Кияни не любили Юрія Володимировича Долгорукого (≈1090–1157) за кілька конкретних причин — і ця нелюбов була настільки сильною, що завершилася його ймовірним отруєнням просто в Києві.Головні причини ворожості:1. Він був "чужим" завойовником, а не своїм князем. Юрій сидів у Суздалі (Залісся — глуха північно-східна окраїна Русі на той час) і три рази силою захоплював Київ (1149, 1150, 1155), воюючи проти улюбленого киянами Ізяслава Мстиславича. Для киян він був прийшлим північанином, який привів чужі дружини й половців грабувати руську землю.2. Союз із половцями проти своїх же. Юрій постійно наводив половецькі орди на Київщину та Переяславщину. Половці палили села, брали полон. Це сприймалося як зрада руських інтересів заради особистих амбіцій.3. Прізвисько "Довгорукий" — саме за загребущість. За найпоширенішою версією, прізвисько він отримав за те, що "тягнув руки" до чужих земель — постійно втручався у справи далеких від Суздаля князівств, особливо до Києва, який вважав своєю спадковою вотчиною як син Володимира Мономаха.4. Жорстокість і пиха в управлінні. Коли він таки сів у Києві (1155–1157), то роздавав волості своїм суздальським боярам і синам, ігноруючи місцеву еліту. Кияни почувалися окупованими.5. Кульмінація — смерть і погром. 10 травня 1157 року Юрій помер після бенкету в киянина Осмянника Петрила — літописи прямо натякають на отруєння. Одразу після його смерті кияни підняли повстання: розграбували двори Юрія та його сина Василька, перебили суздальських дружинників по містах. Літопис каже коротко й виразно: *"не любим бо бѣ"* — "бо не любили його".Іронія історії: саме цей нелюбий у Києві князь у 1147 році вперше згадується в літописі як той, хто запросив на бенкет союзника в містечку Москов — і ця дата стала "офіційним" днем заснування Москви. Тож засновник Москви був для Києва типовим агресором із півночі — патерн, який, як бачимо, виявився стійким на 900 років.