ZNOLEGKOHIST

Короче, шановні. Буду вам жалітись, а ви скажете, що б ви зробили і чи прав я (реально цікаво).Ситуація:

Йду біля дому. Підходить жінка й каже: «Молодой человек, помогите, пожалуйста». Я питаю: «Що таке?»Вона відповідає: «Тут человеку плохо, вызовите такси». Я кажу: «Так навіщо йому таксі? Йому ж швидку треба, якщо йому погано». (Позаду неї лежить якийсь убуханий мужик.)Вона каже: «А что скорая сделает?»Я відповідаю: «Ну, якщо йому реально хєрово — покладуть і прокапають». Вона каже: «Он напился, ему надо домой». Я: «Супер». Підходжу до нього, питаю: «Як тебе звати, воїн?»Він каже: «Антон». Я: «Тоша, тобі швидку треба?»Тоша відповідає: «Нє, мені таксі». Кажу жінці: «Якщо хочете — викликайте». Вона: «Я не можу». Я: «І я не можу». Вона: «От ви б хотіли так лежати, щоб вам було погано?»Я: «Якби мені було реально погано, я б викликав швидку». Вона: «А что скорая, скорая только хуже сделает». Піднімає цього мужика і починає щось кричати. Чую, що я ухилянт та під…. Не думаючи, пішов додому, а у відповідь чую її крики й побажання, щоб таке сталось зі мною. Кароче, слухаю вашу думку в коментах

8 травня 1945 року світ почув довгоочікувану звістку — нацистська Німеччина капітулювала. Закінчилася найстрашніша війна в історії Європи. Друга світова війна забрала життя понад 75 мільйонів людей. Україна втратила від 15 до 18% свого населення. Лише за один тиждень у Києві було вбито понад 150 тисяч євреїв та українців. Це були жертви, які не обирали своєї долі. Ми маємо пам’ятати: ця війна не почалася 22 червня 1941 року. Вона почалася 1 вересня 1939-го. Вже того дня німецькі бомби падали на Львів. З цього розпочалась доба жаху, яка накрила всю Європу. Сьогодні ми схиляємо голови перед кожним, хто загинув у цій війні. Перед тими, хто пройшов крізь концтабори, фронти, окупацію, голод і руїну. Ми пам’ятаємо. У чому найбільша різниця між нами і ними? Ми пам’ятаємо біль. Вони ж кричать: «Можем повторить». Для них — це про тріумф. Для нас — «ніколи знову». Жоден із нас не обирав війни. Але вона знову прийшла в наш дім. Сьогодні нові міста-герої — Волноваха, Гостомель, Маріуполь, Харків, Херсон, Чернігів, Буча, Ірпінь, Миколаїв, Охтирка. Та найбільші герої — це наші Збройні сили. Ми часто забуваємо про це. А дарма. Бо живемо лише тому, що стоять вони. І якщо їх не буде — не буде й нас. Ми пам’ятаємо кожного, хто загинув від рук нацизму. І славимо тих, хто сьогодні стримує рашизм.