Районна бібліотека | ​​Іноді починаю думати, що класичний горор уже не подарує нових відкри...

​​Іноді починаю думати, що класичний горор уже не подарує нових відкриттів — всіх, кого варто знати, я вже знаю — аж раптом… ну, ви в курсі.***Дуже приємна збірка оповідань нової для мене авторки. Переважно олдскульний психологічний горор про те, як людьми заволодівають деструктивні самонавіювання — юнак впевнений, що кошмар, який сниться йому щороку в один і той самий час, на цей раз його вб’є; жінка відчуває непоясненну гидливість до сліпого, який щодня проходить повз її вікно, і переконує себе, що він бажає їй зла; члени театральної трупи репетирують нову п’єсу і поступово перетворюються на своїх персонажів у реальному житті. Окремо сподобалися:Hodge: брат і сестра фантазують про пригоди в доісторичних лісах. Одного дня під час відпливу вони знаходять на березі залишки лісу, схожого на місце з їхніх фантазій — і тут історія робить стрімкий розворот у царину weird’у. Видно, що на письменницю вплинули психоаналітичні теорії 1920-х, але вона демонструє якесь дуже делікатне їх розуміння, не схоже на механічне повторювання фройдівських каламбурів, характерне для пізнішого «психоаналітичного» горору. І взагалі вийшла хороша притча про дорослішання.The Fountain: нещаслива в шлюбі жінка має єдину втіху — закуток саду з фонтаном, який вона починає сприймати як продовження себе. Мій любимий Башляр в одній своїй книзі про «психоаналіз стихій» писав: «Щоби дізнатися таємницю поета, достатньо спитати в нього — хто тобі миліший серед фантомів: саламандра, гном, ундина чи сильфіда?» (В іншій книзі він сформулював це питання так: «яка безкінечність тебе вабить — безкінечність моря, неба, глибин землі чи та, що сяє у вогнищі?») Він припускав, що належність творчої особистості до тієї чи іншої стихії може навіть продиктувати людині спосіб самогубства. Це оповідання — ідеальна ілюстрація до його теорій.The Four Wallpapers: збірка закінчується трійцею оповідань про зв’язок людей з їхніми домівками, і «Чотири види шпалер», попри банальність сюжету (чергова «кам’яна плівка»: по мірі того, як у старому будинку знімають шари шпалер, події минулого відтворюються на очах у нових власників) — дуже яскрава річ. Я абсолютно не візуал, але чудово бачу це у вигляді навіть не фільму, а коміксу — багато кльових ефектів можна було б втілити.Взагалі хороша була серія, шкода, що видавництво закрилося.