК нараховується пеня. Платник ПДВ може звернутися до суду з вимогами про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, протягом шести місяців з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зміна правового регулювання, зміна ВС способу захисту порушеного права та підтверджені у встановленому порядку фактичні обставини щодо неможливості реалізації права особою, перелік спрямованих нею на досягнення цієї мети заходів підлягають оцінці судом за заявою позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду в кожному конкретному випадку при з`ясуванні поважності причин пропуску цього строку. Аналогічні висновки ВПВС зробила і в постановах від 16.02.2023 (справа № 803/1149/18) та від 13.04.2023 (справа № 320/12137/20). Оскільки у зазначених вище постановах було чітко сформовано правову позицію стосовно строку звернення до а суду з позовом про визнання протиправною бездіяльності суб`єкта владних повноважень з погашення заборгованості з відшкодування ПДВ та/або пені, нарахованої на таку заборгованість, а також щодо наслідків для осіб, які звертаються до суду з такими позовами, у зв'язку із зміною судової практики правозастосування у подібних правовідносинах, ВПВС 28.11.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123780069 про повернення справи № 200/9658/21 на розгляд ВС.
Обґрунтовуючи необхідність уточнення висновків ВПВС, сформованих у постанові від 12.04.2023 у справі № 511/2303/19, колегія суддів КЦС зауважила: по-перше, будматеріали, обладнання тощо, використані у процесі самочинного будівництва будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї, неможливо виділити від самого об`єкта будівництва без завдання їм усім або окремим із них шкоди та зниження відповідно їхньої економічної цінності. А їхня оборотоздатність без відділення від об`єкта будівництва неможлива. Тому варіант визнання судом права власності позивача на половину будматеріалів, обладнання тощо не дозволить жодній зі сторін вільно користуватися та розпоряджатися таким майном, оскільки воно вже використане у самочинному будівництві конкретного об`єкта, який інша сторона спору використовує для проживання без введення його в експлуатацію; по-друге, немає якогось сенсу для цивільного обороту обов`язок суду перелічити в судовому рішенні всі використані у такому будівництві будматеріали, обладнання тощо, на які він визнає право власності, бо кожна зі сторін спору не зможе надалі окремо від іншої сторони відчужити це використане для самочинного будівництва майно третім особам; крім того, формування у судовому рішенні переліку відповідних матеріалів, обладнання тощо для визнання на них права власності за позивачем потребуватиме спеціальних знань хоча би через те, що частина з них у спорудженому будинку приховані за іншими. Та й точне встановлення всього переліку будматеріалів, обладнання тощо, з яких побудований (реконструйований) об`єкт, неможливо встановити навіть експертним шляхом; отже, не є ефективним способом захисту права власності такий поділ в натурі «спожитих» для будівництва будматеріалів, обладнання тощо у будинку з повною готовністю до експлуатації, але не введеного в неї. Погоджуючись з наявністю виключної правової проблеми ВПВС 04.12.2024 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/123567900 про прийняття справи № 607/10858/22 до свого розгляду.
TGLIST.COM.UA
