маю нині дуже цікаве #поповнення в хаті з маленькою передісторією. 🤔 якось минулого тижня сиділа я ввечері, думала про те-про се і раптом усвідомила, що знаю багато старих казок, на які зараз майже ніде не натрапиш в дитячих виданнях. не спорю, в цей момент відчула себе дуже поважною реліктовою матроною, що зможе нести мудрість віків новим поколінням, котрим бабусі зараз вже навіть не читають про те, як Зміючку Оленку спекли в печі, бо це надто жорстоко (я в цей момент малою завжди думала щось типу «так тобі, курво, і треба!!»). мені стало дуже сумно, я навіть пустила сльозу, згадала, що власні старі видання творчо пописала ручкою і пощипала за сторіночки до такого стану, що годились вони тільки на розпалку в грубку, і тут мене осінило: я ж, бляха, доросла! я вже заробляю гроші! то чому просто не купити собі свої улюблені, ті самі видання, і знову не перечитати «шовкову державу», «яйце-райце», «залізного вовка» і «язикату Хвеську»?..сказано — зроблено, як часто писали в моїх улюблених казках. тож я сиджу і тішуся цими чудовими виданнями від старої «веселки». а на цих фото ви можете знайти назву одної з моїх улюблених казок; тепер я знаю, що москалями колись називали солдатів, але ж нічого не заважало мені в дитинстві сприймати москаля як москаля, знаєте.. 🐱