🇨🇳🇺🇲 Прочитала я нову Стратегію нацбезпеки США і ось що впадає в очі - КНР editionПо суті, це найрізкіший зовнішньополітичний розворот Сполучених Штатів за останні кілька десятиліть. Адміністрація Трампа визнає провал всієї епохи після Ніксона, коли Вашингтон вірив, що відкриття ринку для Китаю, перенесення виробництва й інвестиції перетворять Пекін на «відповідального гравця». У документі це сформульовано дуже гостро: Президент Трамп одноосібно повернути хід понад трьох десятиліть помилкових американських припущень про Китай, [бо США помилково вважали, що залучення КНР до торгівлі й інвестицій] сприятиме входженню Китаю в міжнародний порядок. 🗣 Лібералізації не сталося. Китай «розбагатів і посилився і використав своє багатство й силу на власну користь, у той час як американські еліти… або сприяли цьому, або перебували в запереченні». У цій стратегії є відгомін доктрини Монро. Але якщо у 1823 році Америка просто заявляла про те, що європейцям не місце у Західній півкулі, то тепер Вашингтон говорить майже те саме, але про Китай, і не тільки у Латинській Америці. 💬 КНР стає тією зовнішньою силою, яку США прагнуть витіснити (або, як мінімум роль якої контролювати) не лише з регіону, а й з глобальних ланцюгів постачання, критичної інфраструктури та стратегічних секторів. В стратегії Китай розглядається як загрозлива сила на американському «задньому дворі», і Вашингтон готовий її витискати.Цікаво, що Трамп не будує (або не вдає, що будує) ідеологічної конструкції, а говорить лише про інтереси. У документі це підкреслено: зовнішня політика США має бути «принциповою, але не ідеалістичною», «реалістичною, але не слабкою».🇮🇩 Так, тепер епіцентр глобального суперництва це "Індо-Тихоокеанський" регіон. Попри те що Стратегія нацбезпеки США 2025 не завжди прямо називає Китай у кожному реченні, документ абсолютно однозначно описує саме китайські практики (економічні, технологічні та інформаційні) навіть там, де слово Китай не згадується. Це класичний прийом стратегічних документів: для можливості політичного маневру. У розділі про економічну безпеку перераховано проблеми, які Вашингтон пов’язує в першу чергу з КНР, наприклад, хижацькі субсидії, крадіжку інтелектуальної власності, промислове шпигунство, маніпуляцію ланцюгами постачання та політичні операції впливу. 🇨🇳 Формально країна не названа, однак контекст робить неможливим інше прочитання. Розділ про економіку починається з аналізу американо-китайської торгівлі, і все перелічене є типовим переліком претензій США саме до Пекіна. Це дозволяє стратегії водночас бути дипломатично стриманою й гранично прозорою. Вашингтон уникає надмірної конфронтаційності в формулюваннях, але сигнал лишається однозначним, про те, що ці практики є китайськими, і саме проти них спрямована нова економічна доктрина США.🗣 Тобто це кінець. Кінець "епохи романтизму" у відносинах із Китаєм. Америка більше не вірить у трансформацію Пекіна через торгівлю, і більше не бачить Китай частиною «спільної архітектури миру». Навпаки, Пекін тепер ключова стратегічна загроза, а конкуренція з ним визначатиме світовий порядок наступних десятиліть. Але, якщо Китай буде йти на співпрацю, можливо «добрі й милосердні» США і зглянуться над ним. 🇨🇳 Шо в Китаї?