Сів за кермо після довгої перерви 🌾🤦🏻

Я пішоход, якщо шо. Авто брав швидше для своїх хлопців, щоби напрацювали навики водіння. Знаєте, класична така дорожня карта виховання діток: спочатку йдуть веліки, потім машини. Мені якось не вдалось перейти цей рубіж.

Батько не дуже то любив. А ці коробки передач для мене чисте пекло. Водійську школу я здавав двічі в різні періоди свого життя.
Кілька разів купував авто. Та все якось не прижилось.

Хтозна, може якби я був водієм наша мережа екопоселень розвивалася б зовсім з іншою динамікою. А можливо все взагалі було б по іншому.

Можливо все ще і буде. Зараз мої сини перейшли на той наступний непростий етап, вильоту з гнізда.
Чи виштовхування. Із теплої домашньої опіки.

Якось я читав історію про одну батьківську пару, яка переїхала жити в трейлер, і кочує по світу. Щоби діти не зваблялись знову повернутись в теплі обійми батьківської опіки.
А вони то можуть. Бо тут знаєте попри все їм комфортно.

Війна в якійсь мірі зіграла нам на користь. І тепер у них із викликами повний флешрояль. Інші мови, інші країни, інша ментальність і повний цикл життєвих викликів.

Та вони попри все наче якось примудряються там виживати. І не особливо жаліються.
І навіть грошей особливо не просять.

Досі всередині смикаюсь підкласти руки. Батьківська тривожність - це вже пожиттєво.
Хоча мої переконані, що більш байдужого батька в світі не знайти…

Та я поки схрестив пальці і намагаюсь вчитись жити в новій реальності.

Ось знову сів за кермо. Можливо навіть почну їздити. Але мені треба все ж коробка автомат. І бажано електромобіль.
Та під мої критерії електрокарам треба ще 5-7 років еволюції.

А як у вас з водінням. І батьківською тривожністю. Бо у мене щось поки важкувато.
#батьківство #простежиття