Польський істеблішмент ніяк не може зрозуміти, що нагнітати істерію щодо питання УПА і ставити складні історичні події перепоною для майбутньої співпраці - то стрілити собі в ногу. Як мінімум. Я постійно повторюю, що неможливо йти вперед, коли голова постійно повернута в протилежний бік. Проте раціо не працює - емоції у сусідів розпалені до червоного кольору. Я розумію, чому історична віктимізація актуальна для поляків і майже не зустрічає дзеркальної реакції у відповідь серед українців. Ми маємо тисячі жертв прямо зараз. Перед очима. Щодня. Які вже важливіші за історію, бо цей біль зараз і триває безупинно. Для поляків біль зосереджений на темних сторінках спільної історії - жертв у наш час вони на щастя не мають.Чи маємо ми розуміти і враховувати почуття сусідів? Безумовно, якщо ми претендуємо на роль морального компасу - країни, що бореться за правду і справедливість. Проте, це розуміння має в ідеалі стати обопільним. Якщо його не буде, то жертви нинішнього часу можуть стати болючішими не тільки для нас, що не раз доведено історією росії. Може хоч інстинкт спрацює врешті решт.