Демпартія в цьому році зробила мінімум дій і не робила вигляд, ніби вони якось там «дуже перезібрались» після відверто провальної ідеї висунути Камалу Гарріс всього лише за 2 місяці до виборів.

І саме це створює для неї на ці проміжні вибори відчутно більші можливості ніж якби вони «негайно» визначили новий курс, знайшли нового лідера і формували швидку «перезбірку», хоча це було цілком можливим.

Трамп змушений звинувачувати у всьому саме Байдена в першу чергу тому, що немає нікого іншого кого можна зараз ототожнити з усією Демпартією щоб почати критику. І в підсумку це виглядає якимось дивним рудиментом, як і будь-яка критика попередників. Навіть заслужена критика попередників забирає бали у чинної влади - передусім тому, що демонструє межі її власної сили впливати на ситуацію. У політиці ж проявити нестачу сили часто є більшим гріхом ніж демонстрація якихось злих намірів чи відвертої невідповідності цінностям суспільства. Можна ужитися з «несвоїм» керівництвом - таке теж буває, але от ужитися з керівництвом яке нездатне на керування ще нікому не вдавалося надовго.