І знову повторю: путін тягне куцого за хвіст. Йому не потрібен мир на основі якогось компромісу - він прагне отримати все, про що заявляв від початку, з відновленням кордонів і сфер впливу СССР. Або все, що з того зможе, допоки має ресурси на війну.Тому, я не коментую сам процес нинішніх переговорів у квадраті США-росія-Європа-Україна. Давно писав про те, що це видимість і маневри, оскільки путіну важливо відтягнути якомога далі запровадження справді болючих санкцій. Ці санкції теоретично можуть бути введені цього року, коли поля для маневрів вже не залишиться у Трампа і республіканців. Останні вибори в традиційно республіканському Майамі, де з відчутним розривом виграла кандидатка-демократ, стали набатом. А за рік - переобрання Конгресу. Доведеться перекривати внутрішні скандали, які нинішня адміністрація набирає з неабиякою швидкістю, а Україна досі залишається серед топових тем для Америки. Тож, це вікно можливостей відкривається.Поки нема пекельних санкцій, які змусять припинити агресію, за цей час росія буде брати силою все, що може. Швидше за все, не тільки в Україні. Тому, Фінляндія, Польща і країни Балтії активно готуються до нападу, а шипіння російської змії про «загрозу» збоку Європи сприймають серйозніше, ніж керівництво України перед повномасштабним вторгненням.Головні зусилля України у зовнішній політиці зараз мають бути спрямовані на:- переконання партнерів не затягувати з пекельними санкціями - їх все одно доведеться запровадити, тільки може бути трохи запізно;- розмороження російських арештованих активів для фінансування потреб оборони України;- протидію російській інформаційній війні на території союзників, де ворог намагається змінити політичну карту;- пошуку шляхів зниження рівня співпраці рф з Індією і Китаєм, що є надскладним завданням.І не вибудовувати хибних сподівань на швидкий мир без примусу росії до нього.