#канібальські_штудії #етнографічний_тріпЗ превеликим задоволенням повідомляю, що канібальські штудії повертаються! І в честь цього сьогодні ми візьмемо на розгляд дуже, дуже важливу тему: історію анімізму. Або якщо бути точнішим, розглянемо питання, звідки взявся міф про "первісну релігію", "відсталих в розвитку дикунів" й те, що вони дивляться на свій світ як діти. Де відбувся цей критичний поворот, коли всі локальні концепції почали розглядати (та навіть продовжують іноді розглядати зараз) як відсталі? Відповідь криється в часах модерну та розквіту позитивізму.Раніше ми вже розглядали перспективізм, як доповнення до анімізму: якщо останній стверджує суб'єктивну і соціальну тяглість між людьми і тваринами, то соматичне доповнення, перспективізм, встановлює об'єктивну розірваність, так само соціальну, між живими людьми і мертвими людьми. Однак тепер займемося безпосередньо анімізмом, бо тут все ще цікавіше. Чому люди наділяють "душами" неживі предмети та спілкуються, скажімо, з каменями? Засновуючись на блискучій праці Нуріти Бьорд-Девіда, яку переклала Ольга Свиріта для видання «Новий анімізм: хрестоматія», ми зможемо відповісти на це питання. Анімізм породжується не плутаниною чи хибними здогадками, а через застосування людських соціально упереджених когнітивних навичок. Яким саме чином? Розпочнімо наш етнографічний тріп.