Про далекосяжні наслідки нинішніх протестів у Франції найбільш точно як на мене написала міланська Corriere della Sera:

«Політичні сили, які лідирують нині в опитуваннях, а саме - представниця вкрай правих Марін Ле Пен і ультралівий Жан-Люк Меланшон, дуже зацікавлені в тому, щоб підливати масло у вогонь - заради того, щоб потім виступати з вимогою про безпеку і порядок, забезпечення прав громадян і соціальної справедливості, а також для того, Макрона, рейтинги якого нині низькі, як ніколи. У Франції ми є свідками тенденції, яка все більше набирає обертів у європейських суспільствах – від Іспанії до Німеччини. Йдеться про втрату традиційними партіями популярності на користь сил із крайніх полюсів політичного спектру.»

Рано чи пізно протести, звісно ж, стихнуть. Питання в тому, хто від них програє? Комуністи - радше ні. Ультраправі - точно ні.

Програє колективний «центр», паризький елітарний лібералізм, в тій чи іншій мірі увесь глобалізм, політика ближча до середнього класу, колективний Макрон. Виграє радикал - і лівий, і правий. Доба центризму почала завершуватися навіть не в цьому десятилітті. Але вже в цьому десятилітті наслідки існування цієї аномалії (політика без політики, вибори де немає суттєвої різниці між кандидатами, засилля бюрократії і «технократизму» та інша побічка фокусу на центристські коаліції) будуть відхаркуватися з кровʼю.

2000і були «золотим віком» такої політики, і вони ж і породили нинішню дисфункцію західних політичних систем. Ще в 2000 році одна з найвизначніших нині живучих політологів Шанталь Муфф описала це в праці «Демократичний парадокс», де по суті вказала чим і закінчиться цей «центристський консенсус» без ліво і право, який так плекали еліти рубежу 1990-2000х. Основне що з нього буде слідувати - розчарування в політиці, моралізація конфліктів і зростання правого популізму, який виявиться в цьому випадку єдиною силою з альтернативною позицією до сформованого «безальтернативного ладу».

І це, ось те що наздоганяє Світ зараз.