Отже, станом на зараз існує велика проблема у вигляді діри в 30 млрд доларів США які Україна недоотримує через те, що відчутна частина законів що входять до вимог ЄС на адресу Києва не голосуються у ВР.

У будь-якій великій і виснажливій війні закономірно накоплюються і політичні проблеми. Ніхто оптимально навіть і близько не знає як збалансувати усі складові політсистеми аби не пройобувалось і оперативне управління, і не порушувалось законодавство і реакція на події була достатньою і відповідала ресурсам. Традиційно така ситуація виникає передусім в силу того, що гівно доводиться розгрібати відрами, а висококваліфіковані інтересанти займатись таким заняттям в політсистемі закінчились в потрібних кількостях років 15 тому. Наша політика така хуйова в силу політичної слабкості і неінституалізованості каркасу - тобто партій, а це працює як вйобана імунна система - болячки з роками лише копляться.

Голосувати за податки на посилки нардепи очевидно не хочуть, в силу непопулярності самого рішення. Аргументи в стилі «так хтось же має» погано працюють з ображеною кастою укр політики, з якої регулярно Банкова робила лохів і козлів ще в часи Єрмака. Інцидент з «голосуйте проти НАБУ, отмєна, голосуйте за НАБУ» очевидно заклав якнайглибші тріщини у авторитет Банкової в Раді. Поки був Єрмак, дисципліну частково стимулювали тими самими погрозами нардепам їх посадити, однак нині очевидно такого інструменту уже немає: влада стала розконцентрованою між невеликими групами, серед яких умовна група Ради стала дуже автономною (бо має унікальну функцію яку неможливо замінити - законодавчу).

Так чи інакше ми можемо говорити про форму депутатського саботажу, але законних способів примусу нардепів до голосування за / проти чогось НЕ ІСНУЄ.
Депутата можна вьєбать і посадить, однак і депутат не такий простий щоб це дати. Окремої гостроти додає ситуація, де від нардепів залежать реформи повʼязані з розширенням можливостей / реформами / збільшенням штатів і тд для антикорупційних та правоохоронних органів, що нині уже веде до збільшення ймовірності посадки самих нардепів. Саме тому депутати ВР (наші хвалені рештки монобільшості які змогли підорнути ненависного Єрмака) беруть ситуацію в заручники і тицяють дулю на Банкову і в Кабмін. Ціла низка нардепів ходять під справами, хтось з підозрами, по комусь товстіє папочка, когось уже закрили. Станом на 2026 рік у Верховній Раді України налічується близько 50 народних депутатів IX скликання, які мають офіційний статус підозрюваних або обвинувачених у кримінальних правопорушеннях. Понад 40 із цих підозр оголошено лінією антикорупційних органів (НАБУ та САП), частина з цих 50 нардепів там також і по іншій лінії - це ті, кого підозрюють у роботі на інтереси РФ по типу Новинського. Слідчим зірочка і пошана від спраглого до панської крові українського суспільства - вони он яких високих дядь наловили, цілих депутатів, але на виході формується важкий для опрацювання в таких реаліях політичний вузол який просто підважує усе нахуй.

Тим самим ми хаваємо відкладені наслідки абсолютно популістського приколу з скасуванням депутатської недоторканості. Я розумію логіку «та пішли нахуй ті депутати, ми блядь їх змусим силою», я і не проти. Просто чомусь не бачу щоб хтось таки змусив силою. Але якщо змусять - ну шо ж, такі реалії, будемо рахуватись. Оптимальна ситуація де нардеп каже такий «та я державник бля», бере хаває ложкою гівно антирейтингу голосуючи спершу за непопулярний закон про посилки, а потім збільшує ймовірність собі присісти на зону чомусь видається мені малоймовірною.

Чомусь бути козлами відпущення вони не захотіли. Логіка державотворення річ парадоксальна, але державу загалом неможливо збудувати без лоха. І зараз вирішується, хто саме ним буде в цьому конкретному випадку.

Ми, чи вони.