Imara Notia

#херсонські_штудії Чим більше їжджу до поранених, тим більше зустрічаю вражаючі історії, де люди чисто чудом змогли вижити. Утім, либонь, ця історія особливо виокремлюється на фоні всіх інших, оскільки співпала прям аномальна кількість різних факторів.Власне, нещодавно Корабельний район обстріляли з танків. Частина снарядів улетіла в паркан чи тротуар на Ушакова, частина знов в морську академію. Звісно, оскільки це було поряд з кав'ярнею друга, ми вирішили пройтися разом і глянути, що там і як. Відок ще той. Морська академія продовжує надалі руйнуватися, та для мене лишається загадкою, скільки ще часу вона зможе простояти. Востаннє, коли я там був (серпень 2025 року), було навіть чутно, як вона руйнується. Виникало відчуття, ніби все рухне в будь-який момент, та документація, щоденники практики, креслення, красиві картини й макети суден будуть знищені. Загалом, на жаль, малоймовірно, що їх вже щось чи хтось зможе врятувати. Від кожного кроку провалюється підлога й минуле, яке застигло на 23 лютому 2022 року, судячи з дошки в аудиторії з іноземних мов. Утім, будівля морської академії встигла застати перед собою ще одне чудо: один з тих снарядів, як мені пояснили станом на зараз, влетів чітко в маршрутку, ввійшов через лобове скло, та при цьому нікого не вбив всередині. Невдовзі, ймовірно, я зустрінусь з людьми, які були всередині. Саме так виглядає неймовірна вдача, якій я досі сиджу ввечері та диву даюсь. В такі моменти зникає питання, як в такому місті за тіні війни може продовжувати бути настільки чисте, синє небо.

#херсонські_штудії Вчора Державна екологічна інспекція Південного округу заявила, що загальна сума зафіксованих збитків у Херсонській області через забруднення та засмічення земель перевищила 14,4 млрд гривень. Власне, коли я це прочитав, мені згадалася історія з танкером Delfi в Одесі. Либонь, знову ж таки, одна з найбільш цинічних речей, яка живе та процвітає у світі є аналіз вигод і витрат. Та цілком є очікуваним, що витрати, які не можна монетизувати, до таких аналізів втрат не включаються. Найгероїчнішим припущенням в них, ймовірно, є оцінка майбутнього.Все, що хочеться додати, так це те, наскільки жахає ситуація. Звісно, ми можемо спробувати оцінити раціонально, скільки грошей було втрачено при спаленні лісу, поля або знищенню якогось рідкого виду, однак, зрештою, «Не все важливе може бути підраховане, і не все, що може бути підраховане, дійсно важливо», — як казав Ейнштейн. Особливо, коли ми розмовляємо за екологію. Слова ж Джеймса Скотта, які стосуються аналізу вигоду і витрат, лишаються досі актуальними. Подібні аналізи є апофеозом технократії та її прокляттям. Водночас, Херсонщина продовжує палати в тіні війни, а числа, які ми не спроможні жодним чином збагнути, тільки збільшуються. За роки я встиг побувати чимало де на Херсонщині, та жахливий біль пронзає душу за тих пожеж. Хочеться вірити, що коли ми нарешті здобудемо перемогу, то наші героїчні політики не доб'ють цю природу, прикриваючись різними цифрами, створив з Херсона черговий цегляний концлагер Львова, або ж Києва.

#рецензія_на_книгу Мишка вмерла, тож користуючись тачпадом повертаюсь на канал. Ось я і дочитав хрестоматію анімізму, яку видали в 2024 році. Вражаючий, титанічний, стрижневий збірник перекладів. Нашому українському простору категорично не вистачає перекладів різних науковців та релігієзнавців по темі анімізму, міфи про який твердо вкорінилися в багатьох навчальних програмах, а також і наших головах. Чимало з оригінальних робіт написані португальською, іспанською (тощо), що значно ускладнює їхнє просування в Україні. Спробуйте знайти людину, яка майже на ентузіазмі готова взятися на переклад складної термінології, яку використовує той же Вівейруш ді Кастру! На велике щастя, Обранці духів та видавництво Халікова довели справу до логічного завершення.Хрестоматія налічує переклад десятка стрижневих текстів по темі анімізму, які в сукупності дають неймовірно глибокий та різносторонній огляд проблематики в контексті сучасного розуміння оточуючого світу на заході. Книга однозначно має вводитися в програму історичних факультетів, щоб нове покоління молодих мрійливих антропологів більше не поширювало казки про "першу релігію" та "тупих туземців". Вже й не пригадаю, коли отримував настільки велике задоволення від прочитання книги. Неймовірна різноманітність релігійних досвідів, етнографічних свідчень, а також можливостей для роздумів. Мені навіть слова важко підібрати, наскільки це важлива й титанічна робота. Та й прикро, що не вистачає часу й ресурсу, аби більш повноцінно пройтися по кожному перекладу, який надрукували. 700 грн — дорого чи виправдано? Я вважаю, що виправдано на всі 400%. Каналу Обранці духів треба менше соромитися, оскільки вони змогли за такий кошт організувати максимально якісну верстку, твердий перепліт, зберегти білизну паперу та, власне, сам переклад. За такі переклади я готовий викласти і 1000 грн, оскільки вони варті своїх грошей та потребують все нових публікацій та відповідних обговорень в нашому просторі, який, на жаль, відстає від західного темпу дискусій; та й навіть від русаків, які продовжують поповнювати ринок. Сподіватимусь та з нетерпінням чекатиму на нові переклади! Більше волі канібалам! Більше якісних перекладів! Віднині на моїй поличці пануватиме нове свято, а ви не забувайте підтримувати наших перекладачів. З такими якісними виданнями ми однозначно зможемо краще пізнати минуле, а також взяти щось для себе майбутніх. Можливо навіть краще сказати, що зможемо повернути втрачене. Втрачене відчуття неймовірно різнобарвного, широкого, оточуючого нас світу.

Дійсним доповідаю, що на вихідних вирішив катнутися до Києва, аби зустрітися з друзями, ну і заодно потрапити на кілька заходів. Одним з них був кінофестиваль, а також фільм «The Road to Patagonia».Відверто кажучи, мене приємно вразив цей фільм. В основі сюжету лежить людина, яка втомилася від сучасного світу, переповненого високоповерхівками та сліпуче білими офісами. Пожив з туземцями та змінив світогляд стає надто складним повертатися до капіталістичної буденності. Все що лишається, прокласти власний шлях до нового [старого] світогляду — дорогу до Патагонії. Відмовившись від зручностей цивілізації головний герой подорожує берегами Північної та Південної Америки, віднаходячи втрачену рівновагу між цивілізацією та природою. Дивлячись цей фільм можна знайти чимало схожостей з поглядами Вівейруша ді Кастру, Тіма Інґольда, Анни Цзин та багатьох інших науковців. Власне, це є цілком приземлені бачення світу, які й винищила сучасна цивілізація: людина — вершина харчового ланцюга, а все інше лише бездушна матерія, яку ми маємо право захопити та винищити; тварини дурні, не можуть висловлювати думок та спілкуватися з людьми; камінь не може мати душі; дерева не спілкуються між собою підземними мережами; гриб — не наприкінці світу. Золотий фільм, в основу якого заклали дуже глибокі та прекрасні думки. Подивіться його, впевнений, що ви не пошкодуєте.

#херсонські_штудії Продовжуючи невичерпну тему буденності Херсону, знову хочеться повернутися до питання оточуючого нас світу. Власне, достатньо часто ми не помічаємо, що в принципі відбувається навколо нас, та наскільки сильно можуть впливати соціальні зв'язки на функціонування й життя міста. Об'єктив часто здійснює вибір, показуючи якийсь фрагмент дійсності, який через механізм збільшення набуває ваги цілісного образу. Творять же цей "цілісний образ" достатньо часто ті, хто не проживає тут роками, в Херсоні, показуючи як місто усьо, вимерло з кінцями. Хтось так робить задля драматичності та сенсаційності, а хтось дійсно щиро так вважає. Я тільки й зустрічаю, як ці об'єктиви показують ситуацію у найчорніших тонах, збіднюючи дійсність. В деякому роді, звісно, ця препарована інформація продовжує відмежовувати сторонніх людей в тилу від реального світу. Херсон показують в злиднях у ненормальних пропорціях, та це дуже сильно деформує сприйняття живущих тут людей, яких все більше описують психами. Ми бачимо найбільш драматизовану версію історії, яку варто було б почати переосмислювати вже зараз. «Наближення камери також є способом бачення світу: наближаючи фрагмент зображення, ми усуваємо все інше», — влучно стверджував Ришард Капусцінський. Поки в Херсоні стається п'ять прильотів, місто лишається на загал спокійним. Звісно, глядач буде жахатися, бо ж скільки трагедій за цим стоїть, та він буде правий. Десятки поранених та померлих зустрічаються за життя в цьому прифронтовому місті, та я перебуваю поряд з ними регулярно. Однак в той самий час, коли горіли плавні й дома, люди ставали в чергу по щойно привезені кавуни. Дійсно, Херсон постійно під обстрілами, однак це не заважає людям формувати все нову, світлу дійсність. Справу не пояснити якоюсь містичною психологічною травмою. Місце history займає story, та ми маємо противитися цьому. Навіть за обстрілів люди продовжують жити, посміхатися, випивати та пригощати інших, приїжджих людей, які не обрали сторону об'єктиву, який як те око гієни, чигає на сльози, жести розпачу. Вони здатні та продовжують показувати яскравість життя. Звісно, чимало спогадів знищено, однак творити далі нові лишається можливим.Ви можете подивитися в об'єктив вулицю біля ТЦ «Адмірал», побачив її пустельність, або ж можете зайти всередину і побачити все ту ж працюючу пошту, яка доставляє посилки місцевим, а працівники MOYO пригощають вас цукерками. Можете пройтись по Центральному чи Дніпровському ринку, зустрічаючи все нові, нескінченні черги за овочами та кавунами. Десятки розмов за майбутнє й минуле, які переплітаються між собою в довгі дискусії. Ви владні обрати сторону життя, а не зацикленість на трагедіях й смертях. Інакше як зупинимось на виключно них, чи зможемо рухатися далі? Чи не зламаємось ми? Ви можете вбачати в смерті істоту, яка виключно викошує все підряд, однак мені вона вбачається тим, що завжди живе біля нас, тримаючи руку на плечі та спостерігаючи за розгортанням подій. Настільки жахаюча, скільки й співчутлива. Виділіть у власній душі місце надії, та не полишайте її. Постарайтесь відкинути нові стереотипи й повернутися на шлях, де ви здатні побачитися та поговорити щиро з людьми, які мають радикально інший досвід. «Стереотип — через те, що він народжується не зі знання, а з емоцій — дуже небезпечний. Він перешкоджає нам по-справжньому дійти до людини, по-справжньому зрозуміти її —з такого погляду він є дуже поширеним злом. Я постійно з ним стикаюся, оскільки моя робота міжкультурна, і я вбачаю свою письменницьку місію, якщо тут можна вжити це означення, в спробі подолання стереотипів, пробивання крізь стереотипи. Однак я побоююсь того, що все, а особливо засоби масової інформації, працює у зво ротному напрямі: закріплювання, утверджування стереотипів. І боротьба, особливо з телебаченням, за допомогою писаного тексту нерівна. Але передавання правди про інші культури, інші людські типи та їхні мотивації необхідне (...).»

#херсонські_штудії Ненадовго відлучився з Херсону щоб перезавантажитися. Можу точно сказати, що це було правильним рішенням.Коли зустрічаюсь з живою та здоровою (наскільки це можливо) людиною в Херсоні, то ми достатньо швидко знаходимо спільну мову. Ми відчуваємо приязність та щирість одне одного та не рідко лишаємося гарними друзями, які ще перетинатимуться в майбутньому обговорити життя й тінь війни, що нависає над містом. Коли зустрічаєшся з понівеченими тілами мертвих, які зустріли жахливу смерть через ворога, все, що виникає на думці, це проводити душу в кращі світи та переродження. Здавалося б, за роки в Херсоні я прийняв та звик до багатого та що може мене сколихнути? Відповідь була знайдена в тому, коли я почав їздити до важкопоранених. Саме тоді я зрозумів в повній мірі, для чого створені протипіхотні міни на кшталт "лєпєстка", та наскільки глибоко подібна зброя впливає на психіку як самого пораненого, так і оточуючого його людей. І ні, наше спілкування не стає якимось складнішим при знайомстві, однак ти відчуваєш значно ширший спектр душевного, фізичного болю, який завдали людині та її близьким. Подібні відчуття та розділений біль дезорієнтують, зокрема коли ти перечитуєш та переписуєш в сотий раз всі завдані поранення. Подібне зводить з розуму. Найскладніше ж спілкування дається з родичами нещодавно загиблих, які ще довго не зможуть відійти від втрати та не завжди розуміють, куди їм діватися далі. Все що ж мені лишається, постаратися вислухати і допомогти. Вислухав, відчув наболіле.Чи потрібна мені буде допомога спеціаліста? Безсумнівно. Не впевнений, що зможу самостійно визначитися з тим, як впоратися з подібними відчуттями та осадом. Однак принаймні на деякий час точно зміг відчути себе легше, поїхав в ліс, та побачив на Чумацький шлях. Як і казала мені ще в морському викладачка астрономії, кінець серпня ідеальний час для того, щоб зустріти його. Вражаюче видовище, яке здатне загоювати душевні травми людей. Думається, мені треба частіше їздити в ліса та гори, задля кращого відновлення.

#етнографічний_тріпНе зважаючи на те, що самі по собі публікації достатньо старі (2018 рік і раніше), тільки в 2025 я для себе відкрив, що Античні та Грецькі статуї були не білими. Вони втратили всі свої кольори через столітні впливи погоди та ґрунту. Станом на 18 століття лишались ледь помітні неозброєним оком пігменти, які часто неправильно розуміли або ігнорували. Та замість того, щоб дослідити ці залишки кольорів в епоху Відродження та Просвітництва, їх змивали з кінцями як "бруд", а білий мармур почав розглядався як чиста форма статуї. Пізніше, як ми вже побачили, це почало використовуватися в рамках пропаганди, та міф про чистоту і білізну вознесся. Почалось століття нової естетики та ще однієї ідейки для расизму. Та навіть після цих відкриттів в ХХІ ст., хромофобія досі тримає свій рівень.Ось у чому полягає іронія: для самих греків і римлян статуї були предметом радості, захоплення і реалізму. Вони не вважали колір надмірним або вульгарним — він був частиною життя, свята і краси.Богиня Афіна сяяла блакитними та золотими кольорами на вершині Акрополя. Статуї римських імператорів були розфарбовані з вражаючою реалістичністю: рожеві щоки, блискучі очі, навіть намальовані вени під алебастровою шкірою. Більше по цій темі можете глянути тут і тута. Чи повертати ці кольори статуям? Я вважаю, що так було б в деякому роді правильніше, і деяку частину точна можна таким чином реставрувати, повернув історичний вигляд.

#канібальські_штудії #етнографічний_тріпЗ превеликим задоволенням повідомляю, що канібальські штудії повертаються! І в честь цього сьогодні ми візьмемо на розгляд дуже, дуже важливу тему: історію анімізму. Або якщо бути точнішим, розглянемо питання, звідки взявся міф про "первісну релігію", "відсталих в розвитку дикунів" й те, що вони дивляться на свій світ як діти. Де відбувся цей критичний поворот, коли всі локальні концепції почали розглядати (та навіть продовжують іноді розглядати зараз) як відсталі? Відповідь криється в часах модерну та розквіту позитивізму.Раніше ми вже розглядали перспективізм, як доповнення до анімізму: якщо останній стверджує суб'єктивну і соціальну тяглість між людьми і тваринами, то соматичне доповнення, перспективізм, встановлює об'єктивну розірваність, так само соціальну, між живими людьми і мертвими людьми. Однак тепер займемося безпосередньо анімізмом, бо тут все ще цікавіше. Чому люди наділяють "душами" неживі предмети та спілкуються, скажімо, з каменями? Засновуючись на блискучій праці Нуріти Бьорд-Девіда, яку переклала Ольга Свиріта для видання «Новий анімізм: хрестоматія», ми зможемо відповісти на це питання. Анімізм породжується не плутаниною чи хибними здогадками, а через застосування людських соціально упереджених когнітивних навичок. Яким саме чином? Розпочнімо наш етнографічний тріп.

#окупація #херсонські_штудії Нарешті зібрався з думками та паралельно з підготовкою статті для наукового журналу проведу-но лекцію. Цього разу темою був обраний рух опору, який пройшов настільки багато інтерпретацій, що мені їх важко порахувати. Один з яскравих особистих прикладів — розмова з поліцією та СБУ: при заїзді в Херсон зупинили на блокпості перевірити документи, ну і дісталися до ноутбука з записами. Звісно, СБУшникам стало цікаво, та пролунало питання: — А ти знайомий з людьми з руху опору?— А що для вас рух опір?— Ну ті, хто були на протестах — *Understandable*Власне, суть в тому, що часто кожен має на увазі своє. Назбирав матеріалу за рік, я нарешті висуну спробу такої собі класифікації опору, зорієнтував нас в хаосі культурних рухів опорів або чого ще. Також буде чимало розмов за початок повномасштабної, формування українського спротиву та катівні. Хотілося б провести все у вихідний день, однак так складається в мене час через роботу 🤷🏻‍♂️ Всі, в кого є можливість — запрошую до Підпілля! Трансляція онлайн теж буде.

#херсонські_штудіїНещодавно, повертаючись до теми життя на руїнах, знайома відмітила, що Херсон — місто контрастів. Можливо, це один з найкращих та найбільш наближених до реальності описів міста.Виходиш пройтись по центру і, здавалося б, людей зовсім небагато. Проходиш по Шуменському району, ну побільше, безсумнівно. Залітаєш на Таврік — починаються гонкі на автівках та гучні посиденьки в Олександр Сані або Черепасі. Однак найбільший контраст викликає саме Дніпровський район з ринком та ХБК, одні з найнебезпечніших місць міста. Такої концентрації місцевого населення ви мабуть ніде не зустрінете. Всі знаходиться в русі, щось продають, купляють, а по каналам поступають все нові повідомлення щодо FPV в їхньому напрямку. Таких прикладів руху в Херсоні більше, ніж можна спершу подумати. Йдучи додому біля берегу я бачу працюючи гірлянди в ресторані, або ж людей, які просто катаються на гойдалках. Лягаю в ліжко о 20:00, та чую на вулиці як грають в футбол на площадці під відкритим небом. Можливо таки сходити на бадмінтон на вулиці нижче? В такі моменти задумуєшся, наскільки вірними взагалі є методології щодо польових досліджень в нових містах чи спільнотах. Дослідники зазвичай відмічають, що ми не маємо ставати місцевими, та якщо ти ними стаєш — це стає червоною лінією для наукового світу. Однак, як відмічає Філіп Дескола, посилаючись на Ден Роуз, вивчення іншої ментальності зсередини — це законний і цінний вид антропології, який стає доступним тільки коли антрополог зробить «фатальний» крок до того, аби «стати місцевим». Іноді стати місцевим — не перепона, а необхідність, щоб зрозуміти зовсім інший світогляд та розглянути матеріал, який не можна було б зібрати інакше. Херсон є прекрасним прикладом правдивості цих слів. Концепція радикальної участі наше все. Тільки стаючи «місцевим», в мене вийшло почати сприймати оточуюче мене середовище інакше, зокрема краще зрозумів, чому люди тут лишалися за окупації, та повертаються за обстрілів. Уж больно часто ми звертаємо недостатньо уваги на важливість соц. зв'язків, а також факт того, як кипить життя на руїнах. Поверніться на Дніпровський ринок. Побудьте в тіні людей за пострілів. Купіть за жвавих полемік води в спеку. Побачте чергову швидку й кров на землі. Чергову новину про смерть. Як люди дивляться на вас? Або ж, що важливіше, як ви дивитесь на них?