окей, це була перша книжка у травні — і одразу така, від якої стає трохи не по собі. чому? можливо, мені теж досі дивно і незвично розуміти таких людей, як головна героїня. але точно треба цьому вчитися. 🌟 «дівчина з крамнички», Саяка Мурата ✏️ вид-во: Vivat почати треба з того, щоб ви взагалі не читали анотацію. або прочитали і забули нафіг, бо і анотація, і бльорби створюють цілковито оманливе враження про те, чого чекати від цієї історії. 🌟 ні, Кейко Фурукуро не просто тридцятишестирічна жінка, котра вже вісімнадцять років працює в комбіні (це такі цілодобові магазинчики з продуктами і усім необхідним). це все, звісно, правда, але справа не в тому, що їй просто подобається тут працювати, просто подобається бути без стосунків і близьких друзів, подобається жити лише роботою і не турбуватися про себе поза контекстом роботи. вона отак просто не може жити інакше, бо їй не потрібні всі вище перелічені чинники, щоб почуватися щасливою. ба більше — її щастя невіддільне від її роботи, комбіні — єдиний організм, функціонування якого Кейко розуміє завдяки робочим правилам і стандартам обслуговування. з соціумом, на жаль, давати собі раду набагато складніше, та й соціум хоче від Кейко поведінки, яка суперечить її природі, аби прийняти в своє лоно і вважати «нормальною». 🌟 очевидно, головна героїня нейровідмінна і в неї розлад аутистичного спектра (це винятково моє оціночне судження). також вона асексуальна та аромантична, стосунки та секс її абсолютно не цікавлять. це не «чарівно та загадково, як Амелі», бляха. це справді цікава та унікальна історія про те, як складно адаптуватися і жити в суспільстві, яке вимагає від тебе певного патерну поведінки, тим паче якщо це японське суспільство, а всі рідні лише те й роблять, що бідкаються, що з тобою все не так і «коли ти вже станеш нормальною?..»як складно працювати і думати про те, що твій організм зношується і ти не завжди зможеш займатися єдиною справою, яка розкладає в твоїй голові все на правильні полички. як складно прикидатися тою «нормальною» і на які кроки у відчаї ти вже готова піти заради того, щоб вічні пересуди нарешті припинилися і твої рідні пораділи за те, що з тобою нарешті все ок. 🌟окремо хочу поговорити про відгуки, які бачила на цю книжку. дуже цікаво, що хтось відчув її затишною для себе, тоді як для мене вона була максимально некомфортною і колючою. різкість переходів між моментами, які дійсно робили мені ахаха, і розмовами персонажів по типу «ох, цей безвідповідальний співробітник, зробив би нам всім послугу, якби помер», тривожила мене буквально на підсвідомому рівні. а ще дуже лякає те, яка кількість людей пише «якась дивна головна героїня, ні амбіцій, ні хобі, фу», «мабуть це просто менталітет японців» — тоді як в тексті чорним по білому проговорено про проблеми Кейко зі сприйняттям світу і емоцій з самого дитинства. я маю небагато знань про нейровідмінних людей, але навіть із цим багажем наявність розладу в Кейко цілковито очевидна.🌟 насправді для мене це цілковито новий досвід читання. думки і стан Кейко доволі дивні і незрозумілі для мене, бо я геть не така, як вона. якщо бути чесною, це викликає внутрішнє відторгнення і занепокоєння, але, мабуть, в тому й прикол, щоб відкривати щось для себе з такими книжками, правда?«я люблю цю мить. так, ніби сам ранок усотується в мене. теленькання дзвоника на дверях для мене немов церковний подзвін. коли я відчиняю двері, на мене чекає куб яскравого світла, залежний від людей, нормальний світ, життя якого триває. і я вірю в цей світ». #прочитала