Катарсис.У Федеріко Фепліні є геніальна картина про людський унізерсум - «Репетиція оркестру». Значну ї частину складаютьпоетичні монологи музикантів про свої інструменти — валторни, гобої, скрипки та віолончелі. Втім, щось путнє зіграти їмне вдається. Серед чи не найістотніших причин цього —їхнійдубовий егоїзм. І режисер примушує героїв пережити трагедію, природний катаклізм, смерть їхньої колеги, аби вонинарешті, відчупи себе спільнотою й виконали велику музикуШе дvже безжалісний та жорсткий висновок. І я не розглялавби формупу режисера як панацею перетворення жлоба-обивателя на пюдинуТа опин момент варто підкреслити. Олюднює оркестрантієне пише катастрофа, але й сама музика. Власне, самекупьтура, хоч як парадоксально для когось це прозвучитьробить пюдину пюдиною, стримує її тваринні інстинктиповертає із барлогу до світуОсобисто для мене мистецтво, навіть попри всі йогссучасні зради та хиби, залишилося тим останнім плацдармомде можна якось викликати пюдину із жлоба, змінити її накраще. Йдеться, власне, насамперед про душевні струсиВідчуття себе в образі іншого, пробудження емпатії. я твердовірю, що людина, яка зазнала B театрі чи кінозалі. Ha концертіабо перформансі потрясіння, згодом, можливо, не копне псаНе підніме руки на дитину. На один несправедливий удар усвіті буде менше. А може, на одну пюдину більше. Цитата: Сергій Васильєв. Жлобологія. 2013.