У рішенні ЄСПЛ від 12.09.2024 у справі «Мороз проти України» зазначено, що апеляційний суд зобов`язав заявниць виселитися зі спірних приміщень лише на тій підставі, що ці приміщення були зареєстровані як «нежитлові», без аналізу конкретної ситуації заявниць. У своєму обґрунтуванні апеляційний суд не розглянув аргументи заявниць, що спірні приміщення були спочатку надані їхній сім`ї радою за більш ніж шістдесят років до розгляду питання про надання права власності, щоб бути місцем їхнього проживання, і заявниці офіційно облаштували та зареєстрували в них своє житло, відремонтували за власний кошт і сплачували різні платежі як de facto наймачі протягом усього періоду свого проживання. Його обґрунтування також жодним чином не вказувало на те, що суд намагався оцінити бажання позивача - органу державної влади звільнити спірні приміщення попри твердження заявниць, що збереження цього житла, в якому вони до розгляду справи офіційно проживали приблизно сорок і двадцять три роки відповідно, було життєво важливим питанням для них. За таких обставин Суд не визнав, що апеляційний суд навів достатні підстави, аби довести існування нагальної суспільної потреби у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість пропорційності такого виселення для цілей ст. 8 Конвенції. Оскільки апеляційний суд не з`ясував усіх фактичних обставин справи та доводів заявників, не надав їм відповідної юридичної оцінки, що було констатовано ЄСПЛ, 11.12.2024 ВПВС за результатами перегляду судового рішення за виключними обставинами ухвалила постанову https://reyestr.court.gov.ua/Review/124522582 про скасування судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій з направленням справи № 463/615/13 на новий судовий розгляд.