Статистика telegram channel - @ImaraNotia

Власне, веду до того, що усна історія по темі окупації має формуватися радикально іншим чином. За доброчесності й відданості дослідника, можуть бути відкриті небачені простори й розуміння того, що відбувалося. Чого тільки варте взяття в приклад роботи різних окупаційних установ, або бізнесів, провайдерів, що перейшли на їхні стандарти. Ці люди ніколи не захочуть спілкуватися на камеру, бути записаними відкрито з тих чи інших причин. Можуть соромитися, боятися згадок свого минулого, але також можуть хотіти поділитися розумінням всіх тогочасних процесів, учасниками чи свідками яких буди. Я їх бачив, спілкувався. Тільки забезпечив повне стирання спогадів з записів я спроможний забезпечити більш широке розуміння усної історії та окупації. Забезпечити взаємну відкритість людям. Ніяк інакше. Хтось скаже, що подібна не записана на диктофон історія є апріорі хибною, бо людина може почати додавати... не існуючих деталей? Однак чим захистити конвенційну історію при поставленні аналогічного питання? Неочікувано може прийти розуміння що, виявляється, навіть при записі людина може так само прибрехати, прикрасити події, перебільшити свою роль й інше. Однак який сенс й потреба красуватися людині, яка розуміє, що ніхто не дізнається про її існування? Шанс подібного, вочевидь, зменшується в рази. Водночас, відкриваються нові простори для документування настільки вражаючої розум історії. Записана історія не завжди є істинною. Вона, як би не хотілося визнавати, не здатна забезпечити розуміння чималої кількості процесів, що відбувалися з людьми за таких складних історичних подій, як-от окупація. Є нормальним, що іноді люди не бажають ділитися минулим, оскільки не розуміють, як скористається та чи інша людина свідченнями, відмінними від існуючого наративу. Отак і виходить, що окупація, судячи з усього, спроможна відкритися по максимуму тільки за забезпечення повної анонімності людей.Наостанок можу лише пожартувати, що опубліковані у великих журналах дослідження теж можуть виявлятися не істинними. Навіть маючи 100500 ніби підтверджених даних. Чого тільки варта справа з реалізацією коштів по теорії з хвороби Альцгеймера, яка виявилася написаною на сфабрикованих даних. Ми ніде не захищені від академічної доброчесності. Чимале впирається в банальне бажання нас самих писати.

«Збереження молоді в селі я вважаю своїм першочерговим завданням. Адже якщо виїде молодь і діти, то завтра не буде села. Виходить, що на сході країни тоді взагалі не буде людей».Створювати умови, у яких діти можуть рости, вчитися та розвиватися, а не просто виживати, — це обовʼязок будь-якої держави. Проте в Україні це не завжди так: сільські школи закривають, лікарні та пологові будинки скорочують, а соціальні інститути працюють неефективно. І все це — на тлі війни й економічної нерівності. Особливо гостро проблема відбивається на сільських та прифронтових територіях, де ресурси обмежені, а молодь змушена шукати безпечніші умови в інших регіонах чи за кордоном.🙌🏽 На щастя, у таких громадах інколи з’являються ініціативи солідарності, аби хоч якось покращити поточне становище. У них беруть участь старости, активісти та волонтерки, які організовують молодіжні простори, гуртки та освітні програми, щоб дати дітям шанс на розвиток і нормальне дитинство.У новій статті ми розповідаємо про історії локальної взаємодопомоги, які вселяють оптимізм і показують, що сьогодні існує кричуща потреба у радикальних змінах соціальної політики в Україні.Матеріал у Pdf-форматі.

#НАрх_штудії #НАрх_ідея#НАрх_екологіяДекілька місяців тому "Соціальний рух" проводив лекцію на тему degrowth (антизростання); відео, щоправда, так і не виклали на youtube... і, мабуть, не дарма, бо я не знаю, як можна було так кепсько розповісти про таку цікаву і значиму тему.Відтоді я твердо вирішив сам підготувати й записати ознайомчу лекцію, присвячену антизростанню. Сьогодні я нарешті це зробив. Degrowth / антизростання - це єдина соціально-екологічна концепція, яка, на мою думку, у наш час варта уваги, не рахуючи більш радикальних. Починаючи з 1970-х, ідея антизростання поступово здобувала прихильників як в академічному, так і в активістському середовищі. Як цілісна (але не замкнена в якійсь "завершеній" догматичній формі) концепція, degrowth здійснює критику наявних суспільно-економічних відносин, зокрема відносно їхнього впливу на довкілля, а також пропонує альтернативу, маленькі кроки до якої, доступні кожному з нас, представлені на цій схемі з 9 елементів.00:00:00 - "Економіка" як ідеологія та "друга Природа"00:04:50 - Критика індикаторів "економічного розвитку" (ВВП, ВВП на душу населення, ІЛР)00:08:00 - Чи є мета у "економічного зростання"?00:10:22 - Модель "сталого розвитку" (sustainable development)00:12:41 - Парадокс Джевонса00:14:00 - Витоки концепції degrowth00:15:48 - Моделі майбутнього згідно доповіді "Межі зростання" 1972 року00:20:49 - Термін, ідея та рух до антизростання00:23:41 - Програма антизростання за Гіоргосом Каллісом00:25:45 - 9 складових концепції degrowth00:36:02 - Підсумки

#фільмиНещодавно друзі мені скинули фільм, який зробили активіст_ки САДу в Одесі, та він на мій погляд є неймовірно важливим.По суті, впродовж 25 хвилин вони говорять за проблеми безхатьків й загалом людей, які продовжують опинятися на вулиці. Їхні складнощі у виживанні, досвід спілкування з іншими, спроби відчути себе бодай якось часткою оточуючого суспільства. Стосується це і людей з ВПО, які лишившись житла можуть впасти на самий низ соціуму. Відсутність розуміння зі сторони інших, агресивна архітектура, зачасту безкорисні соціальні установи (які ніби мають повернути назад цих людей в суспільство). Складається враження, що кінцевою метою держави та підприємців є просто непомітно вбити людину, яка більше не має свого даху над головою.Єдине, що в мене викликало в цьому фільмі трохи нерозуміння, це спіч про суб'єктність, політичну акцію таких людей (тощо), бо ж вони вочевидь не думають такими категоріями та це нормально. Іншими словами виглядало трохи надумано. Та попри це, фільм лишається прекрасним й жахаючим. Рекомендую до перегляду заради вашого ж реаліті-чека й оновлення розуміння того, як повсякденні для нас речі є нищівними для інших. Подивитися його можна було онлайн до 7 грудня (провтикав строки), тому поки що просто лишу посилання на публікацію журнала «COMMONS», які розмовляли з авторами. В майбутньому ж, якщо десь побачу вільне посилання до перегляду — обов'язково прикріплю до посту. https://commons.com.ua/uk/vitisneni-film-pro-zhittya-bezpritulnih-v-odesi/

#рецензія_на_книгуОсь і позаду ще одна книга Ришарда Капусцінського. Цього разу мій погляд був спрямований на «Гебан», та я лишився неймовірно задоволеним. Головним чином ця книга є збірником репортажів з Африки. Замість красивих туристичних готелей Капусцінський вирішив обрати брутальне життя в різних гетто, та віддатися подорожам в пустелі, неодноразово будучи на краю від смерті. Він встиг перехворіти туберкульозом в далечині від цивілізації, перетнути широкі простори без води, та найголовніше — показати буденність звичайної людини в Африці. Власне, африканець — це людина, яка від народження до смерті перебуває на фронті, воюючи з надзвичайно несприятливою природою свого континенту, і вже сам факт, що він існує і здатен вижити, є його найбільшою перемогою.Водночас, якщо запитати Капусцінського, чи жахлива Африка, відповідь буде зворотною. Африка — це тисячі ситуацій. Найрізноманітніших, відмінних, найсуперечливіших. Хтось скаже «Там війна». І матиме рацію. Інший скаже: «Там мир». І теж матиме рацію. Бо все залежить від того — де і коли. Ґрунтовно досліджуючи буденність життя, Капусцінський відмічає, як тут зароджувався расизм, що бачили колоніалісти, та зокрема як сьогодні бачать африканці білих.Та як на мене, особливо зайнятним в книзі був опис крадіжок 🌚 За його словами, їх тут повно (власне, його і самого неодноразово обкрадали). Реакція ж на сам факт крадіжки (коли ти не бачиш злодія перед собою), попри їхню кількість, є якоюсь ірраціональною, на межі з божевіллям; водночас, поліція рятує саме злодіїв від людей, аби останні їх не лінчували, спіймав на гарячому.В Африці немає такої зацикленості на спеціалізаціях і професіях, як в Європі. Людина з документами тут є чимось потішним. Натомість всі займаються впродовж життя десятками, сотнями різних робіт, стаючи регулярно такими собі універсальними експертами. Життя плине так, що навіть поява нової ями на одинокій трасі може утворити цілий ринок! З ямою та заторами несподівано починають з'являтися готелі, в яких можуть заночувати водії. Утворюється стихійний ринок, де торгують всім підряд. Зрештою, з'являються навіть і гадалки, які спроможні погадати тобі на завтрашній день. От в чому Африка і виділяється, то мабуть в подібній епізодичності життя. Варто лише ямі зникнути, як зникає і все згадане мною вище. Чимало людей просто йдуть по безкрайнім пустелям. В злиднях, коли твого будинку більше не існує після війни, іншого і не дано. В Африку можна завезти танк, постріляти з нього, однак що робити з ним далі — невідомо. Колись ця купа металу загрязне в піску, та більше не зсунеться з місця. Не існує крану, який би його підняв. Не існує дороги, по якій би той проїхав. Все що він нині зможе, лише ставати орієнтиром. В африканців та їхній концепції часу поняття прогресу не існує: його місце займає поняття тривання. Африка — це вічне тривання.Також в книжці зустрічається чимало розповідей за різних тиранів та повстання в Африці, які от ніби завершувалися проголошенням незалежності, однак поглиблювали бідність. Чому так? Капусцінський теж дає достатньо ясні відповіді. Власне, наполегливо рекомендую ознайомитися з цією книгою, якщо вас колись цікавила тема "темної", "жахливої" Африки, де досі панує дух консенсусу, а також воля до життя. Вчора якраз замовив останню книгу [що доступна в українському перекладі] Капусцінського, яку досі не читав. Думається, візьмусь за неї одразу після «Розритих могил» Шикіна.

#вирізкиРишард Капусцінський. Гебан. Пер. з пол. Олеся Герасима. Чернівці: Книги — XXI, 2019 — 368 с.Останні вихідні я пролежав вдома майже без голосу, оскільки достатньо круто захворів. Утім, було достатньо часу щоб підготуватися до сесії, а також повернутися до читання книги Капусцінського. Думка, яку я процитую, можна сказати бездоганно ілюструє те, в які часи ми живемо. Або ж якщо казати точніше, що ймовірно не рідко відбувається у купи русаків в голові, які пішли війною на нас. Власне, численні історії з окупації також зайвий раз бувають доказом того, наскільки часто історія розвертається неочікуваним, бездумним, глупим та абсурдним чином. Історія часто є продуктом бездумності, байстрюком людської глупоти, плодом затьмарення, ідіотизму й шаленства. У таких випадках вона робиться людьми, які не знають, що вони чинять, ба більше не хочуть знати, з відразою і гнівом відкидають таку можливість. Ми бачимо, як вони несуться до власної погибелі, як вони самі собі створюють пастки, як в'яжуть петлю, як ретельно і багаторазово перевіряють, чи ці пастки та петлі міцні, чи будуть вони витривалими й ефективними.

Волонтерська та загалом соціальна робота заснована в багатому на довірі й це нормально, навіть прекрасно. Нервова система соціального працівника не варта розшуку нескінченними бюрократичними інструментами 2 зі 100 людей, які витратили гроші на алкоголь чи слоти в казино. Фінансово організації можуть допомогти воістину набагато більше, ніж купою продуктових наборів, які ще й часто збирають через одне місце. Наостанок конкретно по фінансовій допомозі хочеться додати, що міжнародним організаціям варто передивитися бюрократію з оформлення й утвердженням анкети. Часто людям доводиться чекати 2-4 тижні лише на відповідь того, чи пройшла їхня заявка по всім критеріям. Ну і виправити цю ситуацію насправді можна. «Карітас-Україна» дуже преуспіли в цьому питанні, оскільки люди та соціальний працівник, який її реєструє, отримують відповідь в той же день. Сама ж виплата приходить людині впродовж 1-7 днів. Щодо інших альтернатив, то вони насправді теж є. Наприклад: ваучери. Вони достатньо універсальні та можуть бути направлені як на продукти, так і гігієну чи медицину. Видавати зокрема їх теж набагато легше. Буває хіба що проблематичним, коли ваучери (суть яких заключається в оплаті визначеної суми тій чи іншій установі) направлені не на великі торгові мережі, а на якісь дуже малі магазини. Через це дістати потрібні речі людям буває набагато складніше. Ну і сама сума ваучеру на закупівлі менша, аніж повноцінна фінансова допомога. Водночас звісно, існує чимало інших перспектив в зоні бойових дій, які можна і варто реалізовувати. Візьму в приклад власний досвід за 2025 рік, коли я реєстрував більшість поранених цивільних в Херсоні на фінансову допомогу. Періодично траплялося так, що за обстрілу могли згоріти їхні документи, ну і цілим родинам треба було подаватися на відновлення. Благодійний Фонд «10 квітня» в цьому плані дуже допомагав як їм, так і мені з реєстрацією, оскільки оплачували бюрократичну процедуру, а також забирали їх на машині з лікарні в державну установу для початку відновлення. Важливо це зокрема тому, що в моєму випадку, реєструвати поранених за проектом міг до 30 днів з моменту кризової події, тим часом як відновлення займає 20. Така співпраця видалася дуже вдалою, завдяки чому люди могли встигнути отримати від нас без затримок до 43 200 грн на родину. Враховуючи довготривалі відновлення після поранень, будь-яка фінансова підтримка є важливою.Отож, у 2025 році мене, мабуть дійсно дивують найбільше ті організації, які маючи необхідний ресурс, категорично відмовляються переходити з донорами на фінансову допомогу. Беззаперечно, донори бувають відірваними від реальності, однак повернути їх в реальність теж можливо і необхідно. Ну і наостанок, якщо міжнародні організації все-таки переходять на фінансову допомогу, не менш важливим є уникнення дедублікації з іншими. За останні місяці, наприклад, в мене було чимало проблем з нею через NRC (по суті норвезька фінансова допомога). Чимало людей чекали відповіді впродовж місяця по анкеті,vii та не рідко отримували повідомлення «у нас недостатньо коштів, в допомозі відмовлено». Чи можу зареєструвати, наприклад, я їх після цього? Шанси 50/50, оскільки невідомо, як вони проводили людину по системі. Якщо система вибиває ту заявку — реєструвати (навіть якщо людина не отримувала жодної допомоги) ніхто не зможе впродовж наступних 3-6 місяців.

#вирізкиРишард Капусцінський. Гебан. Пер. з пол. Олеся Герасима. Чернівці: Книги — XXI, 2019 — 368 с.Нарешті дістався до наступної книги Капусцінського. По суті, це зайнятний збірник репортажів з Африки, де описується чимало цікавого з культури різних народностей, повстань та загалом відносинами між білими й місцевими в ХХ ст. Один з діалогів мене особливо захопив, а саме розмова про слонів — їхні бивні та слонову кістку. Звісно, це дорогущий матеріал, на який полювали ті ж португальці за своєї появи в Африці. Зазвичай, щоб здобути завітні бивні, португальці заганяли слонів в заздалегідь викопану яму. Однак, в спробі просунути цю ідею серед африканців задля своєї вигоди, вони неочікувано почули у відповідь, що "мертвих слонів немає". Цілком зрозуміло, що африканці не хотіли ділитися цим знанням про святе створіння з рабовласниками білого світу. Поколіннями для португальців було таємницею, як вмирають слони і куди діваються їхні трупи! Метис лишався за місцевими. Власне, це блискучий хід в комунікації, за якого вдалося зберегти чимало життів слонів від риночку та капіталізації. Після цього тексту вкотре стає прикро, що далеко не в кожної народності вийшло вберегти своє місцеве знання. Австралійські аборигени та їхня медицина яскравий тому приклад.Повертаючись до теми, я й сам достатньо довго чухав свою рєпу, перед тим, як продовжити читання. Цікаво ж блін 🌚 Та на щастя, місцевий лікар розповідає Капусцінському, де ж помирали такий довгий час слони, не даючи колонізаторам підзаробити.Доктор завжди знаходив для мене час і охоче бесідував, тим більше, що ще кілька днів після нападу я не міг читати, шрифт розмазувався, літери пливли, неначе здіймалися і гойдалися на невидимих хвилях. Якось він мене запитує:— Чи ти вже багато бачив слонів?— Ой, — відповідаю, — сотні!— А знаєш, — говорить він, давніше, коли тут з'явилися португальці й почали скуповувати слонову кістку, вони зауважили, що африканці тієї кістки не мають надто багато. Чому? Адже бивні це матеріал дуже стійкий і міцний, отож, якщо їм важко вполювати живого слона (зазвичай це робили, заганяючи тварину до викопаної заздалегідь ями), то хай би збирали бивні слонів, які вже поздихали і лежать мертві. Португальці підсунули цю ідею своїм африканським посередникам, але у відповідь почули дивовижну річ: мертвих слонів немає, не існує їхніх кладовищ. Це була загадка, яка заінтригувала португальців. Як слони вмирають? Де лежать їхні останки? Де їхні могильники? Йшлося про бивні, про слонову кістку, про великі гроші, які за неї платили.Те, як вмирають слони, було таємницею, яку африканці довго оберігали від білих. Слон є твариною священною, і такою ж є його смерть. А все священне оточує непроник на таємниця. Найбільше захоплення завжди викликало те, що слон не має ворогів у тваринному світі. Ніхто не здатен його перемогти. Він міг померти (колись) тільки природною смертю. Зазвичай це ставалося в сутінках, коли слони приходили на водопій. Вони стояли на березі озера або річки, кожен далеко запускав хобот і пив. Але надходив час, коли старий, зморений слон вже не міг підняти хобот, і щоб напитися, йому доводилося щораз далі заходити в озеро. Його ноги все глибше й глибше вгрузали в мулі. Озеро втягало його у своє бездонне нутро. Деякий час він чинив спротив, борсався, намагався вибратися з трясовини й повернутися на берег, але його власна маса була занадто великою, а потужність всмоктування дна так паралізувала, що тварина врешті-решт утрачала рівновагу, падала і зникала під водою назавжди.— Отож саме там, — закінчив д-р Патель, — на дні наших озер, містяться стародавні поховання слонів.

​​Ирокезские истоки демократииВ том году комментаторы накинулись на приведённую в канале цитату Дэвида Гербера, где он пытается перечислить идеи, которые кажутся нам пришедшими в современность из европейского мира, но в действительности имеющие прототипы, подхваченные европейцами из-за пределов своей части света. Так вот, Гребер отнюдь не одинок, и индигенный вклад в базу "европейской цивилизации", чтобы это не означало, теперь будут изучать все люди, желающие получить гражданство США. Иван Курилла рассказал в фб, что если раньше потенциальные американцы должны были знать семь основных юридических документов, на которых стоит американское право, то теперь к их числу добавили Великие ирокезские законы о мире (или как это ещё можно перевести?), которые, оказывается, многими исследователями рассматриваются как оказавшие влияние на американскую конституцию.Похоже гиганты, на плечах которых стоит цивилизация европейцев, жили отнюдь не только в Древней Греции и Риме, как считают многие, не только в Китае и на Мадагаскаре, как считал Гребер, но и на берегах Великих озёр, задолго до того, как там обосновались автомобильные концерны.

#безпросвітній_модернКоли в жовтні приїжджали до Одеси з дівчиною, в процесі прогулянки вона звернула увагу на мікро-паркан біля Парку Шевченка, який був усіяний шипами. Звісно, виглядало це доволі недолуго, оскільки зазвичай подібні широкі паркани буквально існують для того, щоб на них присісти й перепочити. Чимало часу я чухав свою голову, не спроможний пояснити самому собі, навіщо подібне може існувати. Утім, нещодавно таки дійшло. По суті, цей мікро-паркан є проявом такої собі практики anti-homeless/hostile architecture, на яку виділяють не рідко гроші навіть цілі міста й держави Європи. Хоча, тут на це грошики виділили судячи з усього місцеві мільйонери, оскільки цей паркан відноситься безпосередньо до їхньої території біля посольства Польщі. В будь-якому разі він виглядає максимально недолуго та несе не зрозумілу практичну цінність, враховуючи що буквально в 20 метрах від нього возвели і так високу стіну, щоб плєбєї не бачили приватної церкви, а також зоопарку (в прямому сенсі цього слова) на території будинків. Мета практики одна: типу шоб безхатьки не спали в публічних місцях, встановлюються стільньіє стовпчики. Дотепно й сумно, що замість вирішення цього питання (яке базується на допомозі безхатькам; зрештою, кожен може стати ним завтра), дійшли аж до такого. Більше того, ці рішення за кошти платників податків абсолютно не працюють. Ще 15 років тому на ютуб виклали відео, де в рамках такого собі короткого фільму показують, наскільки є ідіотською практика та рішення anti-homeless. Принаймні я поки не зустрічав ще десь в Україні такого (або ж не звертав уваги). В будь-якому разі хочеться вірити, що в нас не будуть знаходити відгук в майбутньому такі шизоідеї та практики. The fakir's rest in Paris:https://www.youtube.com/watch?v=Qv3M7FxJqtMДодаючи, в Одесі по факту навіть є ініціатива, яка вже не перший рік направлена на допомогу безпритульним. Очікувано, не зі сторони державної влади. Кому цікаво дізнатися про неї побільше, відео про SAD теж можете подивитися по посиланню нижче.https://youtu.be/ARVOijDrwtQ?si=5AZ0Ycjt0XnvfV91