Звенигородська міська рада - інформаційний канал | Скоро мине вже 10 років, як незмінно на столику, вистланому скатертино...

Скоро мине вже 10 років, як незмінно на столику, вистланому скатертиною з соняхами, стоїть  побіля входу в батьківській хаті портрет Володимира Шукліна: Воїна і Захисника, який одним із перших звенигородчан загинув у цій війні.Цей портрет з чорною стрічкою та сухоцвіти побіля нього - велике материнське горе й біль Любові Миколаївни Шукліної. Матері, яка викохала й виростила сина, а потім, коли прийшов час, відірвала від свого серця й благословила на війну.Нині, 6-го лютого, Любові Миколаївні виповнилося 75-років.  Народилася вона у повоєнні роки, коли пам’ять у суспільстві про лихоліття Другої Світової, була живою і яскравою. Як і всі того часні діти, виросла на оповідках, книгах і фільмах про війну, тож ніколи не припускала, що на схилі її літ війна прийде знову й забере найдорожче, що може бути у матері. А до того жила хорошим спокійним життям української жінки. Змолоду в роботі, після закінчення школи пішла працювати.  У трудовій книжці два записи. Перший, про прийом на роботу в звенигородське відділення  Центрального статистичного управління. Другий, про звільнення, вже через 30 років. А за цей період і заміж вийшла, і дітей - сина Володимира та доньку Ларису, народила, і виростила та виховала їх разом чоловіком Юрієм.Хороше життя, в якому не було місця війні. Й не тривожилося материнське серце, коли старший Володя із захопленням сприймав службу в армії. Навіть сама ходила до військового комісаріату, на синове прохання, щоб його спрямували до морфлоту, про який він мріяв. З морем не склалося, та строкову службу Володя, пройшов на відмінно як зв’язківець, з відзнаками і сержантським званням. А потім, коли повернувся додому, став працювати механізатором у Михайлівці, здобувши фахову освіту в Козачанському училищі. Потім, коли сільгосппідприємство розвалилося, довелося й по заробітках поїздити. Але сам Володимир, маючи легку вдачу й безміру оптимізму, яким умудрявся ділитися з усіма оточуючими, тим не переймався. А коли в 2014 році  на нашу землю прийшло лихо,  Володимир Шуклін, навіть не задумуючись про інше, став до зброї добровольцем. Служити випало в артилерії, й таким чином Володимир повернувся до початкової своєї військової професії - зв’язківця. Його знання й навички, здобуті під час строкової служби, дуже пригодилися в той перший рік, коли Збройні Сили України формували та відроджували з повного занепаду. А сам Володимир весь цей час горів патріотизмом і надією на швидку перемогу.Приїхавши у відпустку на короткий перепочинок додому, ділився цим з матір’ю і обіцяв, що невдовзі повернеться та зробить гарний ремонт в батьківській хаті. Та ворог не дав цього зробити. Тяжке поранення в голову, госпіталь, нетривале лікування, під час якого лікарі не справилися з отриманими травмами.  12 липня 2015 року Володимир Шуклін пішов із життя, залишивши добрий спомин  не лише в материнській пам’яті та близьких, а й усіх, хто знав цю світлу, добру людину. А нинішнього святкового дня, коли Любові Миколаївні виповнилося 75, й уся родина святкує її ювілей, Володя залишається так само поряд. В материнському серці, в думках сестри й усіх близьких. І на портреті, на скатертині із соняхами та сухоцвітами. Безліч вітань приймала Любов Миколаївна святкового дня, а поміж них й від спілки ветеранів нашої громади. До неї, передаючи поздоровлення й від міського голови Олександра Саєнка, завітав і начальник відділу з ветеранської політики Звенигородської міської ради, а водночас керівник громадської організації ветеранів “Сила Звенигородщини” Олег Єременко. Квіти та подарунок приготував він для ювілярки, а з ними й сердечні побажання здоров’я, до яких зараз приєднується уся Звенигородська громада. Отож, з роси й води Вам, шановна Любове Миколаївно! Дякуємо за те, що виховали таких дітей! Й усі разом сумуємо та схиляємо голови в пам’ять про Вашого сина!