ВПВС, відмовляючи у прийнятті справи № 916/330/24 до свого розгляду, в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/125673631 від 05.03.2025 нагадала про сформований нею правовий висновок щодо визначення предметної юрисдикції спорів про оскарження рішень місцевої ради щодо визнання комунальною власністю територіальної громади шляхом включення до меж населеного пункту земельних ділянок, які перебували в постійному користуванні державної установи та є державною власністю, викладений у постанові від 26.06.2018 у справі № 902/517/17 про те, що:- відповідно до ч. 4 ст. 173 ЗК України землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки- рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації цього рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер;- натомість розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер.
КЦС у складі ВС зауважив, що у ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», ЗУ «Про виконавче провадження» та ЦПК України не передбачено повноважень державного (приватного) виконавця на звернення до суду з позовом в інтересах сторони виконавчого провадження у порядку цивільного судочинства. Позов може подавати позивач або інша особа в його інтересах для захисту права та охоронюваного законом інтересу саме позивача, а не іншої особи. Водночас особа, яка звертається до суду від імені позивача, повинна діяти в інтересах позивача, тобто вчиняти дії, які стосуються захисту його інтересів, а не навпаки. Натомість за висновками ВПВС, сформульованими в постанові від 08.06.2022 у справі № 2-591/11, приватного виконавця фактично було наділено не передбаченим законом та не властивим для нього повноваженням звертатись до суду з позовом в інтересах інших осіб, зокрема боржника. Водночас приватний виконавець, здійснюючи повноваження з виконання судового рішення, фактично діє в інтересах саме стягувача, а не боржника, який має протилежний інтерес у справі і, очевидно, не може бути визначений позивачем. На переконання КЦС у складі ВС, визнання права виконавця на подання позову в інтересах боржника, але по суті проти його волі і всупереч його інтересам, легалізувало примусове призначення особи позивачем у справі, що, безумовно, є неприпустимим з огляду на основні засади та принципи цивільного судочинства. ВПВС, погоджуючись з тим, що суди неоднаково застосовують приписи ст. 56 ЦПК України у подібних правовідносинах, 05.03.2022 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/125736765 про прийняття справи № 367/252/24 до свого розгляду.
АТ «Укрзалізниця» належать на праві постійного користування земельні ділянки, що відносяться до земель залізничного транспорту. Водночас заявлені нею позовні вимоги про визнання недійсними рішення органу місцевого самоврядування та державного акта на право власності на земельну ділянку не приведуть до відновлення порушених прав та інтересів, оскільки це не вирішить спір про право. Натомість внаслідок задоволення віндикаційного позову вирішується спір про право, а рішення суду є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/125736760 від 22.01.2025 у справі № 446/478/19 зауважила, що позивач намагався скасувати правовий титул (визнати недійсним відповідне рішення ради щодо всієї земельної ділянки, а не тільки спірної її частини). Для вирішення такого спору має бути ідентифікована земельна ділянка (що накладається на смугу відведення залізниці), зокрема, шляхом визначення координат поворотних точок меж і даних про прив`язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі (висновок експерта). Адже не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Отже належним (правомірним) способом захисту є віндикаційний позов про витребування тієї частини земельної ділянки, що належить на праві постійного користування АТ «Укрзалізниця» та накладається на іншу земельну ділянку. Неналежність та неефективність заявленого позивачем способу захисту було самостійною підставою для відмови у позові.
Залишаючи позов без розгляду, КАС у складі ВС виходив з неповажності причини повторної неявки представників позивача у судове засідання, зауваживши, що оформлення допуску та доступу до державної таємниці не звільняє представників сторони від виконання передбачених КАС України процесуальних обов`язків, зокрема участі в судовому засіданні. Також призначення засідань у різний час (11 та 15 години) надавало можливість адвокату взяти участь у засіданні у справі в режимі відеоконференції, зокрема засобами власного зв`язку. Погоджуючись з цим ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/125673628 від 27.02.2025 у справі № 990/180/24 вказала на обовʼязок представників сторін брати участь у судових засіданнях, обстоювати свої вимоги та проявляти процесуальну активність. Невиконання позивачем умов договору про надання правової допомоги щодо оплати послуг не можна вважати об'єктивною обставиною, яка підтверджує поважність неявки представника сторони у судове засідання, оскільки факт несплати коштів та, як наслідок, призупинення дії договору є наслідком дій самої сторони, а саме неналежного виконання договірних зобов'язань, а не незалежних від нього обставин. Також було враховано, що повідомляючи про причини своєї неявки в призначене судове засідання адвокат, не надав документів на підтвердження обставин на які посилався, щодо призупинення дії договору про надання правової допомоги. Подання клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, як і оформлення допуску та доступу до державної таємниці, не звільняє представників позивача від виконання передбачених КАС України процесуальних обов`язків, зокрема участі в судовому засіданні.
При вирішенні питання про відкриття провадження за заявою про перегляд судового рішення за виключними обставинами з підстави, визначеної п. 2 ч. 3 ст. 320 ГПК України, враховується, що такий перегляд може відбутися за дотримання сукупності таких умов:- встановлення ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов`язань при розгляді конкретної справи (порушення Конвенції);- таке рішення ЄСПЛ має стосуватися саме справи, яка була предметом розгляду національними судами України та яку просить переглянути заявник;- ЄСПЛ зазначив, що такі порушення норм права допущені національними судами при розгляді справи до ухвалення судового рішення, яким закінчено розгляд справи по суті, або судового рішення, яке унеможливило цей розгляд;- у самому рішенні ЄСПЛ може бути зазначено про необхідність вжиття додаткових заходів індивідуального характеру, або з самого рішення можна зробити висновок про необхідність відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який заявник мав до порушення Конвенції, і таке відновлення можливе лише шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі. Отже, лише за наявності всіх умов судові рішення, постановлені національними судами, підлягають перегляду за виключними обставинами у зв`язку з установленням міжнародною установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні справи судом. Відповідна правова позиція була в черговий раз наведена ВПВС в ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/125540482 від 26.02.2025 у справі № 903/1322/23 та ухвалі https://reyestr.court.gov.ua/Review/125540263 від 13.02.2025 3 справі № 903/1311/23.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/125540264 від 13.02.2025 у справі № 120/6998/24 вкотре зауважила, що підписання документа перед його текстом, що зумовлено винятково невмотивованим власним бажанням заявника, а так само підписання процесуального документа в будь-якому іншому місці (але не наприкінці його) та надання такому документу юридичної сили (статусу підписаного) не узгоджуватиметься із завданням судочинства, оскільки викликатиме сумніви щодо його правових наслідків і дійсних намірів автора такого звернення. При цьому було відхилено довід позивача, що за відсутності підпису суд повинен був залишити без руху позовну заяву, оскільки нормами ч. 1 та ч. 2 ст. 169 КАС чітко визначено випадки у яких суддя постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, а також у разі, якщо позовну заяву подано особою, яка відповідно до ч. 6 ст. 18 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його). Водночас повернення позовної заяви відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 169 КАС (позов подано особою, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано) є самостійною та достатньою підставою.
ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/125540261 від 13.02.2025 у справі № 990/357/24 зауважила, що хоча позовні вимоги були сформульовані як вимоги про визнання Указу «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» протиправним і нечинним, визнання незаконними дій Президента України щодо подання та подальшого схвалення цього Указу до Верховної Ради України, але з огляду на зміст позовних вимог та їх підстави (обґрунтування) цей позов фактично стосується конституційності Закону № 4024-IX, без ухвалення якого зазначений Указ не набрав би юридичної сили як акт законодавства. Правовий акт є результатом низки процедурних нормативно визначених дій щодо його ухвалення, оскарження яких на предмет їх правомірності не може бути окремим (самостійним) без оскарження самого акта. Відтак позовні вимоги у частині оскарження дій Президента України за правовою сутністю також є вимогами щодо Закону № 4024-IX. Водночас, згідно з п. 1 чю 2 ст. 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що віднесені до юрисдикції Конституційного Суду України (відповідність законів Конституції України), що унеможливлює розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
У справі «Лелас проти Хорватії» Європейський суд з прав людини звернув увагу на те, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу. На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (справа Європейського суду з прав людини «Тошкуце та інші проти Румунії») і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Наводячи таке обґрунтування ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/125503785 від 20.02.2025 у справі № 9901/309/21 вкотре підтвердила свою позицію про протиправну триваючу бездіяльність Президента України щодо невидачі указу про призначення на посаду судді.
Дисциплінарний орган кваліфікував як істотне порушення суддею норм процесуального права, наслідком якого є унеможливлення реалізації учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав - розгляд клопотання слідчого про накладення арешту на тимчасово вилучене майно без повідомлення власника цього майна. Суддя ж стверджувала про існування перешкоди для повідомлення власника про розгляд клопотання, зважаючи на стислі строки розгляду клопотання (не пізніше двох днів його надходження до суду), що унеможливлювало повідомлення поштою, та відсутність його згоди на повідомлення в інший спосіб. ВПВС в постанові https://reyestr.court.gov.ua/Review/125503794 від 20.02.2025 у справі № 990SCGC/25/24 погодилась з висновками ВРП, що перешкоди для повідомлення не було, оскільки до клопотання про накладення арешту майна було додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань, у якій був зазначений номер його телефону, також його можна було повідомити телеграмою. Позиція судді щодо обмеженого строку розгляду клопотання вказує на суспільну шкідливість поведінки судді, оскільки вона допускає, що може не дотримуватися вимог процесуального закону щодо виклику осіб у судове засідання, що могло б вплинути на повноту дослідження обставин справи, у цілях формального дотримання строку розгляду клопотання слідчого, прокурора. Саме суддя, який розглядає справу одноособово та діє як суд, має забезпечити повідомлення (виклик) учасників кримінального провадження в судове засідання у порядку та спосіб, визначені КПК . Також ВПВС погодилась з наявністю в діях судді дисциплінарного проступку, з огляду на самостійний розгляд заявленого нею ж самовідводу та постановлення ухвали про задоволення власної заяви про самовідвід. Адже суддя мала належну кваліфікацію, а тому мала виконати вимоги ч. 3 ст. 35 КПК та передати заяву про самовідвід іншому судді для вирішення.
В постанові КАС ВС від 28.08.2024 у справі № 120/19700/21-а зазначив, що позивачка не ставила питання про порушення її права та/або інтересу у володінні або користуванні земельною ділянкою, а порушувала виключно питання про перевірку дотримання державним кадастровим реєстратором визначеної законом процедури та виконання своїх обов`язків. При цьому був відсутній будь-який спір за межі земельної ділянки, так само як і щодо прав позивачки або третіх осіб на ці земельні ділянки. Тому колегія суддів КАС ВС вважала, що цей спір повинен розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки відповідач у спірних правовідносинах реалізував наявні у нього за законом контрольні функції у сфері управлінської діяльності, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Спору про речове право у справі, що розглядається, не виникло. Доходячи наведених вище висновків, КАС ВС у пункті 43 своєї постанови послався на висновки ВПВС, викладені у постанові від 24.04.2019 у справі № 128/3751/14-а, за змістом яких якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених неправомірними, на думку особи, рішеннями, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. На відміну від цієї адміністративної справи № 120/19700/21-а, у якій за висновками КАС ВС не було спору про межі земельної ділянки, так само як і щодо прав позивачки або третіх осіб на земельні ділянки, у господарській справі № 918/1332/23 виник спір між двома власниками суміжних земельних ділянок щодо їх конфігурації та розміру (межовий спір). Зважаючи на відсутність подібності правовідносин у цих справах ВПВС 12.02.2025 постановила ухвалу https://reyestr.court.gov.ua/Review/125162551 про відмову у прийнятті справи № 918/1332/23 до свого розгляду.
TGLIST.COM.UA
