Шарварок | Фактично сектор Газа – це не тільки територія наживи для глобальної лі...

Фактично сектор Газа – це не тільки територія наживи для глобальної лівої та особистого піару для Грети Тунберг. Палестину використовує й (вочевидь хворий) Рамзан Кадиров для світової легітимізації транзиту влади до свого сина Адама. Там у нього є і більш старший син, але, якщо вірить незалежним чеченським паблікам, він геть наркоман і, очевидно, не більш придатний до управління регіоном, ніж цар Федор Іванович. Але зараз не про це.Фактично на наших очах міняється третє покоління династії Кадирових: ми бачили рішучого і розумного партизана-перебіжчика Ахмата, бандюка Рамзана і плейбоя Адама. Попри те, що на нього навішали купу орденів і поставили на відповідальні пости, чомусь я не певен, що він зможе утримати управління Чечнею тим більше в умовах турбулентності, які чекають усю Росію в цілому. Однак я хотів би також спробувати роздивитися чеченські процеси із точки зору «Муккадами» Ібн Хальдуна. Як і писав арабський автор, на наших очах відбулися народження і смерть ассабійї: нинішній режим сформував харизматичний Ахмат, потім Рамзан переформатував його на зразок кримінального угрупування із власним кланом на чолі, а представник третього покоління його швидше за все погубить. Правда, Ібн Хальдун вважав, що на такий процес потрібно 120 років, аби змінилися не три правителя, а три покоління династії, на правління кожного з яких він відводив біблійні 40 років. Але, можливо, те, що працювало в арабському світі 14-го століття не працює у сучасній Чечні. А от у Північній Кореї поняття «покоління» розтягнулося вже на 80 років і ми не бачимо ознак переходу до другої фази. Хоч попервах Чен Ин чимось нагадував Адама Рамзановича, але на практиці виявився більш умілим управлінцем-державником.Цей пост з проханням не ображатися я адресую моїм друзям-адептам Липинського, ностальгентам з Василем Вишиваним чи іншим прихильникам освіченої монархії для України. Погані правнуки і є тою проблемою, з якою зустрічається будь-яка дідична монархія у ході свого вигоряння. І це тим більш властиво до країни, в якій фатально діти всіх героїв є унікальними деградантами – від Юрасів Хмельницького і Коцюбинського до Євгена Антоненка-Давидовича та Тараса Чорновола. Про те, чим звершилися спроби заснувати політичні династії у Олександра Омельченка та Петра Порошенка узагалі неможливо читати, як і історію України, без брому. Історію політичних династій Костусєва та Вітренко, як і історію Куби, неможливо читати без рому.