«Я думаю, що якби ми вкладали стільки сил у стретегії включення людей, скільки ми вкладаємо у стратегії виключення людей, ми б точно опинились у легшій позиції»
Ася Цісар, кураторка Jam Factory Art Center у ЛьвовіМій коментар: Я дійсно бачу нестримне бажання скасовувати всіх підряд у культурі, хто потрапляється під гарячу руку. Натомість не знаю жодного реального прикладу успішного скасування, яке б мало легальні наслідки (бо якщо у діяльності немає порушення закону, то якою ще може бути ознака успіху скасування), і не мало зворотнього ефекту. У вигляді створених ворогів, у вигляді підвищення популярності та зростання прихильників жертви шакалячих експресів. Бо всі ж розуміють, що всі ті люди, що писали доноси, розгромні статті та обурені листи із проханнями звернути увагу, вважали, що роблять ПРАВИЛЬНО. Слава богу, вертикаль влади в Україні не така, щоб доводити шакалячі експреси до репресій тоталітарних режимів. Тому, поза безрезультатністю ці шакалячі експреси просто поглиблюють розриви та посилюють напругу і недовіру між українцями. Ця діяльність зрозуміла та природня — натовпом поганяти жертву весело, відчуття власної правоти окриляє, особливо, коли травля в соцмережах відбувається, і навіть бігати не треба. Натомість всі зусилля та, найцінніше, увага, спрямовуються на «неправильних» українців, та на росіян. Такої кількості згадок про російську культуру, як почались після 2022 року, я не памʼятаю в українських культурних медіа. Так що увагу даруємо не туди куди треба було б. Але краще процитую та пораджу дивитись це відео:Виїхали VS залишились – найбільша етична дилема? | УП Jam Дуже класна розмова Лізи Корнейчук із Асею Цісар та Альоною Каравай.

Коментарі до відео — окреме антропологічне задоволення, приклад коли авдиторія натрапляє не на звичний клікбейт, «експертів» з гори, маніпулятивних конʼюнктурних висловлювань у конформістському екстазі, чи дешевих провокативних висловлювань «альтернативних» «думок». Коротше, не смажені у багатотижневому маслі фастфудні пиріжки, а трохи здорового харчування.«...мені здається, що українське сучасне мистецтво пройшло велику історію протидії стратегіям цензури, а зараз у нас є вимога на цензурування людей <…> але, по-перше, у нас немає інструментів, щоб це робити»
Ася Цісар«Є суспільний запит на справедливість під час війни. Він дуже зрозумілий, виконання цього запиту складне і неможливе. Це запит розходиться на багато аспектів нашого життя, в тому числі транслюється на мистецтво. І тут питання до кожної інституції, чи готова вона обслуговувати цей запит і знайти цю справедливість, яку неможливо знайти. Бо насправді ми прагнемо змінити реальність. А реальність невиносима. Мені її важко виносити. Але якщо я заберу з мистецького доробку деяких людей, їх мистецький доробок не зникне, і вони не зникнуть, просто його не буде у цьому загальному просторі. У візуальному мистецтві, наприклад, на відміну від перформативного та інших, ми маємо справу з артефактами, відео, ізеями, тобто речима, які живуть поза людьми, без них вже якийсь час. І тут теж буде питання, чи ми хочемо скасовувати конкретних людей, чи ми скасовуємо доробок. Чи ми вважаємо, що українське мистецтво настільки багате, що ми можемо скасовувати, важко сказати у відсотках, але чи не половину українського мистецтва, чи ми готові його скасувати і сказати, що у нас його нема?»
Альона Каравай, кураторка та співзасновниця Іншої Освіти, співзасновниця та керуюча партнерка в агенції proto produkciia, cпівзасновниця карпатської резиденції Хата-Майстерня, галереї “Асортиментна кімната” та медіа про мистецтво post impreza.