Як Девід Боуі колекціонував мистецтво?У моєму ранку зʼєднались нове відео від scorned by muses, дуже від мене далеке по суті своїй, де Тейлор (автор каналу) висловлює своє бажання знищити мистецтво, говорить про Марксизм та Мікеланджело, та відео про колекцію мистецтва Девіда Боуі, цікаве, надихаюче тим, як комплексно він підзходив до своєї колекції. Лінк на відео про Боуі я вам залишу, але вирішила винести сюди текстом зміст на обміркування (особливо, якщо дивитись англійською некомфортно): У Девіда була куруюча колекцію, Beth Greenacre (Бет Ґрінакр). Вона доглядала за його колекцією мистецтва, розвивала її, займалась придбаннями нових арт обʼектів. Колекція зберігалась у Лондоні, але частину робіт постійно обертали між Лондоном і квартирою Боуі в Нью-Йорку. Після смерті Боуї у 2016 році Ґрінакр організувала розпродаж близько 65% колекці, яка містила скульптуру Марселя Дюшана, спін-пейнтинг (spin painting) — картина, створена Боуї разом із його другом, британським художником Демієном Герстом, Жана-Мішеля Баскія, і багато іншого. "The Head of Gerda Böhm" Френка Ауербаха була єдиною роботою, яку Боуі наполягав завжди мати у своїй квартирі в Нью-Йорку. Він говорив про неї як про щось майже живе: “I want to sound like that painting"( Я хочу звучати так, як виглядає ця картина".)Він не ховав свою колекцію, навпаки - прагнув підвищити видимість британських художників, які для нього були важливими. Боуі не просто збирав роботи, а вивчав, проживав, будував із ними стосунки. Колекція для нього була процесом навчання і співпереживання, не символом статусу. У середині 1970-х Девід Бові переїжджає до Берліна, щоб вирватися з темного, наркотичного періоду в Америці. Саме в Берліні він записав легендарний альбом Heroes і спродюсував альбом для свого сусіда по квартирі - Іггі Попа. Обкладинки обох альбомів були натхненні картиною Еріка Геккеля - одного з художників німецького експресіонізму, членом групи Die Brücke.Після карʼєрних успіхів 1980-х Боуїі занурюється в мистецтво глибше — починає не лише збирати, а й писати про нього у журнал Modern Painters. У середині 1990-х, під час роботи над новим альбомом, Боуі поїхав до Відня, відвідав інститут Гуґґінг (Gugging Institute) - психіатричну лікарню, де пацієнтів заохочували займатися мистецтвом як формою терапії, і придбав кілька робіт австрійського художника Йоганна Фішера, колишнього військовополоненого в американському таборі. А також "Національне свято Австрії" Паули Фішер, виконана лише олівцем та кольоровими олівцями, але з переплетеними реченнями, які віддзеркалюють метод Боуі - він користувався "cut-up" технікою (вирізання та переаранжування слів), створював колажі з текстів, шукав у словах випадкову поезію - так само, як ці художники інтуїтивно малювали своє внутрішнє. І коли альбом вийшов — він отримав назву, натхненну самим мистецьким рухом, який надихнув увесь процес, Outside (1995). ( Я слухаю його поки збираю цей текст) Одночасно з релізом Outside Боуі вирушив до ПАР на фотозйомку з дружиною. Він відвідав Йоганнесбурзьку бієнале (Afrikas), про яку згодом писав у Modern Painters. Там зустрів Ромальда Хазуме - художника з Беніну, який на той час не мав репрезентації у великих інституціях і придбав у нього маску під назвою Alexandra. Маски Хазуме — це іронічні, гротескні об’єкти, які грають зі стереотипами, критикують колоніальні уявлення про африканську ідентичність, часто створені з повторно використаних матеріалів (наприклад, пластикових каністр, шнурів, дротів).