Вознесенський Вісник | Вознесенці на війні #14 Як тільки почалось повномасштабне вторгнення, ...

Вознесенці на війні #14 Як тільки почалось повномасштабне вторгнення, взяв академвідпустку і зі своїм другом почав шукати, де можна проходити службу. У 18 років намагались доєднатись до війська, але у військкоматі нам відмовляли, через рік ми з товаришем вступили до лав 503 окремого батальйону морської піхоти. Двічі проходив військову підготовку у Британії: спершу загальну базову, вдруге — як морський піхотинець. Після проходження навчання поїхав виконувати бойові завдання у Донецьку область, поблизу Вугледару. Був головним навідником кулеметного відділення. Часто працював великокаліберним кулеметом. Донецька кампанія пройшла дуже добре, працювали по ворогу, усе обійшлось без поранень і майже без контузій. Після перегрупування і коротких навчань був направлений на лівий берег Херсонщини. Це була жахлива кампанія, було дуже багато поранених і загиблих з нашого боку. Бойові завдання виконував Підстепному, що у напрямку Кринок, там, приблизно через місяць після прибуття, отримав важке поранення. Увечері, коли був на позиції, мені за спину впала 80 міна. Уламки уразили ікру, ділянку під коліном, тазову область, легені й спинний мозок. По рації передали, що я поранений, тоді мій друг, з яким ми проходили увесь шлях, фактично врятував мені життя. Адже одразу з іншими хлопцями прибіг мене витягати на евакуацію. Трохи згодом на човні мене доставили на правий берег. Спершу «штопали» в Херсоні, потім направили в Одесу, туди мене привезли вже без пульсу. Лікарі казали, що це буде диво, якщо вийду з коми, зрештою, через два дні я вже був у свідомості. Потім проходив тривалий курс реабілітації. Отримав 1 групу інвалідності. Зараз працюю над отриманням потрібних документів. Дуже вдячний дружині за підтримку, без неї я б цього всього не переніс. Бойова історія: Вночі під час переправлення з правого берега Херсонщини на лівий, коли ми пливли вже близько години, в середину нашого човна влучає ФПВ. Потім швидка висадка, хто які речі встиг взяти - взяв, але головне було вибігти і сховатись. Ми забігли у будинок і переховувались там до ранку. Потім вже рушили до позицій, до них було 2 кілометри, але долали ми їх понад 8 годин, бо над нами постійно літали «пташки». Там вже працював з кулеметом, спостерігав, аби не пішла ворожа піхота та техніка.