Зейгарнік Ефект | Мені сумно спостерігати, як український медіапростір у культурі вперто...

Мені сумно спостерігати, як український медіапростір у культурі вперто продовжує фокусуватись на росіянах та дарувати їм ефір, фантазувати як це сприймають уявні «вестерни», та накручувати «зраду». Я розумію, що всім боляче, і хотілось би їх не бачити взагалі. Але ж можна не дивитись, а цікавитись багатшою європейською культурою, це продуктивніше, бо ми маємо страшенні прірви у знанні та розумінні, а не обмежуватись американським Оскаром.Тому мені сподобався матеріал Дена Буданова (підпишіться на його канал @selifonik), який спокійно пояснює що і як в Оскарі, і приділяє адекватно меншу частину росіянину, яка була б ще меншою, якби ми не дарували йому стільки уваги. Бо на документальну частину Оскару взагалі ніхто ніколи не звертав уваги, і не звернув би. За винятком номінації Чернова, звісно.Найбільш обговорюваною категорією в українському сегменті вже традиційно став сектор повнометражних документальних фільмів, а згодом і переможець цієї категорії – дансько-чесько-німецько-британський документальний фільм режисера Девіда Боренштейна та співавтора і водночас головного персонажа – росіянина Павла Таланкіна. При цьому, на диво, і українські медіа, і «обурена інтернет-спільнота» практично не помітили цей фільм і після його прем’єри на Санденсі у січні 2025 року, і після його успішного фестивального турне, і навіть коли Данія обрала його фільмом-представником у міжнародній категорії на початку вересня, фактично відкривши для себе лише тоді, коли він потрапив у номінаційну п’ятірку. Звісно, у більшості випадків і номінацію, і перемогу цього фільму в українському сегменті розглядають виключно через призму порівняння з фільмом Мстислава Чернова «2000 метрів до Андріївки», який не потрапив у список номінантів. В українській блогосфері склався певний консенсус, ніби фільм Боренштейна-Таланкіна зайняв місце фільму Чернова-Бабенка. …Прем’єра фільму відбулася в рамках конкурсної секції міжнародної документалістики на Санденсі-2025 де він був удостоєний спеціальної відзнаки журі; до речі, у цій же секції був представлений «2000 метрів до Андріївки». Далі «Містер Ніхто» практично повторював стратегію двох фільмів Чернова, беручи участь у тих самих фестивалях і точно так само став фільмом-вибором країни – основний продакшн у фільмі за Данією. Важливо розуміти, що за фільмом стоїть досвідчений режисер-документаліст Боренштейн, який вказаний у титрах також як сценарист, два данських професійних монтажери та ціла команда продюсерів з Данії, Чехії, Німеччини та Британії (тут до промо долучилися BBC).…Чому фільм Чернова не пройшов у номінацію? Парадокс полягає в самій категорії – колективне несвідоме гілки документалістів, до якої входить 719 членів (включно, до речі, з Черновим), дуже часто не любить номінувати тих, хто вже отримував премію, або періодично «викидає» з гонки один із популярних доків, що вже неодноразово траплялося. Звісно, це не точна відповідь, а припущення, яке, утім, явно знаходить прихильників: наприклад, у статті IndieWire один із анонімних членів документальної гілки висловив саме цей тезис – якби Чернов уже не був переможцем, його фільм точно був би номінантом і претендентом на перемогу номер один. ...Єдиним фільмом-номінантом, який не лише мав стосунок до подій в Україні, а й до виробництва якого були залучені, зокрема, українські хелпери, став короткометражний док «Озброєний лише камерою: Життя і смерть Брента Рено». Та сама номінація — лише верхівка айсберга. Потрапляння до шортлистів у своїх категоріях — у повнометражній документалістиці «2000 метрів до Андріївки» Мстислава Чернова; короткометражного анімаційного фільму Анастасії Фалілеєвої «Я померла в Ірпені» та відзначеного студентською премією Академії французького шорта «Сором’язливість дерев», де однією зі співрежисерок є українка Софія Чуйковська; а також британського ігрового короткометражного фільму з Олександром Рудинським «Камінь, ножиці, папір» — це все також етапні та значущі результати.