👆Формування нової вертикалі влади навколо Президента дедалі більше нагадує зміну самої логіки управління державою. Кадрові рішення, ставка на військових, представників спецслужб і людей із жорстким стилем керівництва свідчать не лише про реакцію на війну, а й про внутрішню трансформацію політичного середовища на Банковій. Це виглядає як спроба зібрати владу в міцний, керований «кулак», де ключовими цінностями стають дисципліна, лояльність і швидкість виконання рішень, а не дискусії чи довгі погоджувальні процедури.У воєнних умовах така модель здається логічною: держава, що воює, не може дозволити собі розмиту відповідальність, конфлікти інтересів і саботаж на місцях. Президенту потрібні не публічні політики чи менеджери з досвідом роботи з грантами й донорами, а люди, які звикли діяти в умовах ризику, тиску та чіткої ієрархії. Водночас це може означати й інше — поступове витіснення зі влади середовищ,орієнтованих на західні інституції, реформаторську риторику та «м’яке врядування». Те, що ще кілька років тому вважалося ознакою прогресу, нині дедалі частіше сприймається як баласт.Навколо Президента формується коло, де вирішальними стають не репутація, не публічність і не ідеологічна близькість до партнерів, а здатність виконувати завдання без зайвих запитань. Зеленський у цій конфігурації поступово відходить від ролі класичного політика і дедалі більше діє як Верховний головнокомандувач, який вибудовує систему під логіку війни, а не під мирні стандарти демократичного управління. Це може дати швидкий ефект і контроль, але водночас несе серйозні ризики - звуження кола альтернативних думок, посилення силового впливу на цивільні процеси та потенційні проблеми в майбутніх відносинах із західними партнерами.Те, що відбувається зараз біля Президента, це не просто кадрові ротації й не ситуативні рішення. Це боротьба моделей управління державою, де війна диктує свої правила. Питання лише в тому, чи зможе ця «вертикаль сили» після перемоги трансформуватися назад у цивільну, відкриту й збалансовану систему, не залишивши по собі звичку керувати країною виключно через жорсткий контроль.