Тато косить — син репостить або З серпом до ювілею “Ворскли"— Гей, нумо, косарі! Хоч не рано почали, та багато утяли! — почулося здалеку, з боку бадьорого дідуся, що вправно орудував серпом, дожинаючи копу. Чомусь у голові зразу озвалося Шевченківське: "Та, щоб дожать до ланового, ще копу дожинать пішла". Підійшов ближче.Ого! Та це ж мій тато — Борис Пасюга, колишній редактор «Ворскли» і, так би мовити, діючий її журналіст, особливо коли треба щось підчитати, підверстати, або навіть видати під моїм ім’ям. Така вже у нас родинна традиція — творчість без вихідних.— Чим займаєтесь, тату? — питаю, хоча й так видно, що не бур’яни палить.— Та от, — відповідає, витираючи піт з лоба, — вирішив згадати, як воно журналісту змінювати професію. Думаю, трохи на хліб зароблю — не ж собі, а на ювілей "Ворскли". Бо журналістська праця — зовсім не хлібна, а 95 років рідному виданню — це ж не жарт, треба зустріти достойно: з духмяним хлібом, словом і, може, навіть з піснею.Соромно стало за свою бездіяльність — бо що я? Сиджу собі, розмірковую, каву п’ю, а тут, бач, редактор, хоч й колишній, у полі. Тож швиденько вирушив до Ворскли-річки, щоб у її прохолодних хвилях хоч трохи остудити свою совість і вкотре почудуватися: оце ж яка міць у старих журналістів! Якби не газетярська нива, могли б і поле засіяти, і на молотарку, і на сцену — все в одному флаконі (не в тому, що під редакційним столом), тобто, все в одній особі.Аж тут, як на зло, насунулася хмара. Небо загриміло так, ніби й воно готується до ювілею — голосно і з пафосом. Пора було тікати додому. Лан уже був дожатий, стерня парувала хлібним духом вчасно зібраного збіжжя, а у повітрі пахло дощем, грозою, і трохи — новим номером "Ворскли".Вітер затанцював у кронах, листя зашелестіло, мов шепотіло якісь редакційні таємниці. Перша блискавка розітнула небо. І ось дощ хлюпнув звідти, рясний, теплий, як рукопис, який вчасно встиг на верстку.Грім прогуркотів, як старий друкарський верстат, що ще пам’ятає перші шпальти "Ворскли". Ну добре, не такий старий, а той, що ним керував Олександр Бриль в перервах між змаганнями з волейболу.А вдома, у тещиній хаті, на мене вже чекало нарізане холодне сало, трохи хліба з хрускотом польової стерні, та ще щось холодне в запотілій пляшці. Мабуть, березовий сік. Буду куштувати — за 95 років «Ворсклі», за кожну її сторінку, за кожного читача.А гроза тим часом тихенько відкотилася за обрій, залишивши по собі свіжість і відчуття, ніби ось-ось народиться новий вірш... або щонайменше — хороша передовиця до 95-річчя «Ворскли». Встигну. Це ж 12 серпня.Дивіться відео на нашому Ютуб-каналі та підписуйтеся на нього, щоб не прогавити ювілей "Ворскли".https://youtu.be/kcH2tWghpl4Олексій ПасюгаВідео Наталії Пасюги
Цукерки з коноплею та інші приємностіЯк “Ворскла” виграла не просто лотиЖурналістика — це не лише тексти й дедлайни. Це ще й про людяність, підтримку, жарти в чатах і невидимі, але дуже відчутні обійми між колегами з різних куточків країни. Саме таку підтримку відчули у ЗСУ та колега, яка постраждала від обстрілів завдяки благодійним лотереям, що провели наші колеги з Чернігова та Дніпра. Редакція “Ворскли” не залишилась осторонь — і долучилася.Ми виграли одразу чотири лоти. Приємно, звісно. Ці речі поповнять наш маленький Музей війни та стійкості при редакції. Бо це вже не просто сувеніри — це речі з історією, зроблені і передані з думкою про перемогу й взаємну підтримку.Окремо хочемо подякувати Ользі Черняковій — відповідальному секретарю Чернігівської обласної спілки журналістів, за особливий подарунок — солодкий і дещо несподіваний. Так, йдеться про ті самі цукерки з коноплею, які принесли в редакцію чимало усмішок. У музей вони не потрапили — надто вже швидко "розійшлися", зате точно залишили по собі гарний настрій.Коли ми разом, навіть найскладніші часи стають трішки легшими. Ми вдячні колегам із Дніпра й Чернігова за ініціативу, турботу та відчуття, що ми — справді одна команда.Відео дивіться за посиланням https://youtu.be/ngEOM-TAs6Uта підписуйтеся на наш Ютуб-канал, щоб знати не лише про солідарність журналістів.Дякуємо. І тримаємось далі — разом.Журналісти важливі! - як говорить голова НСЖУ Сергій Томіленко.
Не мирна вулиця Мирна...Ворожий дрон прилетів до магазину у Великій Писарівці. Вчора, 22 червня, у Великій Писарівці знову неспокійно — вибух пролунав просто біля магазину Валерія, що знаходиться на вулиці Мирній. Ця торгова точка — одна з ключових для мешканців цього куточка селища. Саме сюди люди приходять по хліб, крупи, побутові дрібниці та просто обмінятись новинами.За словами власника магазину, пана Віктора, це вже далеко не перший «приліт» у безпосередню близькість до його закладу:— Я вже кинув рахувати, скільки разів дрони літали сюди. Але ми тримаємось, бо магазин потрібен людям.На момент удару всередині магазину перебували кілька покупців. На щастя, вони встигли сховатися від уламків, але продавчиню добряче оглушило вибуховою хвилею. Інші присутні відбулись сильним переляком.«Що тут казати? — зітхає одна з місцевих жительок, — Ми вже не живемо, а виживаємо.Звісно, кожен сам вирішує, наскільки ризиковано залишатися вдома і чи має можливість виїхати в евакуацію. Але життя — понад усе.
Суботній ранок у Великій Писарівці: вибухи КАБів, зруйновані будинки, дрони та свідчення очевидців | ВІДЕОСуботній ранок, 14 червня, для мешканців Великої Писарівки розпочався з гучних вибухів авіабомб КАБ, що пролунали близько четвертої ранку. Потужні удари влучили по багатоквартирних будинках. Один із них – буквально знищений вибухом та пожежою. Сусідній – серйозно пошкоджений. Вибиті вікна та двері, тріщини на стінах. Як повідомляють очевидці, в менш зруйнованому будинку перебував місцевий житель, який прокинувся від удару й лише здивовано запитав: "А що це у нас трапилося?"Близько шостої години ранку сталися прильоти трьох ворожих БпЛА типу "Молнія". Вони поцілили в п’ятиповерховий корпус недобудованої районної лікарні (так званий довгобуд) та поряд з магазином "Ізюминка". Очевидець прильотів не розгубився – попри небезпеку, він зняв відео наслідків ударів, яке ми сьогодні публікуємо.Дякуємо кожному, хто не боїться документувати воєнні злочини росіян.https://youtube.com/shorts/PlsESYJxYnoДивіться відео на нашому ютуб-каналі та підписуйтеся на нього, щоб бачити більше.
Із Днем журналіста, дорогі друзі!У цей особливий день щиро вітаємо колектив газети «Ворскла» — тих, хто щодня творить літопис нашого сьогодення, зберігає пам’ять про минуле та впевнено дивиться у майбутнє. Ваші щоденні зусилля — це не просто праця з текстами, це щира відданість своїй справі, це віра в силу слова, це відповідальність перед читачами.Окремі слова вдячності — нашим друзям, однодумцям, завдяки яким нам вдалося вистояти у часи випробувань, не припинити випуск газети навіть тоді, коли війна змінила ритм життя. Це, як в потужні організатори НСЖУ, Міжнародний Інститут регіональної преси та інформації, Асоціація незалежних регіональних видавців України, так і прості читачі, які в часи випробувань стали волонтерами""Ворскли" та нашими справжніми меценатами. Саме ваша підтримка, довіра й участь допомогли зберегти «Ворсклу» — видання, що вже багато десятиліть, а особливо в часи повномасштабної війни, залишається важливим джерелом інформації для жителів нашої громади.Зі щирою пошаною вітаємо наших ветеранів — колишніх працівників районної газети, які зробили неоціненний внесок в її розвиток. Прийміть найтепліші слова вдячності за вашу багаторічну благородну й відповідальну працю. Дякуємо за щирі репортажі, оперативні новини, захоплюючі нариси та глибокі статті, за вашу чесну позицію, за влучне слово, яке завжди знаходило шлях до сердець читачів.Щира подяка — позаштатним кореспондентам. Саме завдяки вам газета залишається живою, різноманітною, актуальною. Ваші спостереження, ваші розповіді — це голос громади, який ми завжди цінуємо.З великою вдячністю згадуємо і наших вірних помічників — листонош, які роками доставляли «Ворсклу» у найвіддаленіші куточки району. На жаль, через недолугі реформи ця система фактично знищена. Але редакція, незважаючи ні на що, продовжує власноруч доставляти більшість тиражу в місця розповсюдження. Ми не здаємося, бо знаємо: газета потрібна людям.Дякуємо кожному нашому читачеві, хто залишається з нами в ці складні часи. Ваша підтримка — наш головний стимул працювати далі. Разом ми пройдемо і ці випробування, бо ми єдині. І, звісно ж, не забудьте вчасно оформити передплату на ІІ півріччя! З вірою, з правдою, з українським словом — разом до Перемоги!Зі святом, дорогі журналісти та усі, хто творить історію газети «Ворскла»!https://youtu.be/SKAITazJZg0Читайте нас, дивіться, підписуйтеся на друковане видання та наші інтернет-ресурсиhttps://youtu.be/SKAITazJZg0
Коли поезія співає"Золотий зорепад серед літньої ночі…"Перша літня ніч видалась справді чарівною. Саме сьогодні, ми підбивали перші підсумки по-справжньому унікального проєкту, що об’єднав дві області — Сумщину та Львівщину — і дав нове життя поезії. Мова йде про конкурс «Золотий зорепад», що реалізується за підтримки Міжнародного інституту регіональної преси та інформації (IRMI) спільно двома медіа командами — з Сумщини та ЛьвівщиниЦей проєкт — більше, ніж творчий експеримент. Це — продовження поетичного шляху, започаткованого виданням збірки «Великописарівщина поетична», виданої у прикордонній громаді під час війни. Та цього разу поетичне слово вирушило у справжню подорож крізь технології: вірші наших місцевих авторів зазвучали… у піснях. Так, штучний інтелект не лише перетворив поетичні рядки на пісенні тексти, а й озвучив їх, створивши унікальні композиції.Що важливо — до проєкту долучилися не лише поети Великописарівщини, а й автори з різних куточків Охтирщини. Їхні твори вже можна послухати на нашому YouTube-каналі. І це — лише початок!«Золотий зорепад» надихнув багатьох — і тих, хто пише вірші, і тих, хто шукає натхнення в музиці, і навіть тих, хто ще тільки думає, чи варто поділитися своєю творчістю зі світом. Ми щиро віримо: варто. Бо в кожному слові, народженому душею, — сила, здатна зцілювати, об’єднувати і надихати.Попереду — ще більше ідей, спільних дій і втілених мрій. Ми плануємо продовжити співпрацю з друзями зі Львівщини, розширювати географію творчих ініціатив і відкривати нові таланти серед наших земляків.А поки що — запрошуємо вас переглянути відеофільм за результатами конкурсу «Золотий зорепад». https://youtu.be/w0JrFETwRHM
Після вибуху відновлено Ямненський містТепер – як і раніше. Через Ямненський міст знову їдуть автівки і йдуть люди. Міст, що ще зовсім недавно був пошкоджений вибухом нині відновлено.Велике діло зроблено спільними зусиллями. І хоча учасники цієї важливої справи з властивою їм скромністю кажуть, мовляв, не заради вдячних слів працювали, а задля зручного транспортного сполучення для земляків, ми все ж скажемо: дякуємо! Бо це був не просто ремонт – це був акт турботи і відповідальності.Насамперед варто наголосити: ця дорога має стратегічне значення. У випадку надзвичайної ситуації – це одна з важливих артерій для термінової евакуації. А в щоденному житті – це зв’язок Ямного з Вільним, Великою Писарівкою і трасою Краснопілля–Харків. Знову стало зручно добиратися. Знову відновлено логістику для важливих справ і простих життєвих потреб.А для редакції газети «Ворскла» – це ще й повернення можливості вчасно доставляти свіжий номер до ямненських читачів. Бо раніше (на щастя лише один раз) довелося об’їжджати майже 12 зайвих кілометрів. А тепер газета знову прибуває точно, як годинник.Окрема подяка від нас – тим, хто зробив це можливим. Ми ще назвемо поіменно добрих людей і господарів, які не пошкодували ні сил, ні ресурсів. А поки що – просто низький уклін усім, хто підтримує, допомагає, хто не чекає наказу, а діє.До речі, триває передплата на «Ворсклу» на друге півріччя.Передплачуйте – й ми доставимо вам газету вчасно, надійно, з любов’ю. Звертайтеся за номером 066 71 72 898, пишіть, телефонуйте.Дякуємо кожному, хто підтримує нас передплатою, дякуємо тим, хто допомагає в доставці, хто чекає і читає «Ворсклу». Це надихає і додає сил працювати далі – писати для вас про наше, рідне, важливе.До нових зустрічей на сторінках газети! Дивіться відео за посиланням https://youtu.be/5maGynnDgQAдякуйте небайдужим сільгоспвиробникам, підписуйтеся на ютуб-канал газети "Ворскла" та передплачуйте друковане видання.
У День журналіста буде проведено спільний День передплатника з сюрпризами та витівкамиКажуть, як дві газети об’єднаються — тоді вже точно буде грім серед ясного неба. Але цього разу — це грім радості, ентузіазму та нестримного журналістського оптимізму!Уявіть собі: «Ворскла» з Охтирщини та «Маяк» з Богодухівщини вирішили разом відсвяткувати День журналіста! Та не просто з тостами і спогадами про першу замітку, а з користю для справжніх героїв — читачів!Ініціатором цього інформаційного феєрверку стала редакторка «Маяка» — невгамовна Тетяна Лучинська, наша землячка з Великописарівщини. Як кажуть, не забула звідки родом, і серцем завжди з рідним краєм. А ще — уважна до людей! Адже багато ВПО оселились нині в Богодухові.Розповідає, що передплачуючи газету “Маяк», вони запитали: “А “Ворсклу” можна передплатити?”І пані Тетяна сказала: “А чом би й ні?!”Вирішено: буде спільний День передплатника!Коли й де, питаєте?6 червня (п’ятниця), з 9:00 до 11:00Біля магазину “Ветеран” у Богодухові.А тепер — про бонуси.«Ворскла» приготувала сюрпризи: кожному ВПО, хто прийде на День передплатника — кілька номерів БЕЗКОШТОВНО; а тим, хто оформить редакційну передплату до кінця 2025-го — січневі випуски 2026-го в подарунок!ВАЖЛИВО: це все — редакційна передплата. Тобто через «Укрпошту» — не пройде. Газети «Ворскла» будуть надсилатися у редакцію «Маяка» в Богодухові, а вже звідти — кожен переселенець зможе забрати свої улюблені видання. .Акція діє для всіх охочих, зокрема й для тих, хто вже встиг оформити передплату на 2025 рік — бо ми не забуваємо про своїх!А якщо ви ще не вирішили — то ось вам ще одна пропозиція!Вже зараз можна передплатити «Ворсклу» на ІІ півріччя 2025 року або ж одразу на цілий 2026-й! Бо як казав Михайло Обідець: «Хто рано встає — той новини першим читає».Деталі, — за номером 066 717 28 98.Зателефонуйте — голос приємний, інформація надійна, ефект — позитивний!І пам’ятайте: коли «Маяк» та «Ворскла» об’єднуються — починається нова інформаційна ера!Разом — ми сила!Подробиці зустрічі та плани на день передплатника дивіться на відео за наданим посиланням https://youtu.be/_kZTmtb400c
Вирви на дорозі та зруйнований вибухом Ямненський міст«Це як лазити по скелях»: місцеві жителі долають зруйнований міст у пошуках безпечного шляхуПопри понівечену вибухами дорогу та міст, що перетворився на купу бетону й арматури, рух із села Ямне у напрямку траси Краснопілля – Велика Писарівка не припиняється. Щоправда, зараз пройти чи проїхати тут можна хіба що пішки або з велосипедом, ризикуючи й здоров’ям, і терпінням. Проте люди йдуть. Бо іншого виходу немає.«Це як лазити по скелях», — ділиться своїми враженнями Олексій Новгородцев, який щойно перебрався через зруйнований міст.«Тут раніше був зручний проїзд, а тепер — круті схили з уламків і шматки бетону, що нависають у повітрі. Добре, що не слизько. Коли буде дощ, пройти просто неможливо».Після вибуху, що буквально вирвав ділянки дороги і зруйнував міст, місцеві мешканці змушені проявляти неабияку спритність, щоби дістатися до траси. Звідси можна сісти на автобус до Харкова або Краснопілля. Щоправда, нині маршрут скорочено — через безпекову автобус курсує лише до Мезенівки.Олексій пригадує, як почув вибухи: «Подумав, що то граза, що саме розпочалася. Як з’ясувалося - ні. Найгірше було побачити, як виглядає міст. Я думав, що хоч якась частина вціліла, а він весь — наче після землетрусу. Добре, що затримався попити каву, а то б не жити мені. Якраз би потрапив під детонацію».Рух тмостом та цією дорогою не лише важливий для щоденних справ, а й критично необхідний у випадку термінової евакуації. Адже ситуація у Великій Писарівці, стає дедалі тривожнішою. Люди бояться, але тримаються. І вірять.«Так, це небезпечно. Але це — шлях, і він має бути, — каже Олексій. — Треба хоча б тимчасовий міст — для пішоходів, для велосипедів. Щоб можна було не лазити по уламках, а хоч трохи безпечніше переходити. Цей напрямок — стратегічно важливий, бо ми не знаємо, що буде завтра».Попри значно пошкоджену ділянку дороги, деякі автівки ще можуть проїхати. Але це — радше виняток, ніж правило. Рух техніки утруднений.Та навіть у таких умовах люди не опускають рук. «Міст можна зруйнувати, дорогу — порвати, але не віру. Ми все одно вистоїмо, ми переможемо. І відбудуємо все — навіть краще, ніж було», — з надією каже Олексій Новгородцев, дивлячись на уламки колишнього мосту.Дивіться відео зруйнованої дороги та мосту за посиланням https://youtu.be/mCm130yJCTAта підписуйтеся на ютуб-уанал газети "Ворскла", щоб бачити більше.Роботу газетярів “Ворскли” можна підтримати донатом на карту 4731 2196 4239 1134 (Приватбанк), щоб ми і надалі могли повідомляти вам про події в прикордонні. Навзамін Ви отримаєте ПДФ-версію газети на вашу електронну скриньку або якийсь з месенджерів на вибір.
"Ми чекали — і дочекались"В Охтирку з полону повернувся Вадим СтешенкоУ цю суботу на центральній площі Охтирки знову зібралися ті, хто не втрачає надії. Вже декілька років щосуботи вони виходять сюди з фотографіями, плакатами, молитвами — з серцем, повним болю і віри. Ті, у кого рідні в російському полоні.Серед них — пан Микола Стешенко. Протягом довгих місяців він тримав в руках фото свого сина Вадима, полоненого українського військового. І от сьогодні — день великої радості. Вадим повернувся з російського полону.Але навіть така радісна новина не зупинила пана Миколу. Він знову прийшов на акцію. Каже:— Не міг не прийти. Бо мій Вадим повернувся, але ще багато хлопців — там. Я знаю, як це — чекати. І знаю, як це — дочекатися. Тепер буду сприходити сюди уже разом із сином. І ми будемо підтримувати тих, хто ще чекає…Зараз Вадим проходить реабілітацію. Він ще не бачився з родиною. Але його повернення — це промінь надії для сотень інших сімей. Це доказ того, що молитви чуються, що боротьба триває, що життя перемагає.Під час короткої розмови з паном Миколою, важко було стримати емоції. Не до мікрофонів було — тремтів голос, світилися очі. Це була тиха, щира радість батька, змішана з болем за інших дітей, які досі чекають на порятунок.І хочеться сказати кожному, хто зараз сумнівається, чи є сенс в цих акціях, в листах, в публічних зверненнях.Є!Бо саме завдяки наполегливим діям родин і активістів, завдяки спільній молитві й тиску з боку небайдужих, українські полонені повертаються додому. Один за одним. Кожне ім’я — це окрема історія, окрема боротьба.І тому ми будемо чекати. Всіх. Вадим повернувся — і ми святкуємо. Але попереду ще багато обіймів, які мають статися. Багато зустрічей, які мають відбутись. І вони відбудуться.Бо ми — разом. І ми — сильні.Дивіться відео на ютуб каналі газети "Ворскла" та підписуйтеся на нього, щоб знати більшеhttps://youtu.be/NczYhWOAyNU
