а ще я відкрила першу сторінку першого оповідання зі збірки «Я бачу зло» — і хочу пустити цей текст собі венами. ну як Женя Кужавська пише!! це просто мед для очей (клянусь, що не пошкодуєте, якщо прочитаєте шмат тексту нижче): Перпіньян та околиці, Франція, 1990-ті— Як щодо замку тамплієрів? — запитує дівчина за шинквасом. У неї темне волосся, як нічне небо над Нотр-Дам-дез-Анж, а шкіра пахне морем і джином.Здається, він говорить із нею цілу вічність. Здається, він обіцяв почекати до кінця її зміни. Але от — вона розтуляє вуста, стиглі й вологі, як пелюстки рододендрона. І він не чує слів, чує шум прибою й те, як за сусіднім столиком якийсь чоловік відкриває устриці, розламуючи крихкі перлівниці. Чоловік їсть по-варварському хижо, але Вінсентові байдуже. Йому навіть подобається, як у цьому барі на курортному узбережжі змішуються кольори, пристрасть, хтивість і відверта грубість із тендітною східною красою дівчини за шинквасом.У неї нетутешнє ім'я — Мухтарія.У неї нетутешній погляд вологих темних очей, нетутешня ніжність смаглявої шкіри і вже зовсім позаземна темінь відьомського волосся, бо ж він не перестає дивитися на нього, подумки перебираючи кожну прядку. Ось дівчина ніби відчула його думки, заправила пасмо за вухо, глянула на нього, готуючи напій черговому клієнту, і всміхнулася — глузливо й ніжно водночас.