У грудні 1786 року, коли Джейн повернулася з пансіону додому, у Стівентонському пастораті з’явилися три незвичайні нові мешканці — двадцятип’ятирічна кузина Еліза, її маленький син та мати, тітонька Філадельфія. Попри твердження родини Остін, що саме найближчі родичі чоловічої статі сформували смак і прагнення Джейн, нещодавно було доведено, що любов і дружба кількох старших жінок відіграли не меншу, а то й вагомішу роль у подальшому становленні її кар’єри. Не варто сумніватися, що для Джейн письменництво було вкрай важливим — куди важливішим, ніж історія «о, це сталося випадково», яку полюбляли розповідати її родичі-чоловіки.Еліза, перша із цих жінок, була цілковито, виразно й навіть дещо обурливо чужоземною. Стівентон жив тихим життям сільської глибинки, однак міцні нитки пов’язували Остінів із Гемпширу із зовнішнім світом і ключовими питаннями георгіанської Британії...«Важко знайти справжній дім — безпечне місце, де тебе розуміють і люблять». Уривок із книжки Люсі Ворслі «Джейн Остін вдома»