Чому ми можемо навчити наших дітей? Я вже писав про дитячий табір у Карпатах, куди ми їздили і де я навіть був трохи вожатим. Мені здається, такі події відкладаються в дітях дуже глибоко, закладають цінності, які впливають на все життя. Мій син каже, що це одна з найкращих подій у його житті, і постійно запитує, коли буде наступний. Але й дорослі повертаються з нього іншими. Окрім роботи з дітьми, Зарей навчав і нас.«Чому ми можемо навчити наших дітей?»Саме з цього запитання він почав наші бесіди. Для багатьох із цих дітей уже половина життя - це життя під час війни. Діти війни - це вже не термін із підручників історії. Це стало нашою реальністю. Світ навчить їх жорстокості, злості, вбивати, мститися, ненавидіти. Цього зараз удосталь. Але як ми зможемо передати їм добро, любов, уміння прощати, віру в красу і справедливість світу, якщо самі не знайшли цього для себе? Ми говорили про те, як часто у світі виховання дітей будується через страх і заборони. І як мало вчителів, які виховують відкритим серцем. Через любов. Як ми можемо допомогти нашим дітям не розгубити їхню безпричинну радість, входячи в доросле життя? Не стати тими вічно втомленими дорослими. Як казав великий італійський педагог Франко Намбріні: «Головне завдання виховання - не сформувати дитину, а самому стати дорослим, у якого є сенс життя, яким можна жити». Такий важливий досвід хочеться запам’ятати.