Термін "національний соціалізм" використовували не лише пероністи, але й течія, яку називають "національною лівицею" ("izquierda nacional"). Ця ліва супутниця паронізму розуміла національний соціалізм в тому ж контексті. Національна лівиця — це назва течії революційної соціалістичної думки, яка походила з Аргентини та мала вплив в Уругваї, Чилі та Болівії.Троцькістська група Frente Obrero (Робітничий фронт), очолювана молодим юристом із Санта-Фе, Ауреліо Нарвахою та журналом Octubre (Жовтень), яким керував Хорхе Абелардо Рамос, узгодили нове поняття для руху, що зароджувався.Національна лівиця спиралася на Маркса, Леніна, Троцького та досвід революцій у напівколоніальних країнах.Центральними постулатами національної лівиці були наступні тези: 1. Аргентина — напівколоніальна країна.2. Національна боротьба проти імперіалізму є найважливішим безпосереднім завданням соціалістів.3. У цій боротьбі інтереси робітничого класу об'єктивно збігаються із прагненнями та бажаннями національної буржуазії, яка через свою органічну слабкість повинна шукати підтримки інших класів для виконання своїх історичних завдань. 4. Не існує можливостей для розвитку сил соціалізму поза національним рухом. Соціалісти, які протистоять національній боротьбі, стають поплічниками олігархічного та імперіалістичного гніту.5. Теорія перманентної революції, розроблена Троцьким, передбачає, в інтерпретації національної лівиці, що соціалісти повинні підтримувати, разом з експлуатованими масами, буржуазне або дрібнобуржуазне керівництво національного руху, пропагуючи прагнення мас і долаючи соціальні та програмові обмеження слабкої національної буржуазії.